6. Сучасне світове господарство

6.1. Сучасне світове господарство та його основні центри.

6.2. Міжнародний поділ праці.

6.3. Світове господарство в період науково-технічного прогресу та в інформаційну епоху.

0. 6.1. Сучасне світове господарство та його основні центри

Світове господарство – це політико-економіко-географічна система, що характеризується розвитком і територіальним розміщенням господарства, його галузей , а також господарств окремих країн і великих регіонів.

Господарство – система виробництва, обліку, розподілу і споживання, яка склалась і розвивається в певних територіальних межах. Первинними осередками є підприємства й установи, особисті підсобні господарства тощо. Все господарство, враховуючи участь у створенні суспільного продукту й національного доходу, поділяється на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.

Сфера матеріального виробництва – сукупність галузей економіки, що виробляють матеріальні блага. До неї належать промисловість, сільське і лісове господарство, вантажний транспорт, зв’язок (обслуговування підприємств виробничої сфери), будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання заготівлі.

Невиробнича сфера – галузь діяльності людей, результатом якої є різні послуги, що задовольняють потреби суспільства або окремих його осіб і безпосередньо не пов’язані зі створенням матеріальних благ. До неї належать житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв’язок, охорона здоров’я, фізична культура, соціальне забезпечення, освіта, культура, мистецтво, кредитування, страхування, управління.

Географічна «модель» світового господарства, за В.П.Максаковським, складається з 10 соціально-економічних центрів. Це Західна Європа (40 % ВВП), Пн. Америка (30 %), Японія (10 %), Китай, країни Центрально-Східної Європи. Серед інших світових економіко-географічних центрів відчутних розмірів досягли Індія, Австралія, Бразилія, а також Південно-Західний, Південно-Східний макрорегіони Азії.

0. 6.2. Міжнародний поділ праці

Найбільш переконливим аргументом єдності світового господарства є реальність міжнародного територіального поділу праці, спеціалізація господарства країн світу і формування єдиного світового ринку.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг для задоволення потреб світового ринку. Наприклад, Еквадор та Аргентина спеціалізуються на сільськогосподарській продукції, Японія – на точному приладобудуванні тощо. Така спеціалізація може ґрунтуватися або на природних, або на виключно економічно-соціальних передумовах, які пов’язані з меншими витратами на даний вид продукції порівняно зі світовими показниками.

Міжнародний поділ праці сприяв формуванню світового ринку, зародки якого сягають найдавніших етапів розвитку людського суспільства (локальна торгівля).

Сучасний світовий ринок, будучи складовою частиною всесвітнього господарства, виступає як сукупність національних ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних зв’язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці.

До товарів належить не лише матеріалізована продукція (верстати, тканини, устаткування, збіжжя тощо), й результати інтелектуальної праці (патенти, «ноу-хау» і т.д.), а також послуги, що охоплюють працю у сфері туризму, фінансів, охорони здоров’я, освіти, транспорту, зв’язку тощо. Відображенням руху матеріальних і нематеріальних наслідків праці є світовий кредитний та валютний ринки. Світовий ринок – важлива умова підтримування зв’язків між національними або (та) регіональними ринками, які є складовими загальносвітової ринкової системи.

Велика роль у міжнародному поділі праці відводиться транснаціональним корпораціям (ТНК). Їх ще називають «мотором світової економіки». Транснаціональні корпорації – це величезні монополістичні об’єднання, які займаються виробничою й торговельною діяльністю, що виходить за межі національних держав. У свою чергу національні монополії – це окремі підприємства або їх об’єднання, які панують у певній сфері економічної діяльності в межах своєї держави.

Пошук нових джерел енергії, сировини, прогресивних технологій втягнув у міжнародні економічні зв’язки країни з різним рівнем економічного розвитку, поглибив міжнародний поділ праці. Зв’язки між різними національними господарствами, що входять до світового ринку, стали настільки взаємопов’язаними, що виникла світова господарська система.