3. Норми конституційного права України
Первинним елементом системи конституційного права України є конституційно-правова норма (від лат. norma – правило, взірець).
Різні юридичні школи мали власне бачення норми права, її змісту, сутності, особливостей. Представники історичної школи вважали першоджерелом норми права народну свідомість, народний дух кожної нації;
нормативісти вбачали в нормі права першопочаток всіх правовідносин у суспільстві;
позитивістська правова доктрина вважала норму права формалізованим вираженням волі держави;
соціологічна школа вбачала в нормі права результат певних соціальних зв’язків;
представники політологічної школи вбачали в нормах права засіб політичної регуляції суспільного життя.
Під нормою права традиційно розуміють: загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою, виконання якого забезпечується, у необхідних випадках, державним примусом.
Велика увага приділялася розробці вчення про юридичну норму видатними представниками російської юридичної науки у дореволюційній Росії (М.М. Коркунов, Ф.В. Тарнавський, Г.Ф. Шершеневич та ін.). Ці дослідження були розвинені у працях російських радянських правознавців (М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, В.К. Бабаев, М.І. Байтін, В.М. Баранов, А.С. Піголкін, І.Н. Сенякін, А.Ф. Шебанов та ін.).
Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О.І. Степанюк. Значний внесок у дослідження конституційно-правових норм внесли вітчизняні вчені В.Ф. Мелащенко, Ю.М. Тодика, В.М. Шаповал, В.В. Кравченко, В.Ф. Погорілко та ін.
На сьогодні існують різні визначення норми конституційного права України.
Норма конституційного права – це формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом або державою чи суб’єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.
Нормі конституційного права властиві як загальні видові ознаки норми права, так і спеціальні родові ознаки, що властиві лише нормі конституційного права.
До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести:
загальнообов’язковий характер для всіх без винятку суб’єктів конституційного права;
норми конституційного права є регулятивними нормами, оскільки ці норми встановлюють чи санкціонують правило поведінки, що регулює суспільні відносини;
норма конституційного права має формально-визначений характер, тобто має письмову, документальну форму;
норма конституційного права має загальний характер, поширює свою дію на невизначене коло осіб передбачає неодноразову форму реалізації і тривалий час дії;
норми конституційного права охороняються від порушень державою, яка в разі потреби може застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.
До спеціальних родових ознак норм конституційного права слід віднести:
публічний характер норм конституційного права, оскільки вони регулюють державно-владні відносини публічного характеру;
пріоритетне значення норм конституційного права в національній системі права, так як вони регулюють найважливіші суспільні відносини пов’язані зі здійсненням державно-владних повноважень політичного характеру;
нормам конституційного права властивий політичний характер, вони здійснюють юридичне регламентування суспільних відносин політичного характеру, що виникають, здійснюються і припиняються в сфері функціонування держави;
імперативний характер конституційно-правових норм, вони містять чітко визначене правило поведінки або діяльності;
інтегративний характер норм конституційного права, оскільки вони є визначальними і системоутворюючими для інших галузевих норм права. Приписи, що містяться в нормах конституційного права отримують своє логічне продовження в нормах цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, трудового, фінансового та інших галузевих норм права;
багатоманітність норм конституційного права. Галузь конституційного права містить у своєму складі багато різновидів правових норм. Фактично конституційно-правові норми представлені всіма можливими для правових норм конструкціями (моделями);
прямий характер дії більшості норм конституційного права;
норми конституційного права є нормами вищої юридичної сили щодо іншого національного галузевого законодавства;
нормам конституційного права притаманна особлива система гарантій, оскільки на них поширюється система загальних і спеціальних юридичних гарантій, що існує в державі для забезпечення дії національного права;
норми конституційного права мають особливий характер структури та юридичних властивостей структурних елементів.
Класифікація конституційно-правових норм
У науці конституційного права існують різні підходи до вибору критеріїв класифікації норм конституційного права.
Узагальнюючи погляди вчених на критерії класифікації конституційно-правових норм, можна стверджувати, що основними критеріями класифікації норм конституційного права є:
предмет правового регулювання;
метод правового регулювання;
призначення у механізмі правового регулювання;
юридична сила;
ступінь конкретизації правового припису;
характер диспозиції;
характер санкції;
суб’єкти нормотворення;
походження (джерело) норми;
дія за колом суб’єктів;
територія дії;
час дії;
гарантованість дії.
Норми конституційного права класифікуються насамперед за предметом правового регулювання.
Відповідно до основних складових елементів предмета конституційно-правового регулювання можна виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційного права.
Тобто класифікація норм конституційного права в цілому збігається з класифікацією інститутів конституційного права. За цим критерієм норми конституційного права України поділяють на норми, що регулюють:
основи конституційного ладу України;
громадянство в Україні;
права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні;
форми безпосередньої демократії в Україні;
інститут парламентаризму;
інститут глави держави;
інститут виконавчої влади;
інститут судової влади;
інститут конституційної юстиції;
інститут контрольно-наглядової влади;
інститут територіального устрою України;
інститут місцевого самоврядування в Україні.
Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об’єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.
За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми.
Імперативні норми конституційного права – це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб’єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії».
Диспозитивні норми конституційного права – це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб’єктами конституційного права, наприклад, «Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень».
За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми.
Матеріальні норми конституційного права – це норми, що містять настанови, права, обов’язки та заборони поведінки суб’єктів конституційного права. Ці норми визначають принципи конституційного права, основні дефініції конституційного права, правовий статус суб’єктів конституційного права тощо. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування».
Процесуальні норми конституційного права – це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб’єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми містять конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб’єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України.
Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Найвищу юридичну силу мають норми, виражені насамперед у Конституції України, вищу юридичну силу мають норми законів. Інші акти є підзаконними: нормативні акти Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.
За конкретизацією правового припису норми конституційного права поділяються на норми загального та конкретного змісту.
Приписи, що містяться в нормах загального змісту, поширюються на всіх суб’єктів конституційного права. Конституційні норми загального змісту не формулюють деталей правового регулювання, але їх приписи є обов’язковими для врахування в конкретних за змістом нормах конституційного права, а так само – в нормах інших галузей національного законодавства.
Конкретні за змістом норми права, а це – більшість конституційних норм, безпосередньо визначають права і обов’язки суб’єктів конституційного права, умови їх реалізації, відповідальність за їх порушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб’єкта чи кола суб’єктів на яких поширюється дія конституційного припису.
Особливим різновидом конкретних норм є так звані спеціальні правові норми (jus singulare) конституційного права, які передбачають спеціальні процедури для певних ситуацій і для чітко визначених суб’єктів. Прикладом може бути нормативне положення, закріплене в ст. 109 Конституції України: «Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України».
Норми конституційного права також можна класифікувати за властивостями їх складових елементів.
Так, за формою вираження характеру диспозиції норми конституційного права виділяють уповноважуючі, зобов’язуючі та забороняючі.
Уповноважуючі норми конституційного права – це норми, що визначають права суб’єктів конституційного права.
Зобов’язуючі норми конституційного права – це норми, що визначають обов’язки суб’єктів конституційного права щодо здійснення обов’язкових визначених дій.
Забороняючі норми конституційного права – це норми, що визначають обов’язки суб’єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від певних дій.
Норми конституційного права також слід розрізняти за характером їх санкцій. Санкції, що містяться в нормах конституційного права можуть, бути прямими і бланкетними.
Прямі санкції містяться в самому правовому приписі й визначають міру юридичної відповідальності суб’єктів за порушення конституційно-правової норми. Санкції норм конституційного права здебільшого мають політичний характер – визнання виборів чи референдуму недійсними, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, усунення з поста Президента України, резолюція недовіри Кабінету Міністрів України, дострокове припинення повноважень народного депутата України та ін.
Норми конституційного права можуть містити бланкетні, або непрямі, санкції, що конкретизуються в галузевих санкціях. Бланкетні санкції виражаються в формулах «обмежуються законом», «захищаються законом», «захищаються державою» тощо.
Норми конституційного права також слід розрізняти за суб’єктами нормотворення. Слід розрізняти три основних суб’єкти конституційного нормотворення: український народ, держава та суб’єкти місцевого самоврядування.
Народ України реалізує свої функції щодо конституційного нормотворення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.
Наступним суб’єктом нормотворчості в галузі конституційного права є держава та її уповноважені органи. До таких органів належать Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Президент України, органи виконавчої влади, органи правосудця та органи прокуратури.
Суб’єктом конституційної нормотворчості також виступає місцеве самоврядування у особі територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Територія дії норми залежить від предмета правового регулювання, суб’єкта нормотворчості, юридичної сили норми та кола суб’єктів, на які поширюється дія норми.
Загальнодержавні норми конституційного права – це норми, що діють на території всієї держави і є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів права. Ці норми об’єктивізуються в нормативно-правових актах всеукраїнського референдуму, Верховної Ради України, Президента України та інших органів держави..
Місцеві, або локальні, норми мають імперативну силу на території певного регіону.Такі норми закріплені в актах суб’єктів місцевого самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування).
За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в правовому приписі.
Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними.
Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія припиняється. Такі норми виражені у розділі XV Конституції України – «Перехідні положення».
У певних випадках термін дії норм конституційного права обмежується іншими, не хронологічними умовами, при досягненні яких норма втрачає свою дію. Наприклад, п. 10 Положень передбачає, що в містах Києві та Севастополі виконавча влада здійснюється відповідно до ст. 118 Конституції України до прийняття законів, які визначають особливий порядок здійснення виконавчої влади у цих містах.
Виключні норми конституційного права – це правила поведінки, що набувають сили імперативної норми, призупиняючи повно чи частково дію інших конституційних норм за умови введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану. Прикладом виключної конституційної норми є ст. 22 Закону України «Про надзвичайний стан», що передбачає запровадження таких заходів, як встановлення особливого режиму в’їзду й виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів і їх огляд; посилення охорони громадського порядку, а також об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства; заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів; заборона страйків.
Структура конституційно-правової норми
Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв’язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в трьох модифікаціях: «гіпотеза – диспозиція – санкція», «гіпотеза – диспозиція», «диспозиція».
Гіпотеза норми конституційного права – це елемент структури норми, що визначає умови дії правила вольової поведінки та діяльності, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб’єктів конституційного права, або умови перебування цих суб’єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.
Через гіпотезу норми конституційного права, абстрактне правило поведінки конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб’єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норм містяться в ст. 29, 80, 82, 87, 111 та ін. Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом у порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто ця конституційна норма діє лише щодо Президента України за умови здійснення ним державного або іншого злочину.
Диспозиція норми конституційного права – це елемент її структури, що містить саме правило вольової поведінки або діяльності суб’єктів конституційного права, незалежно від їх волі, і містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Це положення найбільш рельєфно виявляється на прикладі саме диспозиції конституційно-правової норми, оскільки правомірність поведінки суб’єктів конституційного права забезпечується заохоченням і примусом з боку держави. Диспозиція норм конституційного права міститься в ст. 80, 82, 115, 137 та ін. Конституції України.
Санкція норми конституційного права – це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб’єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в ст. 56, 60, 62, 81, 111 та ін. Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.
Особливості структури конституційно-правової норми:
норма конституційного права має три модифікації – «гіпотеза – диспозиція – санкція», «гіпотеза – диспозиція», «диспозиція», але не кожна конституційно-правова норма може бути об’єктивно тричленною, більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези;
елементи конституційно-правової норми дуже складно виокремити в конкретно об’єктивізованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле;
санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; норма конституційного права не завжди тотожна статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об’єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може містити кілька конституційно-правових норм.