0. 5.5. Статево - віковий, етнічний та релігійний склад

1. Населення

Статева структура населення, тобто співвідношення кількості чоловіків і жінок, визначається переважно статевою диференціацією смертності. Співвідношення новонароджених за статтю, тобто базове співвідношення чоловіків і жінок у поколіннях, відносно стійке в часі й мало відрізняється в різних країнах. Воно складає, як правило, 104 – 107 хлопчиків на 100 дівчаток. Співвідношення ж чисельності статей в усіх інших вікових групах перебуває під впливом не тільки цього базового співвідношення, але й відмінностей у рівні смертності чоловіків і жінок.

У всьому світі кількість чоловіків дещо перевищує чисельність жінок, що визначається істотним переважанням чоловіків в Азії. Зміни у статевій структурі населення відрізняються в різних вікових груп. У віковій групі «0 – 14 років» кількість чоловічого населення на всіх континентах більша, що пов’язано, як зазначалось вище, із переважанням чисельності новонароджених хлопчиків. Однак у віковій групі «15 – 64 роки» чоловіча перевага зберігається тільки в Азії й Океанії, а в Європі кількості чоловіків і жінок практично однакові. У вікових групах старше 65 років на всіх континентах чисельність жіночої статі перевищує кількість чоловіків. Проте таке переважання неоднакове і найяскравіше проступає в Європі. А співвідношення статей у цій віковій групі в Європі помітно впливає на ситуацію у світі загалом, оскільки її населення старіше, ніж населення інших континентів.

Вікова структура населення залежить від динаміки народжуваності й динаміки смертності з урахуванням їх вікових особливостей за порівняно тривалий попередній період. Вікова структура населення має значний вплив на природний приріст населення. Висока частка населення середнього віку дає вище абсолютне число новонароджених і більший загальний коефіцієнт народжуваності, а отже, і більший природний приріст. Навпаки, вища частка населення у похилому віці породжує вище абсолютне число померлих і більший загальний коефіцієнт смертності, а тому і менший природний приріст населення.

Практично всі відмінності у віковому складі населення між континентами зводяться до різної частки населення у віці 0 – 14 років та 65 років і старше. Частка населення у віковій групі 15 – 64 роки мало відрізняється по континентах (за винятком Африки, де відсоток населення в цьому віці дещо менший). Найбільша частка населення молодшого віку (0 – 14 років) має місце в Африці, де вона удвічі вища, ніж у Європі. Зате в Європі питома вага населення старшого віку (65 років і старше) у 4 рази вища, ніж у Африці.

У 2000 р. пересічний вік жителя планети становив 26,5 року, наймолодшим є населення Африки – 17,5 року, а найстаршим – Європи та Азії (36 та 38 років відповідно).

Людство прийнято поділяти на чотири головні раси: європеоїдну (42,9 % населення планети), монголоїдну (азіатська й американська гілки – 19,1 %), екваторіальну (близько 7 %) і австралоїдну (0,3 %). Представники цих рас у загальній чисельності населення світу становлять лише близько 70 %. Інші 30 % припадають на представників змішаних і проміжних расових груп: ефіопи, меланезійці, малайці, а також метиси, мулати, самбо.

Інтенсивне расове змішування відбувалось і відбувається в Америці. Так, шлюби європейських переселенців із місцевим монголоїдним індійським населенням призвели до утворення метисів; а змішування переселенців-європейців із представниками екваторіальної раси, що були завезені з Африки для роботи на плантаціях, призвело до утворення мулатів (значна їх частка серед населення островів Карибського моря, на сході Бразилії і т.д.). Нащадки змішаних шлюбів представників екваторіальної раси з індійцями сформували расову групу – самбо. В окремих країнах Латинської Америки ще і зараз значна частка індійського населення (особливо, в Парагваї, Болівії, Гватемалі, Перу та ін.).

Етнічний склад населення світу ще більш різноманітний, ніж расовий: вчені виокремлюють у сучасному світі 3-4 тисячі народів, націй і племен. Чисельність населення в них коливається від кількох сотень (алеути) до сотень мільйонів осіб (китайці, хіндустанці). Найбільш чисельними народами світу є: китайці (близько 1,01 млрд. осіб), хіндустанці (213 млн. осіб), американці США (182 млн. осіб), бенгальці (166 млн. осіб), росіяни (145 млн. осіб), бразильці (131 млн. осіб), японці (122 млн. осіб), німці (84 млн. осіб), біхарці (82 млн. осіб), пенджабці (81 млн. осіб) тощо.

Національні (етнічні) критерії лежать в основі поділу людства на держави. Але більше половини держав світу є мононаціональними, це Японія, Китай, Данія, Швеція, Україна та ін. Серед багатонаціональних – Росія, США, Індонезія (понад 150 етнічних спільнот), Нігерія (близько 200), Індія (близько 800) та ін.

Класифікацію народів, як правило, здійснюють за мовною ознакою, групуючи в мовні сім’ї. Найбільша за чисельністю індоєвропейська сім’я (близько 2,5 млрд. осіб). Вона охоплює такі групи: слов’янську (українці, росіяни, поляки, білоруси, болгари, серби, хорвати та ін.), романську (французи, італійці, іспанці, бразильці, мексиканці та ін.), германську (німці, голландці, шведи, норвежці, англійці, американці США, англоавстралійці та ін.), іранську (перси, таджики, афганці, курди), індоарійську (хіндустанці, бенгальці, непальці та ін.), а також кельтську, албанську, грецьку, вірменську і нурістанську.

Сіно-тібетська сім’я є другою за чисельністю населення, до неї належать китайська і тібето-бірманська група. Серед інших мовних сімей зазначимо: афразійську (до якої насамперед належать арабські народи, що проживають в Іраці, Саудівській Аравії, Єгипті, Алжирі, Лівії, Марокко та в країнах Північної Африки та Південно-Західної Азії), алтайську сім’ю (тюркська, монгольська та інші групи), нігеро-кордофанську, койсанську і ніло-сахарську (на мовах яких спілкуються народи Африки), уральську (фіно-угорська і самодійська групи), австронезійську сім’ю та ін.

До найпоширеніших мов світу належать – китайська (цією мовою розмовляє понад 1,1 млрд. осіб), англійська (понад 460 млн. осіб у 58 країнах світу), хінді й удру (близько 430 млн. осіб, переважно в Індії), іспанська (понад 300 млн. осіб у 21 країні світу), арабська (понад 200 млн. осіб у 25 країнах світу), російська, бенгальська та індонезійська (по 150 млн. осіб), японська (125 млн. осіб), німецька та французька (по 100 млн. осіб). Цими мовами розмовляє понад 75% населення світу. Шість із них обрані офіційними робочими мовами ООН, це китайська, англійська, іспанська, арабська, французька та російська.

Загальна кількість мов народів світу – 4-5 тисяч. Так населення Індії користується 845 мовами та діалектами, Камерун – 262 мовами й діалектами, а найбільше їх у Папуа-Новій Гвінеї – 1010.

Як правило, кожний народ розмовляє однією мовою з певними діалектичними відмінностями. Водночас досить широко розповсюджується двомовність (білінгвізм), коли якась частина народу або навіть цілий народ постійно користується двома мовами. Двомовність – часте явище у багатонаціональних країнах, де національні меншини, крім рідної мови, користуються також мовою найчисленнішої й переважаючої нації. Частими є випадки, коли кілька народів розмовляє однією і тією ж мовою.

Релігія (лат. – благочестя, святиня, набожність) – світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і дії, які ґрунтуються на вірі в реальне існування надприродного. У світі поширена значна кількість релігій, одні з них налічують лише сотні послідовників, а інші – сотні мільйонів. Виділяють общинні (племінні), місцеві (національні) і світові релігії.

Ще у первіснообщинному суспільстві виникли прості форми релігійних вірувань – тотемізм, магія, фетишизм, анімізм і культ предків. Пізніше з’явились більш складніші місцеві релігії (сповідуванні одним чи декількома народами) – іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм та ін.

Деякі релігії розповсюдились на значні території серед народів багатьох країн і континентів. Це світові релігії – буддизм, християнство і іслам.

Буддизм – дуже давня релігія, що існує в таких різновидах, як хінаяна, махаона і ламаїзм. Вона виникла в Індії у VI – V ст. до н.е., засновником був індійський царевич Сіддхартх Гаутама Шак’ямуні, який потім одержав ім’я Будди (тобто пробуджений, прояснений). В Індії знаходиться чимало буддиських центрів, храмів і монастирів, але світового статусу буддизм все ж набув за її межами: в Китаї, Японії, Кореї, Монголії, В’єтнамі та в інших країнах. Буддизм проголошує всяке життя ланцюгом страждань. Організовуючи життя відповідно до етичних канонів буддизму, морально вдосконалюючись, віруючий може сподіватись на повне припинення страждань, поринання в нірвану (небуття). Нірвана, як стверджують буддисти, настає коли людина йде шляхом Будди, де діє заборона вбивати будь-яку живу істоту, де зі злом і несправедливістю не можна боротися, оскільки будь-яке насильство викликає відповідне насильство. Буддизм пропагує безшлюбність як вірний шлях до вдосконалення, хоча і підтримує дітонародження.

Християнство – найбільш масова й поширена релігія, яку сповідує майже 2 млрд. осіб. Вважають, що християнство виникло у І ст. до н.е. на сході Римської імперії на території сучасного Ізраїлю. До 60-х рр. І ст. н.е. існувало вже декілька християнських общин, серед яких і ієрусалимська. У наш час християнство об’єднує три основні напрями – католицизм, православ’я та протестантизм, у межах яких існує значна кількість різноманітних віросповідань і релігійних об’єднань, що виникли в різні часи (римо-католицька, греко-православна церква та ін.).

Католицизм існує як чітко централізована церква, очолювана Папою Римським, який також є главою держави Ватикан.

Протестантизм виник у XVI ст. як антикатолицька течія; основними напрямами є лютеранство, кальвінізм, англіканство, методизм, баптизм.

У 395 році Римська імперія розкололась на західну і східну частини. Це сприяло відособленню західної церкви на чолі з римським єпископом і певної кількості східних церков на чолі з патріархами: константинопольським, ієрусалимським, олександрійським. Між західною і східною гілками християнства (римо-католицькою і православною) розпочалась боротьба за вплив, що завершилась у 1054 році розколом. До цього часу християнство стало державною релігією. Це відбулось за імператора Констянтина (у IV ст.). Православ’я візантійського походження укорінилось на сході й південному сході Європи. Київська Русь прийняла християнство у 988 році за правління князя Володимира Святославовича.

В основі християнства – віра в Ісуса Христа, що прийняв мученицьку смерть і нею спокутував гріхи людей. Послідовники християнства вірують у друге пришестя Ісуса Христа і у «страшний суд». Однією з основних заповідей християнства є благання до терпіння і всепрощення. Християнство пропагує дітонародження.

Християнство розповсюджене серед народів Європи і в інших частинах світу, заселених європейськими переселенцями. У Європі віросповідують християнство у всіх його формах.

Католицизм найбільш широко представлений у південній, частково західній і східній її частинах. Його прихильники – романські народи (італійці, іспанці, португальці, французи та ін.), а також ірландці, британці, баски, деякі народи германської групи (австрійці, фламандці, частина німців), більша частина угорців, деякі слов’янські народи (поляки, чехи, хорвати, словенці, більшість словаків, певна частка українців і білорусів), литовці й частина латвійців. Католицизм є домінуючою релігією і в країнах Латинської Америки, і на Філіппінах; значні групи католиків у США та Канаді, а також в Індокитаї та деяких країнах Африки (колишніх колоніях).

Протестантизм розповсюджений у північній, центральній і західній частинах Європи. Його віросповідують більшість німців, голландців, шведів, норвежців, англійців, шотландців, фінів. Значне поширення протестантизму в англомовних країнах: США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, а також у ПАР, Бразилії, Естонії та Латвії. В Африці також існує християнство, зокрема в Ефіопії та частково в Єгипті. Православ’я розповсюджене на сході і південному сході Європи серед греків, румунів, болгарів, сербів, македонців, чорногорців. Православ’я також сповідують українці, росіяни, білоруси, молдовани, удмурти, чуваші, марійці, мордва, комі, деякі народи Кавказу (грузини та південні осетини) і Сибіру (якути та ін.). До православної церкви близька вірмено-григоріанська.

Іслам – «наймолодша» зі світових релігій та друга за чисельністю послідовників (1,1 млрд. осіб). Її заснував – пророк Мухаммед у VII ст. Послідовники ісламу – мусульмани, які вірять в єдиного Бога Аллаха, наділеного виключно людськими найпозитивнішими якостями. Одна з характерних рис мусульманського культу – п’ятикратна щоденна молитва. Іслам наказує своїм послідовникам, якщо дозволяють здоров’я і кошти, здійснити хоча б одне ходіння на прощу до «святих місць». Суворо забороняється створювати зображення Бога (образи, статуї тощо). Чоловік може мати до 4 дружин, що йому підкоряються. Вчення ісламу спрямоване на підтримання високої народжуваності, адже діти в мусульманських сім’ях є одним із великих благодіянь Аллаха. Бездітні жінки зневажаються й осуджуються віруючими. Шлюби обов’язкові і можливі серед неповнолітніх. Іслам забороняє аборти.

Іслам став потужним імпульсом розвитку такого феномена, як «мусульманський світ». У мусульманських країнах іслам відіграє роль релігійної доктрини, форми соціальної організації, культурної традиції. Основна територія поширення мусульманства – Азія, переважно сунітського і лише в Ірані (частково в Іраці, Ємені, Азербайджані) – шиїтського типу. Значні групи сунітів у країнах Південно-Західної Азії, а також в Індонезії, Малайзії, на півдні Філіппін, в Індії, західному Китаї, у країнах Північної і Тропічної Африки: Єгипті, Алжирі, Лівії, Тунісі, Марокко, Судані, Сомалі, Сенегалі, Малі, Гвінеї, Нігері, Чаді, Гамбії, Мавританії та ін. Іслам сповідують мешканці Середньої Азії та Казахстану, Північного Кавказу, а також у складі Російської Федерації – татари, башкіри і деякі тюркомовні народи Сибіру. У Європі Іслам сповідують порівняно невеликі групи населення – албанці, боснійці, частина болгарів, а також мігранти з мусульманських країн.