Тема 6. Податки і податкове регулювання економіки.
Податки як інструмент фіскальної політики.
Податкова система України.
Платники податків, їх роль у формуванні фінансової бази держави.
Органи державного управління – учасники фіскального процесу.
Система оподаткування України.
Прагматика вітчизняного податкового регулювання.
Податки як інструмент фіскальної політики.
Формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, при цьому все більшого значення набувають податкові методи їх акумуляції. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але і важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.
Податки - це обов’язкові збори, які стягаються з юридичних та фізичних осіб в процесі розподілу те перерозподілу частини вартості ВВП, які акумулюються в централізованих фондах грошових ресурсів держави в бюджетах.
Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.
Як джерело доходів державного бюджету, податки не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А.Сміт у роботі «Про багатство народів» (1770 р.) За його словами «податок - це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати».
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов’язкові платежі, яким притаманні риси податків:
1) податкові платежі : плата за воду, землю - обов’язковий збір, який стягується з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;
2) відрахування, внески - обов’язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.
Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов’язковими платежами є те, що він:
- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;
- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;
- може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;
- не має цільового призначення;
- є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.
Отже, за економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій.
Виходячи із сутності податків, дана категорія розглядається не тільки як економічна, але і як суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов’язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується, тому використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін в фіскальній науці називається «ціни по Ліндалю».
Функції податків, їх природа.
Виходячи із сутності податку як категорії, можна визначити 2 функції даного поняття:
1) фіскальна – з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об’єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:
а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);
б) стабільність надходження;
в) податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях;
2) розподільчо-регулююча. Сутність даної функції в тому, що процес стягнення податку обов’язково означає розподіл певного явища чи процесу між податкоплатником та державою. Причому стягнення податку призводить до скорочення реальних об’єктів оподаткування для конкретних платників податку.
Справляння податку пов’язано з вартісними пропорціями розподілу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки - це інструмент державного втручання в економічні процеси, що проходять в суспільстві. Використовуючи такий інструмент, держава повинна оптимально враховувати інтереси 3-х сторін оподаткування:
1) держава;
2) платники податку;
3) конкретні громадяни-виборці, які отримують суспільні блага.
Соціально-економічний характер податку проявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і проявляється природа податку.
Елементи податку, їх характеристика.
Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які визначають внутрішній зміст даного поняття.
До основних елементів податку відносять:
1) суб’єкт податку - це учасник процесів справляння податку (платник, держава, державні органи);
2) об’єкт оподаткування - явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Є два підходи до оцінки об’єкту:
а) кількісний і натуральний;
б) грошовий.
3) джерело сплати - це той фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом може виступати:
- доходи платника податку, отримані в різних формах;
- частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу;
- позика як джерело сплати.
4) масштаб вимірювання - це та одиниця, яка покладається в основу виміру об’єкту оподаткування (грошова одиниця для подоходного податку, одиниця вимірювання площі для земельного податку)
5) ставки податку - це законодавчо встановлений розмір податку, виходячи із об’єкту оподаткування або масштабу вимірювання. Є 2-ва види ставок:
- натуральні (тверді) - в твердих сумах грошей з одиниці оподаткування;
- процентні ставки - у певних процентних відношеннях до об’єкту оподаткування.
Процентні ставки є таких видів:
а) пропорційна - % ставка, яка забезпечує пропорцію нарахування податку;
б) прогресивна - при збільшенні об’єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об’єкту оподаткування - це проста прогресія. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об’єкту оподаткування - складна прогресія.
в) регресивні ставки - при збільшенні об’єкту оподаткування, зменшується ставка податку.
Існує 3 методи встановлення ставок:
1) інтуїтивний - на основі бажання та волі законотворців;
2) емпіричний - на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;
3) метод математичного моделювання.
6) податкові пільги - це законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового пресу.
Існує чотири види пільг:
- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;
- повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду діяльності або об’єкту оподаткування;
- пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;
- зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту.
7) норма оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази.
8) податкові канікули - відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом певного періоду.
Класифікація податків та податкових платежів.
Податки можна класифікувати за певними ознаками (див. схема1):
1) за економічною ознакою об’єкта оподаткування:
- податки на доходи та прибутки - обов’язкові збори, які стягуються з чистого доходу в момент його отримання;
- податки на споживання - обов’язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів ФГД, а від розміру споживання (рентні платежі, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за землю...);
- податки на майно - обов’язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній та недержавних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів);
2) за економічним змістом:
- прямі податки - обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави від розміру об’єкту оподаткування, причому при сплаті такого податку об’єкт оподаткування зменшується (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);
- непрямі податки - обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);
3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:
- загальнодержавні податки - обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;
- місцеві податки та збори - обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує 3 методики (варіанти) запровадження місцевих податків:
1) місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;
2) встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (приклад США)
3) повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія);
4) за формою стягнення:
- розкладні (розкладкові) податки - обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки);
- квотарні (окладні) податки - обов’язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування;
5) за способом зарахування податкових надходжень:
- закріплені - обов’язкові платежі, які закріплені за певним рівнем бюджетної системи;
- регулюючі - обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);
6) по відношенню до платника:
- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);
- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);
- змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів).
7) по відношенню до джерела сплати:
- податки, що включаються у валові витрати та собівартість;
- податки, що включаються в ціну товару;
- податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.
Як правило уряд фінансує щонайменше частину своїх витрат за рахунок зібраних податків. Податки сплачуються домогосподарствами. Деякі податки, такі як особистий прибутковий податок сплачуються безпосередньо домашніми господарствами. Але оскільки громадяни можуть займатися бізнесом, то навіть такі податки, як корпоративний прибутковий податок непрямо сплачуються тими ж господарствами.
Податки (Т) можуть дорівнювати державним витратам (G), у цьому випадку ми отримаємо збалансований бюджет. Якщо податки є більшими ніж G, існує суфіцит (профіцит). Якщо ж податки є меншими G, існує дефіцит. Податки і державні витрати можуть бути підвищені чи знижені одночасно, чи змінені в протилежному випадку, чи одна може бути змінена при незмінній іншій. Зміна рівня податків забезпечує значно ширше можливостей фіскальної політики. Фактично, зміни у податках є загалом найприйнятнішим інструментом фіскальної політики, тому що уряду простіше і швидше це робити ніж змінювати витрати.
Подібно змінам в державних витратах, зміни у податках також зміщують криву сукупного попиту, але непрямо. Підвищення податків зменшить купівельну спроможність домогосподарств, зниження рівня оподаткування надасть змогу підвищити купівельну здатність.
Існує дві важливі відмінності між податками і державними витратами. Зміст першої у тому, що вони працюють в протилежному напрямку. Підвищення державних витрат змістить криву сукупного попиту праворуч, у той час як підвищення податків зменшить попит (змістить криву ліворуч).
Друга особливість полягає в тому, що зміни у податках мають менший вплив на сукупний попит ніж зміни у державних витратах. Інакше кажучи, підвищення урядових витрат на 10 млн.грн. змістить сукупний попит праворуч на 10 млн.грн. Пониження оподаткування на таку ж саму суму збільшить сукупний попит менше ніж 10 млн.грн., так як споживачі можливо заощадять щонайменше частину доходів від зниження податків. Якщо покупці вирішать заощадити 20% цієї суми, ефект буде дорівнювати зростанню сукупного попиту на 8, а не на 10 млн.грн.