1. Зі статті в. Леніна «Политическое положение», написаної 10 липня 1917 р.

Всякие надежды на мирное развитие русской революции исчезли окончательно. Объективное положение: либо победа военной диктатуры до конца, либо победа вооруженного восстания рабочих. ...Никаких конституционных и республиканских иллюзий, никаких иллюзий мирного пути больше, никаких разрозненных действий, не поддаваться теперь провокации черных сотен и казаков, собрать силы, переорганизовать их и стойко готовить к вооруженному восстанию...

Целью вооруженного восстания может быть лишь переход власти в руки пролетариата, поддержанного беднейшим крестьянством, для осуществления программы нашей партии.

Ленин В. Полное собрание сочинений. -Т.34. — С.2,5.

2. Ухвала київської загальноміської організації більшовиків від 6 серпня 1917 р.

... Приложить все усилия к тому, чтобы привести киевский пролетариат в полную боевую готовность... укрепив пролетарское движение и привести его к победному концу.

Голос социал-демократа (Киев) — 1917.-13 августа.

3. З «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні» від 4 серпня 1917 р.

1. ...На час до вирішення справи про місцеве врядування Установчими Зборами по справах місцевого врядування Україною вищим органом Тимчасового уряду є Генеральний Секретаріат, котрого призначає Тимчасовий уряд по пропозиціях Центральної Ради.

3. ...Уповноваження Генерального Секретаріату поширюється на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську, з виключенням Суражського, Стародубського і Новозибківського повітів.

...Генеральний Секретаріат розглядає й подає на затвердження Тимчасового уряду проекти, що торкаються життя краю і його врядування. Проекти ці можуть бути перед поданням їх Тимчасовому уряду внесені на обговорення Центральної Ради.

Міністр-предсідатель О. Керенський

Міністр юстиції Зарудний

Петроград, 4 серпня 1917 р.

Нова Рада. — 1917. — 6 серпня.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документи № 1, № 2.

а) Якими мотивами керувалися більшовики, орієнтуючись на збройне повстання?

Б) Проти кого спрямовувалося збройне повстання, яке готували більшовики в Україні?

2. Документ № 3.

Порівняй «Тимчасову інструкцію» Тимчасового уряду з Другим універсалом Центральної Ради. Охарактеризуй обсяг прав Центральної Ради, який передбачав кожний із цих документів.

§13. Політична ситуація в україні у липні-серпні 1917 року

Згадай:

1. Коли і в яких умовах був прийнятий Другий універсал Центральної Ради? 2. Які наслідки мала поразка самостійників для розвитку Української революції?

Наступ антиукраїнських сил

Йдучи на поступки Тимчасовому уряду на переговорах щодо долі України, підписуючи Другий універсал, керівники Центральної Ради сподівалися, що ці їхні дії принесуть Україні спокій і, зрештою, сприятимуть перетворенню Росії на федеративну державу.

Проте липнева криза внесла істотні зміни в настрої основних політичних сил, підштовхуючи їх до збройного протистояння.

Після подій 4-5 липня в Петрограді більшовицька партія відмовилася від спроб мирним шляхом прийти до влади. 10 липня В. Ленін констатував: «Будь-які надії на мирний розвиток російської революції зникли остаточно». Тепер надія покладалася на збройне повстання і насильницьку ліквідацію існуючого політичного ладу.

В Україні тим часом урядові сили перейшли в наступ. Шовіністична реакція обрушилася передовсім на національно-визвольний рух. Почали відроджуватися чорносотенні організації, і що відверто виступали проти прагнення українського народу до самовизначення. Одна з них, «Союз малороссов имени Гоголя», проголосила своєю метою «боротьбу за Росію й проти України». Стягнуті в Україну військові частини намагалися ізолювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх, не зупиняючись перед застосуванням сили. Демонстрацією такої рішучості стали події 26 липня в Києві. Того дня український полк — ім. Б. Хмельницького, дислокований у столиці України, вирушив на фронт. Під час від’їзду з київського вокзалу ешелон з богданівцями був обстріляний з кулеметів. Виконавці цієї кривавої акції — введені напередодні розправи до Києва полки донських козаків і кірасирів — не приховували своїх антиукраїнських настроїв. В. Винниченко писав, що, обеззброюючи богданівців з допомогою прикладів і нагайок, вони примовляли: «Ми_вам покажемо автономію, хохляцькі морди!».

За цих обставин Тимчасовий уряд переглянув обіцянки, що їх дав Центральній Раді під час червневих переговорів. Зокрема, було відкинуто «Статут_Генерального Секретаріату». розроблений Радою і представлений у Петроград для затвердження. Замість цього Тимчасовий уряд затвердив 4 серпня документ з дивною назвою: «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні». У документі йшлося вже::не про автономію України, а про «місцеве врядування». Генеральний Секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду і мав бути затверджений ним за поданням Ради. До того ж розпорядження Генерального Секретаріату поширювалися лише на 5 губерній — Київську, Волинську, Подільську, Полтавську й Чернігівську (без деяких повітів)». Харківська, Катеринославська губернії (включаючи Донбас), Херсонська губернія і Таврія залишалися під юрисдикцією Тимчасового уряду. Він же відав військовими, продовольчими, судовими справами, шляхами сполучення, транспортом і зв’язком в Україні.

Прорахунки Української Центральної Ради

Нечисленна група самостійників, які залишалися в Центральній Раді, протестувала проти дій Тимчасового уряду і пропонувала відкинути його інструкцію. Але більшість Ради 9 серпня взяла до відома цей документ. Однак відносини між Радою та російським урядом не нормалізувалися. Демонстративне ігнорування петроградськими міністрами національних інтересів українського народу множило число незадоволених політикою центру, загострювало політичну обстановку.

Зі свого боку, Центральна Рада за цих складних для неї умов так і не зуміла налагодити ефективне керівництво в Україні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку й законності. Не пішла вона назустріч прагненням селянства негайно розпочати аграрну реформу. Це негативно відбилося на її авторитеті, бо затягування поділу землі селянство все більше пов’язувало не з петроградським Тимчасовим урядом, а з київською Центральною Радою.

Фатальні наслідки мали прорахунки Центральної Ради у воєнній політиці. Влітку 1917 р. сотні тисяч солдатів-українців, організованих в українізовані військові частини, готові були заприсягтися на вірність Пєнтральній Раді й виконувати її накази. Багато з цих частин відзначалися високою дисципліною і могли стати надійною силою в розбудові національної держави. Таким, наприклад, був 40-тисячний армійський корпус під командуванням Павла Скоропадського, який восени 1917 р. в умовах розвалу російської армії оголосив про своє підпорядкування Раді. Однак соціалістичні лідери Української Центральної Ради з недовір’ям ставилися до військових, особливо до офіцерів. Вони вважали, що революція кладе край необхідності тримати регулярну армію. Відтак у вирішальний час Рада втратила масову підтримку військ,.

Корніловський заколот і Україна

Наростання економічного розвалу, подальше загострення політичної боротьби і невдачі на фронтах значно активізували крайні політичні елементи — як контрреволюційні, так і радикально-революційні.

За цих обставин у правих колах посилилося прагнення до встановлення відкритої військової диктатури. 12 серпня у Москві була скликана Державна нарада, в якій взяли участь понад 2 тис. представників державних і громадських органів та організацій. Нарада викликала гостру реакцію більшовиків. Негативно до Державної наради поставилася Центральна Рада. Вона відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів. Керівництво Центральної Ради розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії.

Контрреволюційний заколот, очолений Верховним Головнокомандувачем генералом Л. Корніловим, не дістав відчутної підтримки в Україні. Загроза завоюванням революції, перспектива кривавої генеральської диктатури викликали швидке зростання політичної активності. В містах створювалися революційні комітети, комітети порятунку революції, комітети дій, інші органи для боротьби з заколотниками. Вони блокували штаби реакційного офіцерства, брали під контроль найважливіші залізничні вузли, затримували ешелони з вірними реакції військами. Дроти заколотників виступила більшість особового складу Південно-Західного і Румунського фр»онтів. У Бердичеві 18 серпня солдати заарештували командувача Південно-Західного фронту А. Денікіна, начальника штабу Маркова та багатьох штабних офіцерів. У Житомирі, де перебувала частина установ фронту, солдати взяли під свій контроль ключові об’єкти міста і заарештували групу генералів та офіцерів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Яким було становище в Україні після липневої кризи Тимчасового уряду?

2. Чим був викликаний наступ антиукраїнських сил і які він мав наслідки?

3. Розкрий зміст Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріату.

4. У чому ти вбачаєш прорахунки Центральної Ради? Відповідь обґрунтуй.

5. Чому в Україні заколот генерала Корнілова не дістав підтримки?

ДОКУМЕНТИ:_________________