4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у прямому або непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи завідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього залежно від того, чи вдалося їй заволодіти майном і отримати реальну можливість розпоряджатись або користуватись ним за власним розсудом.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених статтями 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. Щодо неповернення банківського кредиту як способу шахрайського заволодіння майном, яке не охоплюється диспозицією ст. 222, потрібно виходити з того, що отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише у разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Кошти чи майно, правомірно одержані суб'єктом господарювання як субсидії, субвенції, дотації, кредити, переходять у його власність з моменту їх фактичного отримання. Якщо після одержання у службової особи такого суб'єкта виникає умисел на їх привласнення, то відповідні дії мають кваліфікуватись за ст. 191. Якщо зазначені кошти були одержані з цією метою неправомірно, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 222 і 190. Таким же чином кваліфікуються дії особи, яка мала умисел на привласнення лише частини одержаних коштів.

Стаття 212, яка не конкретизує спосіб ухилення від сплати податків (а отже, ним може бути і "використання" винним державних органів, і неправомірне одержання податкової пільги), потрібно розглядати як загальну норму щодо ст. 222 - в частині незаконного отримання пільг щодо податків. Подання державним органам завідомо неправдивої інформації (наприклад, завищення відсотка певної категорії працюючих) з метою одержання податкових пільг спрямоване на те, щоб ухилитись від оподаткування. У зв'язку з цим надання недостовірних даних з метою одержання пільг щодо податків потрібно кваліфікувати за ст. 222 - спеціальною нормою, яка, конкретизуючи за способом посягання на систему оподаткування, найбільш повно враховує специфічні ознаки вчиненого податкового злочину. У разі, коли пільга щодо податків була надана платнику на законних підставах, які згодом було втрачено, дії особи, яка приховала це, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 212. При цьому сума несплаченого податку обраховується з моменту втрати права на податкову пільгу. Наприклад, не за ст. 222, а за ст. 212 (за наявності всіх ознак складу злочину) має кваліфікуватись порушення платником податків вимог щодо цільового використання товарів, звільнених відповідно до законодавства від сплати податків під час митного оформлення. Зокрема це стосується ввезених у пільговому режимі гуманітарних вантажів.

Оскільки шахрайству з фінансовими ресурсами притаманний специфічний прийом (спосіб) злочинної поведінки - надання державному органу завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, то ситуації, пов'язані із самостійним використанням платниками податкових пільг (у тому числі поєднані із наданням належному адресату інформації про наявність податкової пільги), диспозицією ст. 222 не охоплюються і є підставою для застосування ст. 212. Такий саме висновок слід робити і стосовно зловживань з пільгами не щодо податків, а інших обов'язкових платежів, які входять у систему оподаткування.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205. У разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обґрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 205 і 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно (про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї); 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди (див. примітку до ст. 218).

У цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, несплати відсотків за ним, ухилення від сплати податків. Шкода, заподіяна кредитору, може полягати не лише у прямих збитках, викликаних неповерненням всього або частини кредиту, а й у неможливості виконання зобов'язань майнового характеру, в іншій втраченій вигоді.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те, що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди виключається.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин визнається закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки, передбачені законодавством з питань оподаткування.

У разі неодноразового надання неправдивих відомостей банку для отримання кредитів у межах відкритої кредитної лінії дії винного як такі, що охоплюються єдиним злочинним наміром, потрібно розцінювати як продовжуваний злочин (див. ст. 32), що виключає кваліфікацію за ч. 2 ст. 222 за ознакою повторності.