3.3. Основні вимоги до прокладання тахеометричних ходів

У табл. 1 залежно від масштабу знімання та застосування геодезичних приладів наведено допустимі довжини ходів, довжини ліній та їх кіль­кість у ході згідно з вимогами чинної Інструкцій [4] щодо великомасштабного топографічного знімання.

Кути в тахеометричних ходах вимірюють одним повним прийомом. Якщо кут вимірюють теодолітом з точністю 30′′, то коливання значень, отриманих із півприйомів, не повинні перевищувати 1′ і, якщо кут вимірюють точним теодолітом, тоді розходження значень, одержаних із півприйомів, не мають бути більшими за 20′′.

Таблиця 2.1 - Допустимі параметри тахеометричних ходів

Масштаб знімання	Із використанням ниткових відцалемірів, оптичних тахеометрів і теодолітів			Із використанням електронних тахеометрів і оптичних теодолітів зі світловідцалемірними насадками
	Максимальна			Максимальна
	Довжина ходу, м	Довжина лінії, м	Кількість ліній у ході	Довжина ходу, м	Довжина лінії, м	Кількість ліній У ході
1:5000	1200	300	6	10000	1000	50
1:2000	600	200	5	5000	700	30
1:1000	300	150	3	3000	500	25
1:500	200	100	2	2000	350	20

Примітка. Під час знімання в масштабі 1:500 заборонено вимірювати довжини ліній в тахеометричних ходах нитковими віддалемірами.

Допустимі кутові нев’язки в тахеометричних ходах обчислюють за формулами:

f_β= ±20′′√п , якщо кути виміряно точними теодолітами;

f_β = ±1′ √п , якщо кути виміряно теодолітами 30′′ точності;

де п - кількість кутів у ході.

Допустимі лінійні нев’язки в тахеометричних ходах, якщо лінії виміряно нитковими віддалемірами, визначають за формулою

(2.1)

Висотна нев’язка не повинна перевищувати

(2.2)

де Р - довжина ходу, м; п - кількість ліній у ході.

3.4. Рекогностування та закріплення пунктів тахеометричного ходу

На місцевості, де виконуватимуть знімання, спершу знаходять пункти гео­дезичної основи, теодолітних ходів, до яких буде прив’язаний тахеометричний хід. Місця закріплення пунктів тахеометричного ходу на місцевості вибирають з умовою, щоб:

• між сусідніми пунктами тахеометричного ходу була взаємна видимість;

• забезпечити довготривале збереження пунктів тахеометричного ходу;

• місце було зручним для виконання кутових та лінійних вимірювань;

• із пункту ходу було видно якнайбільше контурів місцевості.

Такими місцями можуть бути узбіччя доріг, тротуари, луки, просіки тощо.

Пункти тахеометричного ходу закріплюють на місцевості переважно кілками завдовжки 15-20 см із поперечним перерізом 3x3 см так, щоб торець кілка був на рівні землі. В торець кілка забивають цвях або роблять хрестоподібну насічку. Центр головки цвяха або центр насічки і є центром пункту. Пункти тахеометричного ходу не повинні перешкоджати руху транспорту, пішоходів та роботі сільськогосподарських машин.

Щоб легше було в майбутньому відшукати пункти ходу, кілки обкопують канавкою у вигляді кола, трикутника або квадрата. Крім цього, поряд забивають кілок-сторожок, який виступає над поверхнею землі.

Для закріплення пунктів тахеометричного ходу на поверхні з твердим покриттям (асфальт, щебінь, гравій тощо) використовують цвяхи, костилі, труби, арматуру тощо. Їх місцезнаходження позначають фарбою на асфальті або стінах споруд.

Під час рекогностування складають схематичне креслення ходу з прив’язкою кожного пункту ходу до 2-3 чітких контурів місцевості або об’єктів.