1908 Р. Святкування 25-річчя творчої діяльності видатного майстра сцени — м. Заньковецької.

За умов наступу на українську культуру театр залишався єдиною легальною установою, яка мала дозвіл на викорис­тання української мови.___

Архітектура

В архітектурі України на початку XX ст. поширився загальноєвропейський стиль модерн з характерними для нього природними декоративними формами. З'явилося зручне планування, використовували залізні конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикра­си з заліза тощо).

На основі використання традицій і форм української на­родної архітектури формувався національний стиль. Його зразками були:

у Львові

• будинок страхового товариства «Дністер», 1905 р. (архі­тектор І. Левинський); ,

• бурси Українського педагогічного товариства;

• Академічний дім;

• вищий музичний інститут ім. М. Лисенка;

• Академічна гімназія.

в Києві

• будинок з химерами (архітектор В. Городецький); •Державний банк (архітектор.О. Вербицький, О. Кабелєв);

• перший в Україні критий ринок на Бессарабській площі торгової площею 2896 кв. м (архітектор Г. Гай, скуль­птурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця).

у Харкові

художня школа І. Котляревського (архітектори В. Кри-чевський, К. Жуков).

у Полтаві

• школа 1. Котляревського (архітектор В. Кричевський);

• будинок Полтавського земства (архітектори К Жуков, В. Кричевський).

Побут та звичаї українців Зміни у побуті та звичаях українців

На родинний побут і звичаї українців на початку XX ст. мали вплив такі чинники:

• політизація суспільно-політичного життя;

• національно-визвольний рух; .

• науково-технічний прогрес;

• урбанізація, за якої зростали міста й підвищувалася їх роль в економічному та культурному житті' суспільства.

Міста й села масово забудовувалися будинками з двома, трьома й чотирма кімнатами. Заможні міщани і селяни зво­дили цегляні будинки, вкриті залізом або черепицею. У міс­ті й селі традиційний народний одяг витісняють тканини та одяг фабричного виробництва. /

Занепадало декоративно-вжиткове, мистецтво, яке не витримувало конкуренції з дешевою продукцією фабрично-заводського виробництва.

Нові риси побутової культури особливо проявлялися у містах, де будувалися багатоповерхові житлові будинки, споруди.культурного призначення — театри, музеї, бібліо­теки тощо. Околиці міст було забудовано бараками і халу­пами, панувала антисанітарія, злиденне життя.

Відкривалися вечірні й недільні школи, до яких на на­вчання залучалася робітнича молодь. Індустріальний роз­виток вимагав освічених людей.

Утім серед населення був великий прошарок неграмот­них людей.

Умови життя і праці були тяжкими, на низькому рівні ор­ганізовано охорону здоров'я. Наприклад, на західноукраїн­ських землях населення не мало умов для охорони здоров'я. На початку XX ст. на 50.85 жителів Галичини припадав один лікар. Середня тривалість життя західноукраїнських-чоло­віків була на 6 років меншою, ніж у чехів, і на 13 меншою, ніж в англійців.

Жінки не мали права голосу на виборах до Галицького і Буковинського сеймів. Усього на початку XX ст. в Галичині у виборах брало участь усього 7% населення, а на Буковині -4,9% населення.

Тяжке становище жінки було і на території Наддніпрян­ської України.

Історичні події початку XX ст. знайшли відображення в народнопісенній творчості. Виникали нові пісні, в яких оспівувалися події того часу: «Реве та стогне люд голодний», «Одна хмара із села, а другая з міста», «Ой, у лузі червона калина похилилася» тощо. Народна творчість цього, періоду була джерелом натхнення для багатьох професійних діячів літератури і мистецтва України.

Діяльність національних . і спортивно-фізкультурних організацій

Спортивно-фізкультурне товариство Галичини «Сокіл» діяло в багатьох селах. Воно виникло у 1898 р. і велику роль

у його розбудові мав педагог Іван Боберський (.1873—1947), котрий очолював його в 1908-1914 рр. Товариство'стало провідним, поширило свою діяльність на всю Галичину і функціонувало аж до 1939 р.

У 1900 р. в одному із сіл Снятинського повіту виник гур­ток спортивно-фізкультурної організації «Січ», заснований К. Трильовським — юристом за фахом, депутатом віден­ського парламенту та галицького сейму. Ця молодіжна ор­ганізація поширила свою діяльність на всю Галичину.

Згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчимй заходами, а чимало уваги при­діляли вихованню молоді на українських традиціях куль­тури, освіти, військової справи. Обидві організації згодом стали зародком майбутнього українського війська. Вони об'єднували у своїх рядах 12 тис. членів.

У розпорядженні членів «Січі» були читальня і біблі­отека. Величезну роль у січовому русі відігравали пісні, їх укладали І. Франко, К. Трильовський та ін. Знаменита їхня пісня «Гей, там на горі Січ іде».

Перед початком Першої світової війни «Січ» і «Сокіл» провели у Львові великий крайовий збір молоді для відзна­чення 100-річчя з дня народження Т. Г Шевченка.

З учнів львівських середніх шкіл у 1911 р. було створено таємний гурток «Пласт» для військової підготовки молоді.

У 1912 р. створено товариство «Січові стрільці», які за­ймалися військовим вихованням молоді. До Першої світо­вої війни було створено тисячу «Січей» та 96 товариств Сі­чових стрільців. . .

У. 1913 р. частина юнаків цього гуртка виїхала до Києва, щоб пропагувати ідею військового виховання.

Старшини і рядові Січового стрілецтва були у переваж­ній більшості робітничо-селянського походження, а також з національної інтелігенції, а не синки куркулів, попів і бур­жуазії, як твердили радянські історики.

Духовні цінності українців

Незважаючи на національні утиски з боку Російської та Австро-Угорської імперій українці зберігали свою мову тра­диції та звичаї. Берегинею народних традицій виступало село.

Діячі науки й культури залучали українців до участі в хо­рових і театральних гуртках, народних університетах, вечір­ніх і недільних школах. Велику культурно-освітню рбботу серед широких народних мас вели «Просвіти», які діяли у містах і містечках, робітничих селищах і селах усієї України. У Харкові діяв Народний будинок товариства грамотнос­ті, у Києві — «Клуб трудящих осіб», у Львові - товариство «Боян» тощо. На кошти, зібрані від показу вистав аматор­ського драматичного театру в Харкові, збудовано перший в Україні Палац робітника.

У багатьох містах і селах виникали аматорські драматич­ні гуртки. їх часто організовували видатні діячі української культури:

• у Лисичанську на Донбасі самодіяльний театр організу­вав драматург і актор Марко Кропивницький;

• у Ніжині — професійна актриса Марія Заньковецька; •у селі Харківці на Полтавщині — письменник Архип

Тесленко;

• у с. Красноїлі на Станіславщині «Гуцульський театр» -письменник і музикант Гнат Хоткевич.

У 1907 р. І. Франко та О. Нижанківський підготували і видали народно-пісенний збірник «Русько-український співаник».

Висновки

1. Попри заборони та обмеження з боку самодержавства українська культура початку XX ст. досягла найбільших здо­бутків і вийшла на європейський рівень.

2. Утім це була культура невеликого прошарку українського населення, основна ж маса народу України не мала доступу до цих досягнень, був високий розрив між культурою української

еліти і низьким рівнем освіта переважної більшості народу.

3. Проте народні маси були берегинею українських тради­цій, звичаїв, української мови. Ніякі заборони не могли зламати духу народу, його вірувань, орієнтованих на загаль­нолюдські цінності.

4. Культурний процес гальмувався шовіністичною політи­кою Росії та Австро- Угорщини.

Церковне ЖИТТЯ

На початку XX ст. існувало дві християнські церкви:

1) православна (переважала на Сході);

2) греко-католицька (переважала в Західній Україні). Існували й інші релігійні конфесії серед представників

національних меншин: •католицизм; •іудаїзм; •мусульманство;

•протестантство (напередодні Першої світової війни в Україні було 4 млн сектантів). Православна церква була опорою самодержавства:

• русифікаторська політика проводилася і в церковному житті;

• серед духовенства українських губерній українців було менше ніж 50%;

• українську мову було заборонено у проповідях і бого­служінні.

У роки революції 1905—1907 рр. зроблено деякі послаблен­ня щодо використання української мови у церковному бого­служінні:

•широко використовувалися церковні проповіді, про­водилося богослужіння українською мовою в багатьох українських губерніях;

• дано дозвіл на комплектування бібліотек семінарій «ма­лоросійськими книгами»;

• 1906 р. за згодою Синоду відкрито українознавчі курси з мови, літератури та історії в Подільській семінарії;

• почалася співпраця церкви з «Просвітами»; 1906-1911 рр. видано українською мовою Євангеліє.

На західноукраїнських землях

1. Панівною в Галичині, на Закарпатті (але тут у багатьох ви­падках богослужіння велося угорською мовою) була греко-католицька церква.

2. У Північній Буковині греко-катблицька церква станови­ла меншість, а переважала православна церква.

3. Греко-католицька церква відігравала значну роль у націо­нальному відродженні краю, зростанні національної само­свідомості.

4. Греко-католицьке духовенство було основною силою на­ціонального відродження.

5. Особливо зростала роль церкви, коли Галицьку митропо­лію очолив А. Шептицький, який дбав про українське від­родження і в той час ставив актуальне питання — об'єднання всіх церков України. Він намагався греко-католицьку церк­ву перетворити на важливий чинник національного відро­дження і державотворення.

Андрій Шептицький

(1865-1944)

Видатний релігійний і громадський діяч, просвітник, доктор філософії, права і теології, протягом 44 років стояв на чолі Української греко-католицької церкви.

Народився у с. Прилбичі на Львівщині. Походив із ста­ровинного шляхетського роду (предки А. Шептицького по батьковій лінії були українцями).

У 1883 р. закінчив гімназію у Кракові. Здібний юнак ви­вчав право, філософію й теолбгію у Вроцлаві. У 1886 р. здо­був звання доктора права, а у 1888 р — доктора теології в

7

ТЕМА УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ