Питання для самоперевірки

1. Яка мета і в чому суть класифікації ландшафтів?

2. Які є способи класифікації ландшафтів і для чого вони призначені?

3. Як проявляється вплив господарської діяльності на геосистеми ландшафтів?

4. Перерахувати графічні прийоми класифікації ландшафтів. Який принцип побудови “дерева фактичних можливостей” певного району?

Практична робота №4. Фізико-екологічні дослідження природно-територіальних комплексів, ландшафтів, геосистем методами моделювання та балансу речовин

Мета роботи: ознайомлення з основними принципами фізико-екологічних досліджень на прикладі моделювання переносу речовин у ландшафті долини річки та вивчення його балансовим методом. Визначення потенційних причин антропогенних порушень природної міграції речовин, екологічної небезпеки цих змін, розробка елементів їх аналізу при вивченні екологічної ситуації.

Загальні теоретичні поняття

У природі всі компоненти ландшафту, у т.ч. гірські породи, мігрують. Вони приходять у рух, коли їх розмивають ріки, а в гірських умовах вони переходять у сусідні ландшафти з каменепадами, осипами, обвалами, селями тощо. Маси потоків речовини виражаються числами різного порядку: від декількох кг/га в рік – для біологічних потоків (№№ 11–14 за рис. 1) до 10¹¹–10¹² т/га в рік – для потоку № 1 (повітря до висоти 5 км) (Д.Л.Арманд, 1975). Тим не менше за своїм впливом на ландшафт ці потоки є співставимими один з одним. Деякі з них повністю залишають матеріал, що переноситься, на території даного ландшафту, наприклад, сніг, що перевіюється через межу ландшафту. Інші повністю проносяться транзитом, як більшість газів атмосфери. Прикладом відносно великої концентрації цих потоків є їх фокусування у долині ріки.

Досі основною проблемою, яка гальмує екологічне нормування антропогенних навантажень, погодження економічних інтересів з природоохоронними є галузеве розмежування в управлінні. Зазвичай суб’єкти суспільної діяльності враховують лише власні показники діяльності і наслідки впливу на навколишнє природне середовище і недооцінюють, а часто зовсім не враховують наслідків діяльності суміжних природокористувачів. Це спричиняє значно більше антропогенне навантаження на природне довкілля, ніж галузеві оцінки і прискорює деградацію природно-територіальних комплексів (ПТК), їх підсистем, у т.ч. агрокультурних ландшафтів.

Для того, щоб знизити ці загрози і створити сприятливі умови для впровадження в практику екологічних стандартів діяльності необхідно забезпечити співпрацю суб’єктів суспільної діяльності на погодженій спільній методологічній основі в межах певних ландшафтів. Фахівцями доведено, що ефективніше вивчати перенесення речовини і погоджувати співпрацю в межах водозбірних басейнів (водозборів) певних рік та водотоків. Важливою складовою цієї задачі є оцінка переносу усіх видів речовини в геосистемі долини певної річки (рис. 5).

Природно-територіальний комплекс (ПТК) – це синонім геосистеми, ландшафту, фізико-географічного комплексу – це поєднання природних компонентів, які складають ієрархію географічних утворень від фації до географічної оболонки планети. Фація біографічна – ділянка з незначними відмінностями в умовах життя в межах одного біотопу.

Ландшафт – природний географічний комплекс, у якому всі основні компоненти: рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність та тваринний світ – знаходяться у складній взаємодії і взаємозумовленості, утворюючи однорідну за умовами розвитку єдину нерозривну систему. Ландшафт – основна геосистема всередині фізико-географічної області (країни), що є ділянкою земної поверхні, на якій виявляється специфічна для неї складна система фацій, що утворюють територіальні утворення (урочища, група урочищ), які змінюються у часі і просторі. Ландшафт агрокультурний (сільськогосподарський) – ландшафт, в якому природна рослинність значною мірою замінена посівами і посадками сільськогосподарських і садових культур.

Геосистема (географічна система) – матеріальна система, яка складається із взаємозумовлених природних компонентів, які є взаємозалежними у своєму розміщенні та розвиваються у часі як частини цілого. До складу геосистеми входять усі структурні фізико-географічні утворення ландшафтного середовища від фації (елементарна геосистема; Сочава, 1986) до географічної оболонки Землі.

Долина ріки – відносно вузьке, витягнуте у довжину, звичайно звивисте поглиблення у земній поверхні, утворене віковою діяльністю води, що стікає по земній поверхні, з наявністю русла сучасного потоку, яке характеризується загальним уклоном дна від одного кінця до іншого (А.І.Чеботарьов, 1978). Виражений рельєф долини зумовлює формування стоку води, який розділяють на поверхневий та ґрунтовий (підземний). Поверхневий стік – це переміщення води у процесі її кругообігу в природі у формі стікання по земній поверхні. Особливості будови земної поверхні створюють умови для трьох фаз поверхневого стоку: уклонного, тальвегового та річкового. Тальвег – лінія найнижчих відміток дна долини або русла ріки чи інших ланок гідрографічної мережі (ложбини, лощини, суходоли). Підземний стік – переміщення води у товщі земної кори під дією гідравлічного уклону або п’єзометричного напору від області живлення до областей розвантаження. Підземний стік відбувається за уклоном переважно у межах водоносних горизонтів. Нерозчинні у воді компоненти ріки формують її твердий стік (наноси, що зважені у воді, та ті, що переносяться по дні).