1. З телеграми членів Української Центральної Ради міністру юстиції о.Керенському

Вам, який з трибуни Державної Думи проголосив гасло автономної України, доручаємо захист справедливих вимог українського народу і його демократичної інтелігенції.

За дорученням товариства українських поступовців (ТУП) Єфремов, Матушевський, Чикаленко.

Киевская мысль. — 1917. — 6 марта.

2. З відозви Центральної Ради «До українського народу»

Народе український!

Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя після більш як 200-літнього сну.

Уперше, Український тридцятимільйонний народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш собі сам кращу долю кувати.

.. .Ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі... Народе Український! Селяни, робітники, солдати, громадяни, духовенство і вся українська інтелігенція! Додержуйтесь спокою, не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад у житті, але разом, щиро і уперто беріться до роботи: до гуртування в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибирайте своїх Українських людей на всі місця...

Організуйтесь!

Українська Центральна Рада

9(22) березня 1917 р.

Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. — Ужгород, 1932, — Т.І. Доба Центральної Ради. — С.43.

3. З передової статті чорносотенної газети «Киевлянин»

Стремление к культурно-национальному определению вполне естественное для каждого народа и ему не следует препятствовать, но эта задача безусловно осуществима и без автономии, исключительно в условиях образования широкого самоуправления, отвечающего местным краевым признакам.

Киевлянин. — 1917. — 12 апреля.

4. З промови п. Мілюкова на VII з’їзді Партії народної свободи (кадетської) 10-11 травня 1917 p.

Партия народной свободы для настоящего момента не считает правильным разрешение национального вопроса в направлении создания национально-территориальной автономии.

Речь (Петроград). — 1917. — 12 мая.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ_________________

1. Виходячи з тексту наведених вище документів, з’ясуй головне питання політичного розвитку України після Лютневої революції.

2. Які засоби для вирішення національного питання пропонувала Центральна Рада та інші організації і політичні партії?

3. Документ № 1.

Чим, на твою думку, була викликана телеграма лідерів ТУПу О. Корейському: впевненістю в підтримці міністром автономії України; їхніми ілюзіями щодо Тимчасового уряду; прагненням підштовхнути уряд на виконання вимог українців? Чимось іще, а може, певною комбінацією цих міркувань?

4. Документ № 2.

Яким уявляється майбутнє у відозві Центральної Ради до українського народу? Чому, на твій погляд, тут чітко не вказано: автономія чи самостійність?

5. Документи № 3 і № 4.

Порівняй ставлення до питання самовизначення народів Росії чорносотенців і кадетів (реакціонерів і ліберальних демократів).

11

11. ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ

Згадай:

1. Коли була утворена Українська Центральна Рада і хто входив до її складу? 2. Якою була мета діяльності Центральної Ради?

Політичні партії в боротьбі за вплив на населення

Розвиток подій в Україні після краху самодержавства залежав від того, за якою політичною силою підуть мільйони. Усвідомлюючи це, всі політичні партії та організації розгорнули вперту боротьбу за вплив на населення.

Найбільший вплив у суспільстві мали українські. соціалістичні партії — есерівська (УПСР) і соціал-демократична (УСДЕП). Вони висували гасла, які мали загальну підтримку населення: автономія України, аграрна реформа, загальна демократизація суспільного життя. Ці гасла Переважали на численних мітингах, демонстраціях, з’їздах військових, селян, робітників, різних категорій інтелігенції, які відбулися навесні — влітку 1917 р.

Кадети, головна урядова партія, у березні 1917 р. проголосили своєю програмною метою «демократичну і парламентську республіку». Вони обіцяли соціально-економічні реформи, свободу національно-культурного життя. Усе це, на їхню думку, мало послабити політичну напруженість у суспільстві, сприяти згуртуванню реформістських сил і врешті-решт надати революційному процесу поміркованого характеру.

Але сталося по-іншому. В Україні, на території якої відбувалися воєнні дії, знецінювалися гроші, розладнувалось економічне життя, поширювалося безробіття, наростали продовольчі труднощі. За таких умов вплив кадетської партії зменшувався. Все негативне, що відбувалося в країні, пов’язували з її діяльністю.

З цього прагнули скористатися більшовики. Спекулюючи на настроях змученого війною народу, вони обіцяли здійснення радикальних політичних реформ, які принесуть солдатам — мир, робітникам — заводи і фабрики, селянам — землю, народам — вирішення національного питання. А для цього закликали до ліквідації Тимчасового уряду і переходу всієї повноти влади до рад робітничих,Селянських і солдатських депутатів.

Число рад зростало, особливо на Донбасі. Тут у червні 1917 р. діяло 180 рад, або 70% загальної їхньої кількості в Україні. Саме на Донбасі, а також у Катеринославі, Харкові. Одесі вплив більшовиків був найпомітнішим. В інших районах України їхня політична вага у перші місяці революції була незначною.

Але мало хто з прихильників більшовиків ставив перед собою питання: що, власне, криється за їхніми гаслами? Чого, наприклад, вартий мир на фронті, якщо для його досягнення слід розпочати громадянську війну в тилу? Як можна задовольнити прагнення селян, якщо відмовитися від поділу земель поміщиків, а на місці маєтків побудувати великі державні й колективні господарства, про що більшовики відкрито писали в першій програмі своєї партії, в Квітневих тезах та інших документах? Що означає гасло «Фабрики — робітникам!», коли прагнення робітників до колективної власності більшовики затаврували як анархо-синдикалізм? Нарешті, що залишається від гасла про «право націй на відокремлення», якщо його реалізація пов’язується з революційною доцільністю, яку визначає верхівка більшовицької партії? Всі ці питання висунулися на перший план пізніше, коли більшовики захопили владу.

Доля революції значною мірою залежала від позиції_армії і флоту. Територією України проходили Південно-Західний і Румунський фронти, у складі яких було близько 3250 тис. солдатів і офіцерів. До 40 тис. моряків мав у своєму складі Чорноморський флот. Як і в цілому в суспільстві, значно вищий, ніж більшовики, авторитет у армії та на флоті мали есери, меншовики, представники українських національних партій. Лише декілька військових частин, в основному тилових, улітку 1917 р. перебувало під впливом більшовиків. На початку червня 1917 р. відбувся II Всеукраїнський військовий з’їзд, що зібрав понад 2000 делегатів, які представляли майже 1,8 млн солдатів та офіцерів фронту та тилових частин. Це була величезна сила, здатна вирішально вплинути на перебіг подій в Україні.

Серед українського селянства незаперечний авторитет мали члени Української партії соціалістів-революціонерів і частково російських есерів. Обидві есерівські партії виступали за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу землі в користування селянам, але прагнули зробити це законними, методами.

Перший універсал Центральної Ради і автономія України

Весна — початок літа 1917 р. ознаменувалися поглибленням української революції. Тимчасовий уряд і політичні кола, які стояли за ним, не були зацікавлені у вирішенні національного питання. Не мали такої зацікавленості ні меншовики, ні російські есери, котрі очолювали ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Що ж до більшовиків, то вони підтримували національний рух лише настільки, наскільки він був спрямований проти Тимчасового уряду і розхитував його владу. Але більшовики не поділяли кінцевої мети цього руху — федеративної перебудови Росії і створення в її складі Української демократичної республіки. Більшовики продовжували обстоювати ідею унітарної соціалістичної республіки. За цих обставин Центральна Рада та її периферійні органи, виступали як альтернативна сила щодо Тимчасового уряду та всіх, хто його підтримував.

Важливим етапом розвитку національної революції був Всеукраїнський національний конгрес (6-8 квітня 1917 р). Делегати доручили Центральній Раді добиватися від Тимчасового уряду автономії України.

16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда делегацію, очолювану одним із її керівників В. Винниченком. Делегація вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак ця вимога була відкинута.

Періодичні видання Української Центральної Ради. 1917-початок 1918 р.

Такий крок дістав цілковиту підтримку і кадетів, і російських меншовиків та есерів, зокрема їхніх місцевих організацій в Україні.

Шовіністична політика Тимчасового уряду викликала обурення серед солдатів. Делегати II Всеукраїнського військового з’їзду зібралися на Софійському майдані на молебень і заприсяглися не повертатися до своїх частин без визнання автономії України.

Центральна Рада 10 червня схвалила й урочисто проголосила на Всеукраїнському Військовому з’їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сушого». названий пізніше Першим універсалом. Універсал проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. Об’єднання з новою Росією мало відбутися на федеративних засадах. Кожне село, волость, повітова й земська управи мали встановити зв’язки з Радою. Оголошувалося про відмову педедавати_податок до центральної казни і запровадження одноразового податку на «рідну справу». Українські організації повинні були об’єднати зусилля з демократично обраними організаціями інших національностей.

«Уся свідома й напівсвідома Україна за тих днів стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі смілості, в високій, піднесеній готовності до боротьби, до творчості заспівала «Ще не вмерли України, і слава, і вола», — так характеризував реакцію народу на проголошення Універсалу В. Винниченко.

Утворення Генерального Секретаріату

Через кілька днів, 15 червня, був створений уряд — Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради на чолі з видатним українським письменником, громадським діячем, членом УСДРП В. Винниченком. Генеральним писарем став II. Христюк (УПСР), секретарем військових справ — С. Петлюра (УСДРП), секретарем міжнаціональних справ — С. Сфремов (УПСФ). Інші секретарства очолили також відомі діячі українського національно-визвольного руху: X. Барановський (кооператор), Б. Мартос (УСДРП), В. Садовський (УСДРІІ), І. Стешенко (незалежний соціал-демократ), М. Стасюк (УПСР).

Генеральний Секретаріат — перший український уряд.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ_________________

1. Склади таблицю

«Політичні партії в Україні, лютий-жовтень 1917 р.»:

№

Назва партії

Мета діяльності

Соціальна база

Засоби боротьби

2. Під впливом яких подій і обставин Центральна Рада прийняла Перший універсал?

3. У чому полягає історичне значення І Універсалу Центральної Ради?

4. Що говорилося в Універсалі про майбутні відносини України з Росією?

5. Як був сприйнятий Універсал народом України?

6. Хто входив до складу першого уряду автономної України — Генерального Секретаріату Центральної Ради?

ДОКУМЕНТИ:_________________