4.5. Кліматичні ресурси та природно-господарська

оцінка природних зон

Це невичерпні природні ресурси, що включають сонячну енергію, енергію текучих вод та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись або поліпшуватися.

В останній час інтерес до використання сонячної енергії різко зріс. Потенційні можливості використання безпосередньо сонячної енергії дуже великі (сонячні батареї, електромобілі тощо). Якщо ми зможемо використовувати 0,01% всієї цієї енергії, то людство було б зараз повністю забезпечене енергією.

Енергія повітряних мас, що постійно рухаються, у сотні разів перевищує запаси гідроенергії усіх річок планети. Всюди і постійно на Землі дмуть вітри: від легкого вітерця до могутніх ураганів. Ці вітри мали б постійно задовольняти потреби людства. Хоча людство використовує ці кліматичні ресурси здавна (рух човнів, млин і т.д.), в наш час частка вітрових електростанцій становить лише 0,1%. Зараз найбільш вдалими можна вважати проекти будівництва вітряків на Гавайському острові Охіо.

Багато тисячоліть вірно служить людині енергія, що міститься в текучій воді. Люди навчились використовувати цю енергію раніше за всі. Сучасні гідроелектростанції мають багато переваг: постійно відновлювальний запас енергії, простота у використанні, відносна відсутність забруднення навколишнього середовища. Наприклад, зараз на р. Янцзи будується сама велика дамба світу, що підніме рівень води річки на 220 м. Ефективна робота цього гідроенергетичного гіганта повинна вирішити всі енергетичні проблеми Китаю.

Кліматичні ресурси є одним із основних чинників формування природно-господарської оцінки природних зон. В арктичних пустелях за суворого клімату з низькими температурами переважають процеси фізичного вивітрювання. Біологічний кругообіг у таких умовах відбувається повільно. Там формуються ґрунти арктичних пустель. Водяться білі ведмеді, песці, полярні птахи.

Важлива особливість тундри – безлісся. Основна рослинність – мохи та лишайники. Поширені багаторічні й вічнозелені низькорослі чагарники, а також низькорослі трави. Переважають тундрові глейові ґрунти. На окремих територіях, завдяки близькому заляганню ґрунтових вод або через утруднений дренаж у пониженнях рельєфу, утворюються болота з великою товщею торфу. У тундрі і лісотундрі розвинуте оленярство. Воно поєднується з мисливством і рибальством. Для рослинництва умови тут майже не придатні.

У тайзі формуються підзолисті ґрунти. Поширені мерзлотно-тайгові, в пониженнях рельєфу і за недостатнього дренажу – болотні ґрунти і глибокі торфові болота. У тайзі рослинництво розвинене ареалами. Більше значення має тваринництво (молочна худоба). В зоні мішаних лісів вирощують картоплю. На відходах переробки картоплі тримається свинарство. У структурі посівних площ домінують зернові культури. Молочне скотарство розвивається на природних пасовищах і сіножатях.

Високу розораність має лісостеп. Тут вирощують пшеницю, жито, овес, картоплю, коноплі, цукрові буряки. Багато кормових відходів дає технічна переробка картоплі й зерна. Це база для розведення великої рогатої худоби, свиней і птиці. Важлива галузь – садівництво.

У степах на чорноземах та каштанових ґрунтах переважають посіви пшениці, кукурудзи та соняшнику. Кукурудза є кормом у м’ясо-молочному скотарстві та птахівництві.

У пустелях і напівпустелях сприятливі умови для вирощування бавовнику та рису. В оазисах розвинуте м’ясо-вовняне вівчарство.

У вологих субтропіках вирощують теплолюбні культури: чай, цитрусові, тютюн, ефіроолійні.

Отже, кожній природній зоні властива спеціалізація сільського господарства в окремих галузях рослинництва і тваринництва.