4. Оподаткування і фіскальна політика: прагматика взаємозалежності.

За “справною” цифрою

Найсуттєвіша – диспропорція між високими темпами економічного зростання і погіршення стану державних фінансів.

Хоч як це парадоксально звучить, але в той час, коли загальні економічні показники мають позитивну тенденцію до зростання, стан державних фінансів не поліпшується, а погіршується. Звернімося до цифр.

Державний бюджет України на 2001 рік за доходами було затверджено в обсязі 42 млрд. грн. В основу розрахунків цієї суми покладено зростання ВВП на 4%. Фактично ж ВВП зріс на 9,1%. Тобто, до державної казни мало надійти грошей більше затвердженої суми, принаймні, на кілька відсотків.

Проте надійшло лише 38,9 млрд. грн. А це на 3 млрд., або на 7,2%, менше обсягу, затвердженого законом. До того ж залишилася невідшкодованою бюджетна заборгованість платникам податку на додану вартість в сумі 5,6 млрд. грн. Із урахуванням цієї суми держбюджет 2001 за доходами фактично не виконано на 8,6 млрд. грн., або на 20,6%.

ВВП за шість місяців 2002 року зріс на 4,4%, а доходи державного бюджету становили 20,1 млрд. грн. А це лише 44,4% річного обсягу, затвердженого Законом “Про Державний бюджет України на 2002 рік”. При цьому бюджетні борги держави за невідшкодовані суми ПДВ досягли вже 6,1 млрд. грн.

Таким чином, економічне зростання 2001 – 2002 років призвело до погіршення стану державних фінансів, що, взагалі-то, суперечить економічній логіці. Тому ми й розглядаємо цей факт як значний вияв непропорційності, свідчення глибоких проблем в українській економіці.

Однак, можливо, зміни на краще відбуваються в корпоративному секторі чи секторі домашніх господарств? Ретельний аналіз ситуації, на жаль, не дає підстав твердити про це. Оскільки друга невідповідність – між об’ємними макроекономічними показниками зростання і погіршення фінансового стану суб’єктів господарювання.

Незважаючи на те, що ВВП зростає, кількість збиткових підприємств збільшується: 42,5% у 2001-му проти 38,5% у 2000-му. У вугільній промисловості таких підприємств було 74%, в електроенергетичній, паливній галузях, на транспорті – від 57 до 67%.

Сума прибутків, одержаних суб’єктами господарювання торік, зменшилася порівняно з 2000 роком на 1 млрд. 400 млн. грн.

За результатами економічної діяльності в січні – травні 2002 року збитковими виявилися вже 44% підприємств. Ними одержано 8,7 млрд. збитків (більше проти 2001 року на 476 млн. грн.). водночас прибутки, одержані прибутково працюючими підприємствами, зменшилися більш ніж на 3 млрд.

Ні економічне зростання в АПК, ні рекордні врожаї 2001 – 2002 років не призвели до зменшення збитковості сільського господарства. Навпаки, кількість господарств, які завершили 2001 рік із збитками, виросла на 8,6% і становила 43,1 відсотка. чистий прибуток усіх господарств зменшився до 930 млн. грн. (тоді як у 2000 році він становив 1,4 млрд.). а сума оптимальних прибутків прибутковими господарствами була на 14,4% меншою, ніж у 2000 році.

Третя диспропорція – між високими темпами економічного зростання і низьким рівнем доходів громадян.

У 2001 році реальна заробітна плата працюючих громадян зростала (до 312 грн. на кінець року ), але вона не досягла рівня прожиткового мінімуму (332 гривні). При цьому середній рівень всіх грошових доходів громадян у розрахунку на одного члена сім’ї становив лише 183 грн. на місяць.

Залишалась значною і заборгованість перед громадянами за нараховану, але не виплачену їм заробітну плату, а також із соціальних платежів: на кінець 2001 року вона становила 3,7 млрд. грн. За шість місяців цього року зарплатні борги зросли ще на 2,5%, досягши 2,5млрд. грн.

2002 року заробітна плата і грошові доходи громадян продовжували зростати (в червні нарахована середня зарплата становила 377 грн. і вперше була вищою за прожитковий мінімум – 365 грн.). Але більш ніж 41% громадян України живуть сьогодні за межею бідності, й економічне зростання поки що не поліпшило їхнього становища. При цьому майже 10 млн. сімей (домогосподарств) оцінювали своє матеріальне становище в 2001 році як таке, що змушує їх постійно відмовлятися від предметів першої необхідності, крім харчування. І кількість таких сімей порівняно з 2000 роком стала більше майже на мільйон.

Четверта диспропорція – між визначеною законом і фактичною роллю податку на додану вартість в економічному житті країни.

Починаючи з середини 90-х років, податок на додану вартість визначався законами України про державний бюджет як основне доходне джерело. Але торік ПДВ втратив цю роль. От лише деякі цифри.

За рік було нараховано 37,2 млрд. грн. податку на додану вартість. Але до держбюджету надійшло лише 10,4 млрд., або тільки 27,8% цієї суми (через пільги – 23,1 млрд. грн., а також недоїмку, тобто нараховані, але не сплачені платежі, що становила 3,7 млрд. грн.).

Одночасно із суми, що надійшла, 5,6 млрд. грн. належало повернути платникам ПДВ. Таким чином, у бюджеті мало залишитись лише 4,8 млрд. грн., що і є реальним показником застосування податку на додану вартість у господарстві України.

Але ж це тільки 12,7% від суми податку на додану вартість, нарахованого за результатами року, що свідчить про втрату ПДВ значення основного доходного джерела і правильність постановки питання щодо доцільності його подальшого існування взагалі.

Такі висновки підтверджуються ще одним фактом. Як відомо, Закон України “Про податок на додану вартість” встановлено його базову ставку на рівні 20 відсотків. Проте реальна її величина в економіці України – в середньому лише 5,8 відсотка (загальне надходження податку на додану вартість в 2001 році становило 10,4 млн. грн., а це лише 5,8% утвореної валової доданої вартості). Коли ж із суми надходження відняти заборгованість із повернення та переплати ПДВ, то з’ясується, що реальна ставка податку в середньому наближається до 2%.

Однак той, хто платить, а це передусім громадяни – покупці товарів, викладають не 2%, а всі 20. Кому тоді потрібен такий податок? Державній податковій адміністрації? Можливо, але ж не вона мусить задавати тон.

На 1 липня 2002 року ДПА не повернула 58 тис. платників податку на додану вартість 6,1 млрд. грн. При цьому для 31 тис. суб’єктів підприємницької діяльності ця заборгованість із боку податківців була простроченою. Водночас, 63 тис. платників ПДВ мали на 1 липня 2002 року переплатити за цим податком на суму 1,5 млрд. грн. Тож сума реальних боргів ДПА перед платниками становить на сьогодні величезну цифру – 7,6 млрд. гривень.

Економічний абсурд? Ні. Реальність, несумісна зі здоровим глуздом. А науковою мовою – диспропорція, порушення раціональних співвідношень економічного розвитку.

П’ята невідповідність – між виконанням доходних частин загального і соціального фондів бюджетів України.

Як відомо, державний бюджет складається з двох частин: загального і соціального фондів. Якщо доходи і видатки загального фонду повністю знаходяться, так би мовити, “під юрисдикцією” Мінфіну та Державного казначейства і саме звідти здійснюється левова частка соціальних та інших загальнодержавних витрат, то доходи і видатки соціального фонду – це переважно колишні позабюджетні фонди, які використовуються їх розпорядниками, як правило, “для себе” і на свій розсуд. Тож не дивно, що показники загального фонду хронічно не виконуються, а спеціального – навпаки, “хронічно” перевиконуються.

Так, у 2001 році загальний фонд не отримав 4,8 млрд. грн., або 14,4% встановлених законом доходів. А до спеціального надійшло доходів на 20,1% більше, ніж передбачав законодавець.

Аналогічною є ситуація і у 2002 році: загальний фонд за доходами недовиконано за перше півріччя на 7,2%, а спеціальний – на 3,6% перевиконано. Своя рука – владика?

Шоста невідповідність – між визначеною законом бездефіцитністю і реальною дефіцитністю Державного бюджету України.

Законом на 2001 рік бюджет передбачався бездефіцитним. Фактично ж виконано його із, так би мовити, ”декларованим дефіцитом” у сумі 1,3 млрд. грн. Але сюди ще варто додати 2,6 млрд. грн. кредиторської заборгованості бюджетних установ і 5,6 млрд. грн. боргів платникам ПДВ, які є прихованим дефіцитом бюджету. Таким чином, реальний дефіцит держбюджету торік становив 9,5 млрд. грн.

Нині ситуація не краща. Держбюджет 2002 затверджено із дефіцитом у 4,2 млрд. грн. Фактично за перше півріччя цього року Міністерством фінансів та Державним казначейством було створено штучний профіцит у сумі 979 млн. Це при тому, що не було профінансовано видатків на суму 2,9 млрд. грн., не повернуто 6,1 млрд. грн. ПДВ, здійснено переплат із ПДВ на 1,5 млрд.

Чому це відбувається? Першопричиною згаданих макроекономічних диспропорцій є невідповідність державної податкової політики, включно із політикою адміністрування податків, програмним завданням економічного зростання.

Передусім, маємо на увазі дії, спрямовані на списання і реструктуризацію податкових боргів та надання пільг із оподаткування, при тому, що податковий тягар на чесних платників не тільки не зменшується, а й зростає.

Втрати держави від списання та реструктуризації податкових боргів та наданих пільг із оподаткування вибраним, а точніше “обраним”, напрямкам та структурам досягли торік майже 58 млрд. грн.

У 2001 пільги з оподаткування було надано 128 тис. платників. Загальна їх сума зросла проти 2000 року на 4,4 млрд. грн. А в першому кварталі цього року обсяг податкових пільг – 12,7 млрд. – перевищив надходження не тільки до державного, але й до зведеного бюджету.

Ясна річ, якщо в нашій державі податки хтось усе-таки платить, то платить він і за тих “щасливців”, які мають багатомільйонні “індульгенції”. Приклади читач, сподіваюсь, добре знає, зокрема, з власного досвіду.

По-друге, це невідповідність рівня податкових надходжень темпам економічного зростання країни. Реальні обсяги ВВП постійно збільшуються, але податкові надходження до бюджетів України зменшуються при зростанні податкового тиску на справжніх платників.

Ми вже згадували, що у 2001році реальний ВВП зріс на 9,1%, а реальні податкові надходження – тільки на 3,2. Але коли із суми податкових надходжень абсолютно справедливо виключимо бюджетну заборгованість із відшкодуванням ПДВ, то виявиться, що реальні податкові надходження не збільшилися, а зменшилися на 5,7%.

Податки та обов’язкові платежі, які адмініструються Державною податковою адміністрацією, сплачувалися та збиралися в 2001 – 2002 роках не в повному обсязі і несвоєчасно. За цими платежами торік не отримано 2,2 млрд. грн. За платежами, передбаченими бюджетним розписом на шість місяців нинішнього року, до загального фонду не надійшло 2,8 млрд. грн. доходів, з них Державна податкова адміністрація не забезпечила надходження 2,4 млрд.

Загалом борг за податковими зобов’язаннями підприємств України з початку року збільшився на 3,6 млрд. грн. і на перше липня становив 9,9 млрд. При цьому близько половини податкової заборгованості припадає на найбільші і, відповідно, “найбідніші” підприємства паливно-енергетичного комплексу.

І це при тому, що в Державній податковій адміністрації сьогодні працюють 62 228 чоловік, на утримання та забезпечення роботи яких із держбюджету передбачено на цей рік понад 1 млрд. грн.

Однією з причин неефективності адміністрування податків є непрозорість діяльності податкових органів. Це, наприклад, стосується їхньої роботи з боржниками, продажу активів платників податків, які перебувають у податковій заставі, повернення ПДВ, інших питань, які сьогодні глибоко турбують українську громадськість.

Наступна причина – неадекватність державної бюджетної політики проголошеним завданням фінансової стабілізації.

Ми декларуємо необхідність подолання платіжної кризи, а як доходить до діла – дедалі загострюється.