1. Оцінка командиром Корпусу Січових стрільців полковником є. Коновальцем причин невдач Директорії

Хитання уряду було для нас фатальним. Було і є дві ясних лінії — або большевизм, або антибольшевизм. У Директорії й Уряду не було ні того, ні другого, а тому в результаті ми опинилися майже в безвихідному положенні. Через що кидаємо фронт? Головне через те, що немає резервів, всі стомилися, всяка ідея гасне...

Іванис В. Симон Петлюра — Президент України. 1879-1926. — Торонто, 1952.— С. 92.

2. З листа заступника міністра закордонних справ унр Арнольда Марголіна до міністра закордонних справ Костя Мацієвича

Тяжке відповідальне завдання, що лежить на всіх членах уряду, значно ускладнюється завдяки тому трагічному факту, що єврейські погроми не вщухають, і адміністрація виявила свою неспроможність припинити жахливе насильство і вбивства, що відбуваються у Проскурові, Ананьїві та інших містах. Я добре знаю, що уряд робить все можливе для боротьби з погромами. Я також добре знаю, наскільки безпорадними є всі його члени... Але я. як єврей, ще більше страждаю від того, що усвідомлюю: якщо всі інші елементи населення страждають від анархії головним чином економічно, то такий стан речей є вкрай небезпечним і навіть фатальним для самого існування єврейського народу.

Гунчак Т. Симон Петлюра та євреї. — К.: Либідь, 1993. — С. 17.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

Наскільки вичерпно оцінює Є. Коновалець причини невдач Директорії?

2. Документ № 2.

Враховуючи зміст документа і матеріали підручника, дайте відповідь на запитання, чи можна звинувачувати Директорію в сприянні єврейським погромам?

15

§28. Західноукраїнська народна республіка

Згадай: 1. Що означало для західних українців утворення в листопаді 1916 р. Польського королівства і проголошення автономії Галичини? (Див.§7). 2. До чого прагнули галицькі національні партії в ході Першої світової війни?

Активізація визвольного руху на західноукраїнських землях

Неминуча поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні активізувала визвольний рух на західноукраїнських землях. У червні 1917 р. один із авторитетних депутатів від Галичини Кость Левицький заявив в австрійському парламенті, що «українці домагаються... повної національно-територіальної автономії по їх з’єднаних національних територіях Австро-Угорщини». Питання про західноукраїнські землі було одним із головних на переговорах у Бересті. Делегація Центральної Ради їхала з наміром добиватися об’єднання усіх етнічних українських земель — Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини та Підляшшя — в єдину соборну державу. Переговори завершилися зобов’язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати Холмщину та Підляшшя, які входили до складу Російської імперії, УНР. Справу Галичини, Буковини й Закарпаття, що її українська делегація хотіла включити в загальний мирний договір, представники Австро-Угорщини відмовилися дискутувати як внутрішню справу монархії. Тим часом економічне становище Німеччини, а особливо Австрії, було скрутним. Сподіваючись на одержання продовольства з України, граф Чернін змушений був погодитися на укладення додаткового, таємного договору між Австро-Угорщиною та УНР про поділ Галичини на польську та українську й об’єднання української Галичини з Буковиною в окремий коронний край. Проте ратифікувати його так і не вдалося.

16 жовтня 1918 p., коли імперія вже була приречена, з’явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який обіцяв федеративну перебудову держави. «...Кожне плем’я на області, яку воно заселяє, творить свій власний державний організм», — відзначалося в маніфесті. Згідно з цим документом 18 жовтня українські парламентарії з Галичини й Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи — разом 150 чоловік — утворили у Львові Українську Національну Раду, яка мала представницькі функції. Наступного дня вона оголосила про намір об’єднати західноукраїнські землі в єдину Українську державу. Своїх цілей Національна Рада прагнула добитися виключно мирними методами.

Українська Національна Рада. Листопад 1918 р.

Нове політичне утворення зразу ж опинилося в гострому конфлікті з поляками, які також інтенсивно розбудовували власну державу й претендували на територію Західної України. Польські державні кола спиралися на місцеве польське населення, якого в західноукраїнських землях, особливо в містах, було досить багато. 28 жовтня вони утворили у Кракові польську ліквідаційну комісію, яка мала завдання розпустити окупаційні органи влади і передати всі повноваження польським. До Львова члени ліквідаційної комісії сподівалися прибути 1 листопада.

Повстання у Львові й утворення Західноукраїнської Народної Республіки

У цей критичний момент ініціативу перехопили молоді українські офіцери, яких не задовольняло прагнення Української Національної Ради мирно і в рамках існуючої законності добитися визнання Української держави. Ситуація, за їх переконанням, вимагала рішучих методів боротьби. У вересні 1918 р. вони утворили Центральний Військовий комітет, що об’єднував керівників українських гуртків австрійських військових частин Львова. ЗО жовтня Центральний Військовий комітет почав працювати як штаб з підготовки повстання. Очолював цю роботу сотник Українського січового стрілецтва Дмитро Вітовський, якого було призначено Наказним отаманом Української Національної Ради.

Напередодні повстання група відомих галицьких діячів планувала зустрітися з намісником Галичини графом Гуйном з проханням підписати маніфест про передачу державної влади Українській Національній раді. Але ця місія, як і кілька попередніх, зазнала невдачі. Мирне розв’язання конфлікту було неможливе. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада українські військові з’єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада перебрала до своїх рук владу в Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Жовкві, Раві-Руській, Коломиї, Снятині, Печеніжині, Перемишлі та інших центрах Східної Галичини. Того ж дня представники австрійських властей у Львові погодилися нарешті на передачу влади Українській Національній Раді. її авторитет серед українського населення був незаперечним. І цьому сприяли обіцянки забезпечити демократичні права всім громадянам, здійснити аграрну реформу, внаслідок якої землі великих землевласників будуть передані бідноті, законодавчим порядком ввести 8-годин— ний робочий день, охорону праці тощо. До 8 листопада Українська Національна Рада призначила перший уряд Української держави — Тимчасовий Державний Секретаріат. Головою Секретаріату та Секретарем фінансів став Кость Левицький. 10 листопада уряд склав присягу. Тоді ж було прийнято назву нової держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).’

Організація держави на західноукраїнських землях

К. Левицький — Голова Державного Секретаріату ЗУНР

На відміну від УНР, у Західноукраїнській Народній Республіці було за короткий час створено досить ефективну систему управління. 22-26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими і законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, була не схильна до радикальних соціально-економічних перетворень, у своїй діяльності віддавала перевагу розбудові держави. Президентом ЗУНР став голова Української Національної Ради Євген Петрушевич, який багато років був членом австрійського парламенту. Центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління, авторитетну серед українського населення.

Є. Петрушевич — Президент ЗУНР

Ставлення більшості поляків до ЗУНР було негативним, хоча серед чиновників державного апарату були й поляки. Євреї, прагнучи залишитись осторонь польсько-українського конфлікту, дотримувалися нейтралітету. Однак після триденного єврейського погрому, влаштованого у захопленому Львові польськими солдатами, вони стали схилятися до тісної співпраці з українською владою. Українська Національна Рада прагнула забезпечити широкі права національним меншинам, вирішивши, зокрема, надати їм 30 % депутатських місць у майбутньому парламенті.

Соціальна стабільність у державі забезпечувалась і розпочатою у квітні 1919 р. аграрною реформою, в результаті якої всі маєтки великих землевласників, переважно поляків, експропріювали, а їхні землі передбачалося поділити між малозабезпеченими та безземельними селянами.

Настроям більшості місцевого українського населення відповідало прагнення уряду ЗУНР до об’єднання з УНР. Ця історична подія відбулася 22 січня 1919 р., коли у Києві на майдані біля Софійського собору було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (Зо УНР) і повну автономію.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Який статус західноукраїнських земель передбачався за Брест — Литовським мирним договором між Україною та Німеччиною і її союзниками?

2. В яких умовах була утворена Українська Національна Рада і що мали на меті її діячі?

3. Які витоки конфлікту між українськими і польськими політичними силами в Галичині?

4. Хто організував і провів повстання українців уЛьвові, яке привело до проголошення Західноукраїнської Народної Республіки?

5. Охарактеризуй державний устрій ЗУНР

6. Як будувалися відносини ЗУНР з національними меншинами?

7. Яким був підхід ЗУНР до аграрної проблеми?

8. Розкрий історичне значення Акта злуки УНР і ЗУНР.

ДОКУМЕНТИ:_________________