1. Стосовно моря:

1.1. Держави, що мають вихід до Світового океану та його частин. Серед них:

1.1.а) приморські (США, Аргентина, Росія та інші);

1.1.б) півострівні (Італія, Іспанія, Південна Корея…);

1.1.в) держави-архіпелаги (Японія, Індонезія, Філіппіни...);

1.2. Держави, які не мають виходу до моря (їх 37, це, зокрема Австрія, Афганістан, Люксембург, Угорщина, Чехія та ін.).

2. За геометричною формою території:

2.1. Компактні держави (Франція, Польща, Україна та ін.);

2.2. Держави видовженої форми (Чилі, Норвегія та ін.).

У світі існує кілька держав, розташованих на суходолі, які з усіх боків оточені територією іншої держави, так звані анклави.

Анклав (лат. – замикати на ключ) – державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави. Анклавами є Сан-Марино, Ватикан (Італія) та Лесотто (ПАР).

Анклави, що мають частково морське узбережжя, називають напіванклавами. Наприклад, Бруней оточений територією сусідньої Малайзії і має вихід до Південно-Китайського моря, Гамбія оточена територією Сенегалу і має вихід до Атлантичного океану.

Межу державної території вказує державний кордон.

Державний кордон – позначена на поверхні Землі (суходолу або водного простору) чи уявна, але позначена на карті лінія та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї в повітряному просторі та в надрах Землі, що визначає межу території держави і відокремлює її від інших держав і відкритих морів.

З огляду на різноманітні особливості їх встановлення та функціонування виділяють кілька видів кордонів:

1. Офіційні державні кордони. Це кордони між державами, залежними територіями, колоніальними володіннями окремих держав на суходолі. Існують два типи встановлення державного кордону – делімітація чи демаркація.

Делімітація (з лат. – відокремлення межею) – визначення за угодою між урядами суміжних держав загального напряму проходження державного кордону й нанесення його на географічну карту.

Демаркація (франц. – розмежування) – проведення лінії державного кордону на місцевості й позначення його відповідними прикордонними знаками.

2. Кордони територіальних вод. Їх встановлюють за зовнішньою лінією територіальних вод, що прилягають до території держави в межах 12 морських миль (1 миля – 1852 м від узбережжя (Конвенція морського права, 1982 р.). Проте деякі країни в односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами ширші смуги: Бразилія, Перу, Сьєрра-Леоне, Уругвай, Еквадор (200 миль) та ін.

3. Формально недержавні кордони. До них належать: кордони за міждержавними угодами (між етнічними територіями – Югославія); тимчасові договірні угоди (встановлюються між зонами впливу різних угруповань під час військово-політичних конфліктів); демаркаційні (розділові) кордони; кордони морських економічних зон. Морська економічна зона – район поза межами територіальних вод, у якому приморська держава має суверенні права на розвідування й розробку біологічних і мінеральних ресурсів моря.

2.2. Основні періоди та етапи формування

політичної карти світу

Формування сучасної політичної карти – це дуже тривалий історичний процес, упродовж якого людство подолало шлях від первісних племен до постіндустріальної інформаційної епохи.

Формування політичної карти світу розпочинається з часу появи перших держав та міждержавних утворень (перша половина IV тис. до н.е.).

Періодизація формування політичної карти світу тісно пов’язана з загальноісторичною (цивілізаційною) періодизацією. Виділяються такі періоди: стародавній, середньовічний, новий, новітній.

Стародавній період. Він тривав з першої половини IV тис. до н.е. до V ст. Близько 3100 р. до н.е. на території Єгипту виникли два державні утворення: Нижній Єгипет (дельта Нілу) та Верхній Єгипет (долина Нілу). Приблизно у 3000 р. до н.е. вони об’єднались в одну державу. У другій половині ІІІ тис. до н.е. в Месопотамії виникає Шумеро-Акадська держава, яка проіснувала до 2150 р. до н.е. Пізніше на території Месопотамії виникають Вавилонія (ІІ – І тис. до н.е.) та Ассирія (І тис. до н.е.).

В Індії у IV - ІІІ ст. до н.е. існувала імперія Маур’їв. Пізніше, у IV - V ст., виникла імперія Уптів – золота доба індуської культури. Розрізнені китайські царства були вперше об’єднані в ІІІ ст. до н.е. імператором Шихуаном. Правління династії Хань у ІІІ ст. до н.е.- ІІІ ст. є періодом класичної китайської культури.

Найбільш відомими державами цього періоду були Давня Греція, Персія, держава Олександра Македонського та Римська імперія. Основна частина Давньої Греції в її класичному періоді (V – ІV ст. до н.е.) займала узбережжя Егейського моря. Перська держава Ахеменідія у VІ - IV ст. до н.е. охоплювала весь Близький Схід. Персія дала світові приклад першої сухопутної імперії. Держава Олександра Македонського була короткотривалою (336 – 323 рр. до н.е.) і об’єднувала під своєю владою територію Греції, Близького Сходу та Єгипту. Римська імперія існувала з І ст до н.е. до V ст. За територіальними масштабами це була Середземноморська держава.

На території України в той період виникло Боспорське царство – V - IІ ст. до н.е., відновлене у І - IV ст. Воно охоплювало узбережжя Азовського моря зі столицею на Керченському півострові. У Криму з ІІ ст. до н.е. по ІІІ ст. н.е. існувала також Кримсько-Скіфська держава.

Середньовічний період. Він тривав від V до ХV ст. Основну роль у цьому періоді відігравали Візантійська імперія, Арабський халіфат, Монгольська імперія та Германська імперія. Основною територією існування Візантійської імперії у V-ХV ст. було Східне Середземномор’я. Арабський халіфат існував як більш-менш єдина держава у VІІ - ХІІІ ст. Він охоплював Близький Схід (без Малої Азії), Північну Африку та Піренейський півострів. Гігантська Монгольська імперія існувала у ХІІІ-Х IV ст. Вона займала майже всю Азію (крім Малої Азії, Аравії, Індії, Південно-Східної Азії та Японії) і Східну Європу. Германська імперія (офіційна назва «Священна римська імперія німецької нації») сформувалась у Х ст. і до кінця ХVІІІ ст. домінувала в Середній Європі.

В Індії у ХІІІ ст. виникає перша мусульманська держава – Делійський султанат. Китай був поділений на дві держави-династії Тан (ІІ-Х ст.) та Сун (Х-ХІІІ ст.).

У цей період виникає перша етнічно українська держава – Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) та її наступниця – Галицько-Волинська держава (ХІІІ-ХIV ст.).

Новий період. Тривав від ХVІ ст. до ХІХ ст. Відкриття Америки у 1492 р. і розширення уявлень про світ дало поштовх до формування колоніальних імперій. Виникають іспанська, португальська, голландська, французька та російська монархії. Утверджується ще одна євразійська держава – Османська (турецька) імперія, що охоплює Південно-Східну Європу та Близький Схід. Відтоді розпочинається епоха виникнення національних держав. Першою національною державою стали Нідерланди у 1581 р. Вестфальський мир 1648 р. поховав ідею європейської універсальної імперії. У другій половині ХІХ ст. постає нова Німецька імперія.

В Індії у ХІІІ-ХVІІ ст. постає держава Великих Монголів. Із ХVІІІ ст. Британія починає перетворювати Індію на свою колонію. У Китаї з ХVІ до ХVІІ ст. править остання національна династія Мін. А з ХVІІ ст. і до початку ХХ ст. Китай під пануванням маньчжурів перетворюється в напівколонію.

У другій половині ХVІІ ст. невдалу спробу відновити свою незалежність у формі козацької держави зробила Україна. До того вона перебувала, в основному, у складі Польщі (до другої половини ХVІІІ ст.) та Росії (Лівобережна Україна з другої половини ХVІІ ст.). У ХІХ ст. Україна була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Новітній період. Розпочався на початку ХХ ст. і триває досі. У цьому періоді політична карта світу зазнала найбільших змін в 20-х, 40-х, 60-их та 90-х роках. Перша світова війна (1914-1918 рр.) спричинила розпад Австро-Угорської, Турецької та Російської імперій. Постали нові незалежні країни – Польща, Чехо-Словаччина, Єгипет, Ірак та ін. Друга світова війна (1939-1945) поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. – Індія, 1948 р. виникла держава Ізраїль та ін. У 60-х роках ХХ ст. унаслідок розпаду колоніальної системи незалежними стали більшість країн Африки.

У першій половині 1990-х років політична карта світу зазнала серйозних змін. У 1990 р. Західна та Східна Німеччина, а також Північний та Південний Ємен об’єдналися в єдині держави, відповідно Німеччину та Ємен, стала незалежною Намібія. У 1991-1993 рр. розпалися СРСР (1991), Югославія (1991-1992), Чехословаччина (1993). На місці СРСР утворилось 15 держав, у тому числі й Україна (24 серпня 1991 р.). З Югославії – 5, а Чехословаччини – 2 країни. У 1993 р. зі складу Ефіопії відділилась Еритрея. Здобув незалежність ряд колишніх тихоокеанських володінь США: Маршалли і Мікронезія у 1991 р. та Палау у 1994 р. В липні 1997 р. відбувся перехід під суверенітет Китаю Сянгану (Гонконг), а 20 грудня 2000 р. – Аоминю (Макао). У червні 2006 року проголошено незалежність Чорногорії та Сербії. У сучасному світі нараховується понад 10 самопроголошених держав не визнаних більшістю членів ООН. Це Країна Басків (Іспанія), Придністровська Молдавська республіка, Косово (Сербія), Палестинська автономія (Ізраїль), Чеченська Республіка Ічкерія (Росія), Північна Осетія (Грузія), Нагорно-Карабаська Республіка (Азербайджан), Тайвань (Китай), Вааїристан (Пакистан), Сомаліленд (Сомалі), Таміл-Ілам (Шрі-Ланка).