0. 5.6. Трудові ресурси та зайнятість населення

Трудові ресурси – частина населення країни, яка здатна до трудової діяльності, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавчо. У міжнародній практиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років. В Україні працездатний вік для жінок становить 16-54 роки, а для чоловіків – 16-59 років. До трудових ресурсів не належать працюючі інваліди І і ІІ груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію за віком на пільгових умовах. У багатьох країнах, особливо тих, що розвиваються, пенсійний вік взагалі не визначено, оскільки немає пенсійного забезпечення. Частина трудових ресурсів, що безпосередньо залучена в суспільне виробництво, на даний час становить економічно активне населення (75% трудових ресурсів). Відмінність між економічно активним населенням і зайнятим у виробництві визначається як рівень безробіття. Цей показник змінюється в часі й неоднаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення.

Потенційна частина трудових ресурсів – особи, що навчаються з відривом від виробництва або зайняті в домашньому й особистому підсобному господарстві. Кількісні та якісні показники трудових ресурсів постійно змінюються. Найважливіші з них – чисельність, вік, стать, освіта й охоплення навчанням, зайнятість у національному господарстві й розподіл за сферами і галузями, розміщення на території. Суттєвий вплив на зміну якісного складу трудових ресурсів має вступ до працездатного віку нових поколінь молоді та науково-технічний прогрес. Останній підвищує вимоги до якості робочої сили, тому зумовлює зростання чисельності населення працездатного віку, яке навчається з відривом від виробництва.

У сучасних умовах структура зайнятості населення залежить від рівня економічного розвитку держави. Так, у розвинутих країнах частка населення, зайнятого у промисловості, коливається від 25 до 40%, а частка працюючих у сільському господарстві постійно знижується. Водночас характерне зростання частки зайнятих у невиробничій сфері, особливо в торговельно-фінансовій та управлінській діяльності (до 35-50%). У країнах, що розвиваються, у промисловості задіяно не більше 15-20 % населення, близько 50 % працює у сільському господарстві, порівняно велика частка населення працює у невиробничій сфері: туристичному обслуговуванні та сфері послуг. У постсоціалістичних країнах у промисловості зайнято до 50 % населення, до 20 % працює в сільському господарстві, близько 30 % населення – у невиробничій сфері, але, на відміну від розвинутих країн, більшість працює у традиційних галузях цієї сфери (освіті, охороні здоров’я, культурі).

Простежується закономірний зв’язок між структурою зайнятості, структурою виробництва й типом країни. Постіндустріальним та індустріальним країнам притаманний значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високорозвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка населення зайнята в невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати відмінності, пов’язані з національними традиціями або наявними політичними умовами.

Отже, структуру зайнятості населення можна вважати одним із показників рівня розвитку країни.

Контрольні запитання і завдання

1. Що вивчає географія населення світу?

2.Які є типи відтворення? До країн якого типу відтворення

населення належить Україна?

3. Що таке міграція? Які бувають види та форми міграцій?

4. Що таке урбанізація? Що, на ваш погляд, визначає рівень

урбанізації території?

5. Охарактеризуйте статево-віковий склад населення

світу.

6. Назвіть найпоширеніші мовні сім’ї у світі.

7. Чим відрізняється структура зайнятості країн різного

типу?