§36. Розгром врангеля

Згадай: 1. Чому білогвардійський режим Денікіна зазнав краху? 2. Де перебували залишки розбитих білогвардійських військ у 1920 р.?

Наступ врангелівських військ

Зосереджені в Криму залишки білогвардійських армій 4 квітня 1920 р. очолив генерал П. Врангель, що заступив на посту головнокомандувача генерала А. Денікіна. Врангелівські війська, реорганізовані у так звану «Русскую армию», були зведені в чотири корпуси. Це були добре озброєні, навчені та дисципліновані війська зі значним прошарком офіцерства. їх підтримували воєнні кораблі Антанти. З радянського боку врангелівським військам протистояла 13-та армія.

Перспектива повної поразки змусила білогвардійців погодитися на значні поступки в аграрному питанні. Був підготовлений «Закон про землю», який передбачав передачу селянам за викуп тих земельних площ, що перевищували установлений для даної місцевості максимум. У різних регіонах такий максимум становив 100-600 дес. Однак практичного значення цей закон не мав.

Наступ білогвардійців розпочався 6 червня 1920 р. висадкою десанту під командуванням генерала Я. Слащова біля с. Кирилівка на березі Азовського моря. 9 червня врангелівці зайняли Мелітополь. Наприкінці червня вони захопили Північну Таврію, південну частину Катеринославщини. Виникла безпосередня загроза Донбасу. Одночасно йшов наступ із району Перекопа і Чонгара. Червоноармійські частини відступали. Врангеля було зупинено на лінії Херсон-Нікополь-Великий Токмак—Бердянськ. На допомогу 13-й армії радянське командування кинуло 2-гу Кінну армію, утворену 16 липня 1920 р. Із Сибіру передислокували 51-шу стрілецьку дивізію під командуванням В. Блюхера, інші частини. 2 серпня 1920 р. було прийнято рішення про організацію окремого Південного фронту.

Переговори делегації УНР з представниками П. Врангеля

Перебуваючи в складній воєнно-політичній ситуації, генерал ГІ. Врангель у серпні 1920 р. погодився на переговори з урядом УНР, війська якого вели важкі бої в Західній Україні. В узгодженні дій з Врангелем були зацікавлені й керівники УНР. 25 серпня 1920 р. делегація УНР, на чолі з полковниками І. Литвиненком і М. Кратом, прибула до Ялти. 10 вересня відбулась урочиста зустріч делегації УНР з Врангелем.

На переговорах II. Врангель визнав, що великодержавний курс його попередника А. Денікіна став однією з причин краху білогвардійців. Крім того, генерал не міг не враховувати того факту, що у складі його військ росіяни центральних губерній становили лише 20%. Половину армії складали жителі України, ЗО % — козаки. Тому Врангель змушений був внести до свого політичного курсу корективи, декларувавши згоду на внутрішню автономію Дону, Кубані й Тереку. Не міг новий лідер білогвардійців обійти і українське питання. На зустрічі з делегацією УНР П. Врангель заявив: «Я усвідомлюю, що Україна повинна цілком самостійно вирішувати свою долю». Врешті-решт, Врангель визнав Директорію урядом УНР і погодився на спільні воєнні дії. Останні свої бої в Правобережній Україні в листопаді 1920 р. українські війська, позбавлені підтримки поляків (Польща на той час розірвала союз з Україною), вели спільно з російськими білогвардійськими частинами. Але під тиском переважаючих сил Червоної армії 21 листопада 1920 р. вони змушені були відступити за Збруч.

Угода між махновцями і радянською владою

Наприкінці вересня між урядом УСРР і махновцями була укладена угода про спільні дії у боротьбі з Врангелем. Махно висунув політичні вимоги: надати після розгрому Врангеля автономію Гуляйпільському району, дозволити пропагувати анархістські ідеї, випустити з радянських в’язниць анархістів і махновців, надати повстанцям допомогу боєприпасами і спорядженням. Радянська сторона погодилася розглянути політичні вимоги Махна і після узгодження цього питання з Москвою затвердити їх. Для Махна це не було несподіванкою, бо він знав справжню ціну самостійності керівництва УСРР.

У результаті угоди між урядом УСРР і махновцями в розпорядженні Південного фронту опинилась добре підготовлена бойова одиниця. На боротьбу з Врангелем спрямовувались і ті сили, які раніше відволікалися для переслідування і знищення повстанців.

Поразка П. Врангеля у Північній Таврії

Контрнаступ червоних військ розпочався у ніч на 7 серпня, коли 15-та, 52-га і Латиська стрілецькі дивізії форсували Дніпро і закріпилися на плацдармі у районі Каховки, Олешок та інших населених пунктів на лівому березі Дніпра. Плацдарм загрожував флангу й тилам врангелівських військ, що діяли у Північній Таврії. їхні спроби ліквідувати плацдарм не увінчалися успіхом.

Тим часом радянські війська одержали підкріплення. їх чисельність на середину вересня становила 45 тис. чол. Південний фронт під командуванням М. Фрунзе, одного з найталановитіших командирів Червоної армії, був сформований 21 вересня. Врангелівці також зміцнювали свої позиції на материковій частині Таврії. їхня кількість у результаті мобілізацій зросла до 44 тис. чол. І хоча вони поступалися радянським військам чисельністю, однак мали перевагу в кінноті, а також бойовій техніці.

У середині вересня врангелівці почали новий наступ, і їм вдалося захопити Олександрівськ, Синельникове, Маріуполь, станцію Волноваху. Але на початку жовтня наступ було зупинено. У ніч на 8 жовтня вони зробили нову спробу перехопити ініціативу й прорватися на Донбас. Переправившись через Дніпро, врангелівці створили на правому березі плацдарм і захопили Нікополь. Однак ліквідувати Каховський плацдарм червоних військ вони не змогли. Не вдалось їм і закріпитися на Правобережжі. Під ударами Червоної армії врангелівці залишили свої позиції і повернулися на лівий берег. У середині жовтня білогвардійці перейшли до оборони по всьому фронту.

Провал Задніпровської операції поклав початок повному розгрому врангелівців. 28 жовтня ударом з Каховського плацдарму перейшли у контрнаступ війська Південного фронту. Врангелівські війська були розгромлені, причому їхні втрати становили близько 20 тис. солдатів і офіцерів і 40 % озброєння. Але рештки цих військ через Чонгар прорвалися в Крим. За першокласними Перекопськими і Чонгарськими укріпленнями, побудованими з допомогою французьких і англійських інженерів, врангелівці сподівалися перебути зиму, а навесні 1921 р. продовжити боротьбу. Це розходилося з планами радянського командування, яке на початку вересня одержало директиву Політбюро ЦК РКП(б) будь-що взяти Крим до настання зими.

Штурм Криму

П. Врангель напередодні штурму мав 25-28 тис. офіцерів та солдатів, тимчасом як чисельність військ Червоної армії, які діяли на Південному фронті, дорівнювала вже 100 тис. чоловік. Атакувати Кримські укріплення було вирішено з двох напрямків: через Сиваш, на Литовський півострів, тобто в обхід головних укріплень, і «в лоб», на Перекопські позиції. Перехід через Сиваш почався ввечері 7 листопада, коли вітер вигнав воду в Азовське море, і тривав 3 години. На ранок 8 листопада після жорстоких атак радянські війська вибили врангелівців з Литовського півострова.

Важливу роль у цій операції відіграли махновські повстанські загони, об’єднані в Кримську групу. У критичний момент махновці переправилися через Сиваш і разом з червоними частинами прорвалися в Крим.

Зранку 8 листопада на штурм Перекопських позицій були кинуті основні сили 51-ї дивізії В. Блюхера. На ранок 9 листопада ціною величезних жертв (деякі частини втратили 85% особового складу) Перекопські укріплення були прорвані. В ніч з 10 на 11 листопада війська захопили Ішунські й Чонгарські позиції, що відкрило їм дорогу до Криму. У прорив ввели кінноту. Крим опинився під контролем радянських військ.

Розрив угоди між радянською владою і махновцями

Однак миру й спокою Україна не одержала. Після захоплення Криму радянське командування вирішило позбутися незручного союзника — махновських військ.

Операція готувалась заздалегідь і погоджувалась на найвищому рівні, нею постійно цікавився В. Ленін. До її проведення були залучені великі військові з’єднання Південного фронту. 25 листопада за наказом М. Фрунзе почалася ліквідація махновщини. Кримську групу в районі Євпаторії оточили радянські дивізії, але легкої перемоги не добилися. Махновці раптовим ударом проклали собі шлях крізь кільце, з боями прорвалися через Перекоп і Сиваш, вийшли на материк, але під Томашівкою зіткнулися з великими з’єднаннями червоних. Після короткого, але жорстокого бою з 3500 махновських кавалеристів і 1500 тачанок з кулеметами залишилося кількасот вершників і 25 тачанок.

20 листопада частини Червоної армії оточили Гуляйполе, де перебував Махно з 3 тис. повстанців. Повстанці зуміли вийти з оточення, з’єдналися з рештками Кримської групи і в першій половині грудня знову перетворилися на грізну силу. На їх розгром було кинуто 2/3 військ Південного фронту, які ще недавно в союзі з ними громили білогвардійців. Це — майже 60 тис. чол., що більш як у 10 разів перевищувало чисельність повстанців.

Але махновці, котрі за роки війни довели до досконалості тактику партизанської війни, були невловимими. Війська свою злість зганяли на місцевому населенні, чим іще тісніше змикали селянство з повстанцями.

Червоний терор у Криму

Узимку 1920-1921 рр. півострів поринув у жорстокий вир червоного терору. За роки громадянської війни тут скупчилися сотні тисяч біженців, здебільшого представників заможних класів та інтелігенції з усієї Росії. Частина з них разом із рештками врангелівської армії, рятуючись на пасажирських і військових кораблях, утекла до Туреччини. Але більшість цивільних і частина військових (всього близько 300 тис. чоловік) залишилась у Криму. Залякані й деморалізовані жорстокою поразкою, вони нічим не загрожували новій владі. Однак ці люди стали об’єктом розправ з боку розлючених червоноармійців і чекістів. Серед розстріляних були офіцери, військові спеціалісти, лікарі, вчителі, священики, журналісти і навіть робітники, які допомагали евакуації білих. Джерела називають різну кількість знищених: 40, 50 і навіть 150 тисяч.

На такому кривавому акорді закінчилися в 1920 р. воєнні дії в Україні.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Охарактеризуй хід воєнних дій Червоної армії проти Врангеля.

2. Підготуй розповідь про угоду між махновцями й радянською владою.

3. Поясни, якти розумієш вислів Б. Куна. «Оскільки Крим відстав... просунемо його до загального революційного рівня Росії...».

ДОКУМЕНТ:_________________