Тканини

Рослинний організм поділяється на спеціалізовані зони (час­тини), особливості яких визначаються типами і розміщенням клітин, що входять у їхній склад. Такі ділянки називають ткани­нами. Тканини – це комплекси клітин, що мають подібну будо­ву, спільне походження і виконують однакові функції.

Рослинні тканини виникли в процесі еволюції з переходом рослин до наземного способу життя і найбільшої спеціалізації досягли у квіткових. Формування тканин відбувалося паралельно з диференціюванням тіла рослини на органи. Відповідно до кла­сичного визначення тканини різняться за походженням, струк­турою і функціями. Рослини, що не мають розчленування тіла на вегетативні органи, як правило, не містять диференційованих тканин (водорості). Судинні рослини складаються з органів, ор­гани – із тканин, а тканини – з клітин, які функціонують у визначеному взаємозв’язку в цілісному живому організмі.

Тканини можуть бути живі (з клітин із протопластом) і не­живі, твірні і постійні; первинні і вторинні, з міжклітинниками і без них. Класифікація рослинних тканин заснована на єдності виконуваних функцій, спільності походження, подібності будови і розташування клітин в органах рослини. За цими критеріями тканини поділяють на кілька груп: меристематичні, чи твірні, покривні, основні, механічні, провідні та видільні.

Однак вони не завжди чітко відмежовані одна від одної, не обов’язково однорідні, а їхні функції можуть частково збігатися. Це надзвичайно ускладнює класифікацію тканин, тому нині час­тіше говорять просто про різні зони рослини.

Твірні тканини

Твірні тканини, або меристеми, утворені дрібними, щільно розміщеними клітинами з великим ядром, які постійно ділять­ся. Міжклітинників у меристемах не буває. Оболонки клітин тонкі, вакуолі численні, дрібні. Завдяки постійному мітотично­му поділу меристемних клітин забезпечується не тільки ріст, а й утворення всіх тканин рослини. Частина дочірніх клітин ди­ференціюється, тобто перетворюється в клітини різних тканин і припиняє ділитися. Решта, зберігаючи меристематичні власти­вості, продовжує поділятися й утворює усе нові і нові клітини твірної тканини, такі клітини мають назву ініціальні. Саме від цих клітин беруть початок клітини інших тканин рослини. Інші клітини поділяються обмежену кількість разів і перетворюються па постійні тканини.

Меристеми виникають у зиготі на ранніх стадіях розвитку за­родка і за походженням є первинною тканиною, з якої складається весь зародок. У процесі росту рослинні меристеми (мал. 8) зберігаються в точках росту – апікальні меристеми (верхівкові) – верхівка стебла і кінчик кореня (мал. 8, 1). Вони утворюють ко­нуси наростання кореня і пагона. По периметру вздовж стебла формуються бічні (латеральні) меристеми (мал. 8, 3). Верхівкові меристеми забезпечують ріст рослини вдовж, а бічні – ушир.

Мал. 8. Конус наростання:

1 — меристема апікальна;

2 — меристема інтеркалярна;

3 — меристема ла­теральна

Інтеркалярна меристема (синонім – вставна меристема) – клітини розташовуються між ділянками диференційованих тканин, забезпечуючи вставний ріст.

Латеральні меристеми розміщені паралель­но боковій поверхні осьових органів і утворюють циліндри, які на поперечних зрізах мають вигляд кілець чи окремих сегментів. Латеральні меристеми поділя­ють на:

1. п

   

   ервинні (прокамбій і перицикл)

2. вторинні (камбій і фелоген, або кор­ковий камбій).

У деяких таксономічних групах рослин (у представників відділів плаунів, папоротей, хвощів; класу од­нодольних рослин) прокамбій повністю витрачається на формування первинної флоеми, ксилеми, механічних і основних тканин і припиняє свою діяльність.

Флоема (те ж саме, що і луб) – головна провідна тканина судинних рослин, що проводить органічні речовини у низхідному напрямку. Як і ксилема, флоема є комплексною тканиною. Ксилема (від грец. xýlon – зрубане дерево) – тканина наземних рослин, що служить для проведення води і мінеральних солей від коріння вгору по рослині до листя. Складається з власне провідних (трахеїди і трахеї, або судини) і механічних (лібриформ) клітин, а також з деревинної і променевої паренхіми. Дальній транспорт виконується по трахеальним елементам ксилеми: трахеїдам та судинам, ближній по паренхімним елементам. Стінки всіх клітин ксилеми здерев'янілі. Справжня ксилема властива всім папоротеподібним, голонасінним і квітковим рослинам.

Перицикл (зовнішній шар тканини, що розташовані досередини від ендодерми та утворюють центральний циліндр (стелу), є анатомічною структурою первинної анатомічної будови кореня – у зоні поглинання) добре виражений у коренях і не завжди є у стеблах рослин; міститься по периметру центрального циліндра. У корені бере участь у формуванні бічних коренів, у стеблі – у формуванні по­кривних, основних тканин. Внаслідок діяльності прокамбію та перициклу ко­рені і стебла потовщуються.

Існують ще вставні меристеми (інтеркалярні), що зберігають­ся в зонах росту (основі черешків, листків і міжвузлів) (мал. 8, 2). Як правило, це первинні меристеми, що зберігаються в зонах активного росту і мають тимчасовий характер.

У дводольних і голонасінних рослин на зміну первинним латеральним меристемам формуються вторинні, які створюють тканини (ксилему, флоему тощо), вторинні за походженням. До них належать твірні тканини, що виникають з первинних меристем і клітин інших тканин. Це бічні меристеми – камбій (забезпечує ріст стебла в ширину і формує провідні, механічні та основні тканини) і фелоген (корковий камбій). Є ще ра­нові меристеми (травматичні), які забезпечують регенерацію тканин у разі ушкоджень з утворенням калюсу. Вони склада­ються з однорідних паренхімних клітин, які закривають міс­це ушкодження (важливо для прищеплення в садівництві та квітництві). У калюсі можуть закладатися додаткові корені і бруньки.