3.5. Прокладання тахеометричного ходу

Розглянемо послідовність роботи на окремій станції тахеометричного ходу.

Нехай тахеометричний хід (див. рис. 2.1) прокладають від пункту полігонометрії 5. На рисунку пункти 4, 5 і 6 є пунктами ДГМ і мережі згущення відповідно. Їхні координати та висоти відомі. Пункти тахеометричного ходу

закріплено на місцевості (на рис. 2.1 показаний лише пункт тахеометричного ходу 1).

Тахеометричний хід прокладає бригада, в яку входять: виконавець робіт (інженер, який виконує вимірювання тахеометром); помічник, який записує результати спостережень в журнал тахеометричного ходу і виконує обчислення на станції та двох реєчників.

Рис. 2.1. Вимірювання на станції тахеометричного ходу

Над пунктом 5 встановлюють тахеометр так, щоб його вісь була прямовисною і проходила через центр пункта. Тобто тахеометр нівелюють і центрують.

Тахеометри можна центрувати нитковим виском, оптичним центриром і за допомогою зорової труби.

Після цього тахеометр орієнтують, тобто:

• діоптрійним кільцем окуляра зорової труби добиваються чіткого зображення сітки ниток, а діоптрійним кільцем відлікового пристрою - чіткого зображення штрихів лімба і шкали (відлікового індексу);

• повертаючи алідаду, знаходять таке її положення, коли відлік горизонтального круга дорівнюватиме 0°00,0';

• закріплюють алідаду;

• відкріпляють закріпний гвинт лімба (горизонтального круга) і наводять зорову трубу (спочатку приблизно) за допомогою оптичного візира на візирну ціль, встановлену на сусідньому пункті;

• закріплюють лімб;

• фокусувальним гвинтом зорової труби добиваються чіткого зобра­ження візирної цілі і за допомогою навідного гвинта лімба та зорової труби вертикальний штрих сітки ниток наводять точно на візирну ціль.

У результаті в пункті 5 тахеометр зцентрований над пунктом, знівельо­ваний і відлік горизонтального круга дорівнює 0°00,0' коли зорова труба наведена на сусідній пункт, тобто прилад приведений в робоче положення.

На пунктах 6 і 1 встановлюють візирні цілі (віхи, вимірні шпильки або марки) із точністю 3 мм згідно з Інструкцією [4]. Віхи і вимірні шпильки ставлять вістрям на центр знака й утримують їх прямовисно. Візирні марки закріплюють на штативі й центрують так само, як і тахеометр. Зауважимо, що чим коротші сторони кута, тим ретельніше треба центрувати візирні цілі над центрами пунктів.

Горизонтальні кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним прийомом, віддалі на станції вимірюють нитковим віддалеміром або горизонтальні прокладення - номограмними чи електронними тахеометрами і кути нахилу визначають оптичними тахеометрами або перевищення - номо­грамними чи електронними тахеометрами.

Вимірюючи горизонтальний кут β₅, відліки записують в колонку 3 жур­налу (див. табл. 2.2). Обчислюють значення горизонтального кута за двох положень вертикального круга. Якщо розходження між ними не перевищує подвійної точності відлікового пристрою горизонтального круга, то обчислю­ють середнє значення кута, виміряного повним прийомом. У наведеному прикладі горизонтальний кут лівий по ходу і його значення β₅ = 82°39,8'.

Потім вимірюють лінію S₅₁ та її кут нахилу при двох положеннях вертикального круга. Ці вимірювання виконують у такій послідовності:

1. рулеткою або рейкою вимірюють висоту приладу (і = 1,26 м) від осі обертання зорової труби до торця кілка з точністю до 1 см і позначають її значення на рейках;

2. встановлюють рейки на сусідніх пунктах ходу так, щоб осі рейок були вертикальними і проходили через центри пунктів. У наведеному прикладі віддаль від пункту 5 до пункт 6 та кут її нахилу не вимірюють, оскільки їхні координати та висоти відомі;

3. при КП спрямовують трубу на рейку, встановлену на пункті 1 так, щоб середній горизонтальний штрих сітки ниток розміщувався біля позначки висоти приладу. Навідним гвинтом зорової труби точно наводять на висоту приладу. Закріплюють горизонтальний круг і відлічують вертикальний круг (відлік 1°28,0'). Якщо не видно позначки висоти приладу, тоді наводять на висоту 2 або 2,5 м. У такому разі висоту наведення записують у журнал в колонці “примітка”;

4. для вимірювання віддалі зручно спрямовувати нижню віддалемірну нитку на ближню дециметрову поділку рейки.

Ці відліки записують у колонки 4 та 2 журналу відповідно.

З виконаних дій складається один півприйом.

Після цього трубу переводять через зеніт і вимірювання повторюють для вертикального круга КП у викладеній вище послідовності.

У журналі обчислюють:

• значення місця нуля (МО) вертикального круга за даними відліків вертикального круга на попередній та наступний пункти ходу. Якщо роз­ходження між ними не перевищує подвоєної точності відліку вертикального круга, то обчислюють значення кутів нахилу v_i;

• середнє значення з віддалей, отриманих у першому і другому пів- прийомах, якщо розходження між ними не більше за 1:200 віддалі.

Таблиця 4.2

Сторінка журналу тахеометричного знімання

Дата 27.07.2010 р. Погода: ясно Вітер: слабкий

Спостерігач І. Гриценко Зображення: чітке Затісував і обчислив: О.Ільїн

№ станцій і пікетів	Відліки			Кут нахилу v	1 Горизонтальна проекція d = Кп-cos2v	Перевищення h = d-tg\H-i-I, м	Висота Я= Нст + А, м	Примітка
	Рейки и, см	горизонтального круга	вертикального круга
Назва станції 5; Коефіцієнт віддалеміра К= 100; Висота приладу і = 1,26 м; Орієнтовано на станцію 6; МОсю = + 0 ° 00,5'; Нст = 245,17 м.
КЛ
1	127,4	82° 39,5'	-1 ° 27,0'	+1° 27,5'	127,32	+3,24	248,41
6		0° 00,0'
Величина гор. куга		82° 39,5'
КП
1	127,5	267° 10,5'	+1 ° 28,0'	+1° 27,5'	127,41	+3,24	248,41
6		184° 30,5'
Величина гор. куга		82° 40,0'
Сер. знач, гор. куга		82° 39,8'
КЛ
1

Допустиме розходження між виміряними віддалями при КЛ та КП можна знайти за формулою

Якщо є можливість, то ще в полі обчислюють середні довжини сторін ходу, їхні горизонтальні проекції d_i та перевищення h_i між пунктами ходу.

Прокладання тахеометричного ходу номограмними тахеометрами ана­логічне до прокладання тахеометричного ходу круговими тахеометрами. Відмінність полягає лише в тому, що номограмними тахеометрами на станції тахеометричного ходу вимірюють відразу горизонтальні проекції віддалей та перевищення між віссю обертання труби і висотою наведення головної номограмної кривої.

Існують певні технічні особливості прокладання тахеометричного ходу електронними тахеометрами, а саме:

1. Прилад центрують за допомогою лазерного центрира.

2. Вибирають та встановлюють відповідний шаблон вимірювань, тобто набір величин, які будуть вимірювати.

3. Вибирають одиниці вимірювання.

4. Визначають та вводять в пам’ять приладу значення колімаційної похибки.

5. Знаходять та вводять в пам’ять приладу величину місця нуля (МО), місця зеніту (MZ).

6. Орієнтують прилад у заданому напрямку.

7. Вводять в пам’ять тахеометра висоту h_i приладу та висоту h_r відбивача.

8. Вводять у пам’ять тахеометра поправку в довжину лінії за вплив зовнішнього середовища (зі зміною тиску та температури повітря значення атмосферної поправки треба коректувати у пам’яті приладу).

Послідовність прокладання тахеометричного ходу електронними тахео­метрами аналогічна вищеописаній методиці для оптичних тахеометрів. Від­мінність полягає в автоматичній реєстрації відліків і у тому, що в електронних тахеометрах можна враховувати деякі поправки в результати вимірювань.