Роль державних витрат у регулюванні економіки.
Державні витрати є одним з методів, котрі можуть бути використані для того, щоб змінити рівень доходів і виробництва до тієї величини, котра б забезпечила повну зайнятість. Сукупний попит показує загальну кількість виробленої продукції, котру споживачі, домогосподарства, ділові фірми, і іноземний сектор хоче купити за різними цінами. Підвищення попиту хоча б у одному з цих секторів змістить криву сукупного попиту праворуч. Підвищення державних витрат змістить криву сукупного попиту праворуч – з АD1 до АD2 на рисунку 2, а рівень доходу (виробництва) зросте з Y1 до Y2 Якщо Y1 знаходиться нижче межі повної зайнятості, тоді ця зміна направить економіку в напрямку забезпечення повної зайнятості.
Рисунок 2. Вплив державних витрат на рівень виробництва.
Через додаткові державні витрати зростуть доходи споживачів, внаслідок чого вони підвищать власну купівельну здатність, тому дійсне підвищення рівня виробництва (Y) буде більшим ніж одне тільки збільшення державних витрат.
Зниження рівня державних витрат змістило б криву сукупного попиту ліворуч (з AD1 до AD0) і знизила б рівень виробництва. Така фіскальна політика ефективна тоді, коли сукупний попит зростає швидкими темпами.
Сукупні державні видатки є складовою частиною сукупного попиту, вони впливають і на приватний попит, і на сукупну пропозицію в економіці. Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих категорій витрат не лише спричиняє скорочення сукупного попиту, але й впливає на інші характеристики економічної системи, наприклад, на розподіл доходів та розміщення ресурсів. Причому зміна різних компонентів структури державних витрат має різні наслідки для економіки. Так, скорочення державних витрат на субсидування виробництва сприяє ефективнішому розподілу ресурсів в економіці, оскільки завдяки цьому долається викривлення цін. А скорочення витрат на соціальні трансферти, наприклад, шляхом збільшення пенсійного віку, може спричинити зростання безробіття.
Збільшення державних видатків змінює структуру сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від ступеня, яким державні видатки заміщують приватні витрати. Це заміщення має дві форми. Якщо відбувається "пряме витіснення", коли державні видатки рівноцінно замінюють приватні (наприклад, видатки на освіту), то сукупні витрати зростають майже так, як і державні. Але державний сектор вступає в конкуренцію з приватним за залучення обмежених фінансових ресурсів, особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається "фінансове витіснення" приватного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капіталовкладень.
Державні закупки та їх економічна ефективність.
Держава має проводити закупівлі товарів, робіт та послуг на максимально вигідних умовах. У цій тезі відображені прагнення всіх платників податків, оскільки головна її ідея полягає в економному витрачанні державних коштів.
Державні закупівлі – частина товарів і послуг, вироблених у країні або за кордоном і закуплених урядом, державними органами за кошти державного бюджету для гарантованого забезпечення наявності необхідних для країни техніки та устаткування і власного споживання населення та утворення резервів.
На практиці ця вимога не завжди дотримується, що нерідко призводить до марнотратства й надання привілеїв певним групам інтересів. Не слід забувати і про корупцію. Очевидно, недостатнім є зобов'язання державних службовців, парламентарів і членів уряду дотримуватися принципу максимально вигідних державних закупівель. Необхідно запровадити правила, які обмежували би свободу їхніх дій, спрямованих на задоволення власних інтересів.
Тендери слугують цілям стимулювання конкуренції в галузі державних замовлень, проте вони її не гарантують.
Основними статтями закупівель для власного споживання є закупівля товарів і послуг для військових та цивільних потреб. Так, у США в 1995р. державні закупівлі товарів і послуг військового призначення становили – 279,3 млрд.дол., а цивільного – 134,8 млрд.дол. В Україні в 2000 році затвердженні загальні обсяги державного замовлення становили 2,08 млрд.грн., фактичний рівень виконання – 82%.
Відповідно до державної статистичної звітності №1-торги (тендери) за І квартал 2002 року було проведено 63392 процедури закупівлі, з яких по 55872 укладено договори на закупівлю на загальну суму 2883,7 млн.грн., що становить 24% від загальної річної сум державних коштів, запланованих для закупівлі товарів, робіт і послуг. У торгах (тендерах) прийняли участь 151690 постачальників (виконавців), із 66775 з яких були укладені договори на закупівлю товарів, робіт і послуг. При цьому 99% договорів були укладені з вітчизняними постачальниками (виконавцями), з них з вітчизняними виробниками – 89,6%.
Державні закупки реалізуються через державне замовлення, яке полягає у формуванні на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; розміщенні державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності країни всіх форм власності.
Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічні й правові зобов'язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця. Контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріоритетів, які забезпечують структурну перебудову, економічну стабільність.
Значення держзамовлення досить важливе в економіці ринкового типу, за його допомогою реалізують суспільні потреби, ведуть будь-яку пріоритетну політику. Держзамовлення в умовах ринку є базою для добровільної угоди між державою і підприємством. Такий підхід дає змогу не тільки реалізувати ідею свободи для підприємств, а й ставить держзамовлення в один ряд із важелями державного регулювання.
Державне замовлення в умовах вітчизняної економіки є дещо іншим, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. Держава в особі уповноважених Кабінетом Міністрів України центральних органів державної виконавчої влади забезпечує потреби у товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сфері оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створення та поповнення державного резерву через державні контракти.
Важливим елементом економічного механізму контрактної системи є фінансування контрактів. Переважно використовують два методи фінансування: метод «зваженої частки участі підрядника» і метод, який застосовують для розрахунків за поставки складної і нової технології. Обидва методи відображають спробу держави пов'язати розмір прибутку підрядника із затратами на виконання держзамовлення.
Тип фінансування зводиться до характеру і форми відшкодування затрат виробництва підприємства на виконання держзамовлення й отримання прибутку. Фінансувати замовлення-контракти можна шляхом субсидіювання підприємств із коштів держбюджету; мобілізації коштів підприємств у вигляді залучення основного капіталу; використання кредитів банків, дотацій, благочинних і цільових фондів. Мета централізованого фінансування держзамовлень на контрактній основі - забезпечити підприємства необхідними обіговими коштами.
Критика, яка часто звучить на адресу чинного механізму розміщення державних замовлень, не безпідставна. Цей механізм є результатом багаторічних прагнень політиків використовувати інституцію державних тендерів як інструмент боротьби за голоси виборців. Тому фактичні результати розміщення державних замовлень найчастіше відрізняються від результатів, які випливають з аналізу витрат і вигод. Жоден політик не заінтересований у підвищенні рівня ефективності цієї системи, оскільки в такому випадку він міг би добровільно опинитися “поза грою”. Найважливіший консенсус, котрий обіцяє успішне вирішення даної проблеми, полягає в загальному “роззброєнні” політики інтересів. Основний зміст цього реформаторського пакета – це оновлення методів проведення тендерів, які у певних сферах замінили б чинну практику розміщення замовлень. Сюди можна віднести передання замовлення найбільш прийнятному оферентові за критерієм другої прийнятної ціни, використання заохочувальних договорів із гнучкою ставкою пайової участі в покритті додаткових витрат.