Політики.

1. Практична проблематика формування та здійснення фіскальної політики.

2. Взаємозв’язок фіскальної політики з державним боргом та дефіцитом бюджетів.

1. Практична проблематика формування та здійснення фіскальної політики.

Проблеми часу.

У зв’язку з проведенням фіскальної політики може виникнути декілька проблем, пов’язаних з часом.

1. Лаг розпізнавання. Лаг розпізнавання – це час між початком спаду або інфляції і тим моментом коли усвідомлюють, що це справді відбувається. Дуже складно точно передбачити майбутню динаміку ділової активності. Хоча інструменти прогнозування і дають інформацію щодо напрямку змін в економіці, економіка може 4-6 місяців перебувати у стані спаду, перш ніж цей факт виявиться у відповідних статистичних даних і буде усвідомлений.

2. Адміністративний лаг. Механізми демократичної держави працюють повільно. Зазвичай матиме місце істотний лаг між часом, коли потребу фіскальних заходів буде визначено, і часом, коли відповідних заходів буде вжито. Наприклад, законодавчому органу держави нерідко потрібно так багато часу для коригування фіскальної політики, що економічна ситуація вже змінилася в протилежну, отже, заходи політики уже непотрібні.

3. Лаг функціонування. Крім того існуватиме і лаг між часом, коли фіскальні заходи ухвалює парламент, та часом, коли ці заходи вплинуть на обсяг виробництва, зайнятість чи рівень цін. Хоча зміни податкових ставок можна запровадити швидко, державні інвестиційні видатки (спрямовані на збільшення зайнятості та виробництва – будівництво доріг і т.д.) вимагають тривалих періодів планування і ще триваліших періодів для самого виконання інвестиційних проектів. Корисність таких видатків під час коротких – від шести до вісімнадцяти місяців – періодів рецесії є сумнівною. З огляду на це дискреційна фіскальна політика все більше ґрунтується на змінах податкових ставок.

Політичні проблеми.

Фіскальна політика формується на політичній арені, що дуже ускладнює її використання для стабілізації економіки.

Фіскальна політика держави та місцевих органів влади досить часто є стимулом циклічності: вона не протистоїть спадові чи інфляції. Так само як домогосподарства та приватні фірми, уряди і місцеві органи влади можуть збільшувати видатки у періоди піднесення та зменшувати їх у періоди спаду.

Як це не парадоксально, але дефіцити мають властивість бути політично привабливими, а надлишки сприймаються у політичному плані болісно. Іншими словами, можливо, існує політична схильність на користь дефіцитів, тобто фіскальна політика млже уособлювати пристрасть до стимулювання економіки та інфляції. Зниження податків є політично популярним, як і збільшення урядових видатків, особливо, якщо це дозволяє виборцям політиків, які обстоюють таку політику, користуватися її превагами. Навпаки, підвищення податків, не подобається виборцям, а зменшення урядових видатків є політичним ризиком.

Деякі економісти підкреслюють, що мета політиків – це не обов’язково діяльність в інтересах національної економіки, а, радше, прагнення до переобрання. Політики можуть свідомо використовувати фіскальну політику для максимізації підтримки виборців навіть тоді, коли їхні фіскальні рішення дестабілізують економіку. Згідно з цією точкою зору, фіскальна політика може використовуватися в егоїстичних політичних цілях і спричиняти економічні коливання.

Населення, як вважають, під час голосування враховує економічні умови. За допомогою процедури виборів тих, хто при владі, буде покарано, якщо економіка перебуває у депресивному стані, або винагороджено, якщо економіка прцвітає. Отже, ближче до виборів, політики, що перебувають при владі (за допомогою відповідно налаштованого парламенту), знижуватимуть податки і збільшуватимуть державні видатки. Ці дії будуть популярними не лише самі собою, а й створені ними стимули сприятливо вплинуть на всі економічні показники. Обсяг виробництва і реальні доходи зростуть; безробіття зменшиться, а рівень цін залишатиметься відносно стабільним. Як наслідок, політики, що перебувають при владі, використають дуже сприятливі економічні умови для повторного обрання. Однак після виборів продовження політики стимулювання зростання економіки щораз більше веде до зростання рівня цін і щораз менше – до збільшення реальних доходів населення. Серед громадськості наростають побоювання посилення інфляції, що штовхає політиків до стримувальної фіскальної політики. Отже, “випродукований у столиці” спад, можна сказати, ґрунтуватиметься на впорядкуванні урядових видатків і підвищенні податків для стримування інфляції. Цей спад не зашкодить обраним політикам, бо до наступних виборів залишатиметься ще кілька років, а для більшості виборців вирішальну роль відіграє стан економіки за рік до виборів чи близько цього. Справді, спад забезпечує нову точку відліку, з якої знову можна використати фіскальну політику для індукування нового піднесення у період наступних виборів. Таке можливе перекручення фіскальної політики турбує, проте його важко засвідчити документально.