5. Проблема освоєння Світового океану

Світовий океан завжди відігравав важливу роль у зв'язках між країнами та народами. Проте до середини XX ст. він практично залишався «економічною цілиною». Але з розвитком НТР усебічне дослідження й освоєння Світового океану на­брало зовсім інших масштабів.

По-перше, загострення глобальних енергетичної та сировинної про­блем привело до виникнення морської гірничодобувної і хімічної проми­словості, морської енергетики.

По-друге, загострення глобальної продовольчої проблеми підвищи­ло інтерес до біологічних ресурсів океану. Потенціальні можливості їх використання без загрози порушення усталеного балансу вчені оцінюють у 150-180 млн. т. Але майбутнє за мари- культурою (організоване розши­рене відтворення біологічних ресурсів). Вважають, що 1 га марикультури здатен відтворити у 8 разів більше риби, ніж 1 га суходолу — м'яса.

По-третє, поглиблення міжнародного географічного поділу праці, швидке зростання торгівлі супроводжуються збільшенням морських пе­ревезень. У результаті виробничої та наукової діяльності в межах Світового океану і узбережжя виникла особлива складова частина світового господарства — морське господарство.

Але така діяльність водночас породила глобальну проблему Світо­вого океану. Суть її полягає в забрудненні океану нафтою та нафтопро­дуктами, важкими металами, комунальними стоками, а також пестицида­ми й гербіцидами. Велику загрозу для Світового океану має захоронення на його дні радіоактивних відходів.

5. Продовольча проблема

Ця проблема визначає здатність Землі прогодувати нинішнє й майбутнє населення Землі, тому тісно пов'язана з демографічною, енергетичною та екологічною проблемами. Співвідно­шення чисельності населення та обсягу їжі визнане однією з найважли­віших глобальних проблем людства. Число людей, що голодують, у світі, за даними ООН, зросло від 460 млн. осіб у 1970 р. до 550 млн. осіб у 1990 р. і досягло 600-650 млн. осіб у 2000 р. Як правило, голодують у кра­їнах, що розвиваються, де добове споживання їжі в середньому 2200 ккалорій, тоді як мінімальна норма, визначена органами ООН, дорівнює 2400 ккалорій. При оцінці продовольчої ситуації у країнах Азії, Африки й Латинської Америки необхідно також враховувати недосконалість про­ведених у них аграрних реформ, бідність широких верств селянства, від­сталість систем землеробства, нераціональне використання земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів лю­дей. Втрати врожаю при переробці, наприклад, в Африці, досягають 30-40%. У цих країнах переробляється лише 10-20% первинної сільськогос­подарської продукції, тоді як в економічно розвинутих країнах — 70-80%.

Тому надзвичайно велике значення має продовольча допомога, яку надають розвинуті країни: США (60% від загального об'єму), країни ЄС, Канада, Австралія. Так, продовольча допомога країнам Африки складає близько 40% всього їх продовольчого імпорту. Але й цього недостатньо. Експерти ФАО (продовольча і сільськогосподарська комісія ООН) вва­жають, що в наш час 65 країн, що розвиваються, із загальним населен­ням 1,1 млрд. осіб, не можуть забезпечити своїх жителів навіть мінімаль­ним рівнем харчування. Досягти нормального забезпечення шляхом по­дальшого збільшення продовольчої допомоги неможливо. Для цього не­обхідно передусім подолати соціально-економічну відсталість країн Азії, Африки й Латинської Америки на основі прогресивної перебудови їх внутрішніх суспільних структур, а також відмовитись від традиційних архаїчних форм сільського господарства шляхом широкого впроваджен­ня досягнень «зеленої революції», запровадження біотехнологій, активі­зації протидії процесам деградації природного середовища.