1. Витяг з резолюції II Всеукраїнського Військового з’їзду

Другий Військовий з’їзд постановляє:

Пропонувати своєму найвищому представницькому органові — Українській Центральній Раді — в цій справі [здобутті автономії. — Ф. Т.] до Російського уряду більше не звертатися й негайно приступати до твердої організації краю в згоді з національними інтересами...

Підтримуючи постанову 1-го Всеукраїнського Військового з’їзду про організацію війська, з’їзд доручає Українському Генеральному Комісаріату якнайскоріше розробити детальний план українізації війська й ужити всіх засобів для негайного проведення його в життя.

Винниченко В. Відродження нації. — Київ; Відень, 1920. -Ч. І.— С.202-203.

2. З Першого універсалу Української Центральної Ради «До українського народу на Україні й поза Україною сущого»

Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі. ...Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і ладна Вкраїні дають вибрані вселюдським, рівним, прямим і тайним голосуванням ВСЕНАРОДНІ УКРАЇНСЬКІ ЗБОРИ (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші УКРАЇНСЬКІ ЗБОРИ. Ті ж закони, що мають лад давати на всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті. ...Ми гадали, що Центральне Російське Правительство протягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку українського народу...

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

Ухвалено:

Київ, року 1917, місяця червня(іюня) числа 10.

Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. — Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992. — С. 58-60.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Документ № 1.

Чому II Всеукраїнський військовий з’їзд не звернувся до Тимчасового уряду з проханням погодитися на автономію України? Чому делегати з’їзду прагнули українізації армії?

2. Документ № 2.

Які положення Першого універсалу свідчать про автономний статус України як мету Центральної Ради?

§12. Другий універсал та його наслідки

Згадай:

1. Які сили сприяли проголошенню Центральною Радою І Універсалу? 2. Що головне в І Універсалі?

Другий універсал Центральної Ради

Тимчасовий уряд, консервативні кола Росії засудили Перший Універсал Центральної Ради і навіть оголосили його проявом «сепаратизму», «злочином» і «німецькою інтригою». Есеро-меншовицькі «Известия Харьковского Совета рабочих и солдатских депутатов» вважали рішення Центральної Ради про автономію України «безглуздим вчинком». Більшовики спробували нажити на конфлікті уряду з Радою політичний капітал, їхній лідер В. Ленін назвав вимоги про визнання Тимчасовим урядом автономії України «найскромнішими і найзаконнішими», а на І Всеросійському з’їзді Рад більшовики навіть запропонували засудити національну політику Тимчасового уряду як контрреволюційну й антидемократичну. Ці демагогічні заяви, однак, не підкріплювалися конкретними діями. Лідер київських більшовиків Г. П’ятаков звинувачував Центральну Раду в «українському шовінізмі».

Незважаючи на негативне ставлення до національного руху, Тимчасовий уряд змушений був шукати угоди з Центральною Радою. Його дії сковувала політична криза, яка спалахнула після багатолюдних антиурядових демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді та інших містах. Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на Південно-Західному фронті. За місяць боїв російська армія втратила 150 тис. чоловік і залишила Галичину.

В умовах наростання загальної нестабільності уряд прагнув домогтися від Центральної Ради мінімальних поступок, 29_червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І. Церетелі, М. Некрасова, О. Керенського і М. Терещенка, які після напружених переговорів зобов’язалися забезпечити схвалення урядом Генерального Секретаріату як «найвищого крайового органу управління на Україні». Склад Секретаріату затверджувався урядом, а Центральна Рада поповнювалася представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами. Вона зобов’язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. Тимчасовий уряд не відмовлявся від українізації військ, але за умови здійснення її під контролем російського командування і в межах, які воно буде вважати доцільними.

Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна Рада оформила як Другий універсал. Цей документ датовано 3 липня 1917 р.

Липнева політична криза в Росії

Другий універсал спричинив нову урядову кризу в Росії. На знак протесту проти поступок українцям ряд міністрів-кадетів покинули уряд. Послідовні прихильники імперіалістичного курсу щодо України — кадети — не погоджувалися на визнання навіть обмеженої її автономії.

Урядова криза поклала початок загальній політичній кризі в Росії, викликаній поразками на фронті, погіршенням продовольчого становища, загостренням міжпартійної боротьби. 4 липня 1917 р. під впливом більшовиків у Петрограді відбулася грандіозна півмільйонна демонстрація, яка почала переростати у збройне повстання проти Тимчасового уряду. Підтримавши з деяким запізненням повстання, лідери більшовиків сподівалися, що керівництво рад змушене буде оголосити про перехід влади до їхніх рук. Та цього не сталось. Уряду вдалося взяти ситуацію під контроль. Під час розгону демонстрації було відкрито вогонь і вбито десятки демонстрантів. Санкцію на застосування сили дав Центральний виконавчий комітет рад, друкований орган якого — газета «Известия» — розцінив виступ робітників і частини гарнізону столиці як наслідок «безвідповідальної більшовицької агітації». Урядові сили перейшли в наступ. Було видано розпорядження про арешт лідерів більшовиків.

У відповідь на атаку «зліва» меншовики й есери почали тісніше змикатися з ліберальними колами. Ради перестали бути органами, які раніше до певної міри протистояли Тимчасовому уряду і все частіше узгоджували з ним свою політику.

Збройний виступ самостійників

Якщо в Росії Другий універсал засудили кадети, то в Україні проти нього рішуче виступили самостійники. На початку липня, коли тривали переговори між Центральною Радою і керівництвом Тимчасового уряду, самостійники (члени Центральної Ради М. Шаповал, Л. Ган, І. Луценко, голова Братства самостійників В. Отамановський та ін.) здійснили відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Виступ був підготовлений і спланований. Ударною силою повстання стали українізовані військові частини, розміщені в Києві. їх мали підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України.

М. Міхновський — лідер київських самостійників

Самостійники сподівалися на підтримку Центральної Ради. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення на чолі 5 тис, озброєних українських вояків, об’єднаних у Другий український полк ім. Павла Полуботка. Але позиція лідерів Ради залишалась незмінною. Це паралізувало волю керівників полуботківців: виступити проти Центральної Ради, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились.

Щодо Центральної Ради, то в питанні про необхідність придушення виступу самостійників її керівники не мали сумнівів. Військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ.

Після поразки виступу полуботківців усіх керівників повстання ув’язнили або відправили на фронт. На Румунському фронті опинився тодішній лідер самостійників М. Махновський.

Напередодні доленосних подій найпослідовніші прихильники незалежної України були нейтралізовані. Після стрімкого злету, який завершився прийняттям Першого універсалу і проголошенням автономії України, почався тимчасовий відступ. Його наслідком став Другий універсал Центральної Ради і розгром повстання самостійників. Але такий_перебіг подій не був закономірним, бо не випливав із співвідношення політичних сил. Це співвідношення залишалося на користь українського національно-визвольного руху.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Чим було викликане прийняття Другого універсалу?

2. Розкрий зміст Другого універсалу.

3. Назви причини й наслідки липневої політичної кризи.

4. Поясни значення термінів: «універсал», «автономія», «федеративна республіка», «унітарна республіка», «Генеральний Секретаріат».

5. Почни складати таблицю «Етапи Української революції»:

Хронологічні рамки етапу

Основні події

Зміст дій і рішень

ДОКУМЕНТИ:_________________