4.2. Парадокси розвитку глобальних ринків

Результати проведених досліджень, що були присвячені про­блемам глобальної фінансової системи, дозволяють сумніватися в реальному зростанні міжнародного руху капіталів під впливом глобалізації. Такий висновок можна зробити на базі трьох пара­доксів розвитку глобального ринку:

=> парадоксу «внутрішнього зрушення»;

=> парадоксу Фельдштейна-Хоріоки;

=> спостережень, що показали досить низький рівень чистих міжнародних потоків капіталу.

Розглянемо значені парадокси детальніше.

Парадокс «внутрішнього зрушення». Загальновідомим є той факт, що диверсифікація інвестиційного портфеля дозволяє підвищити прибуткованість даного портфеля при збереженні рівня загального ризику. В цьому аспекті фінансова глобалізація пропонує майже безмежні можливості для формування високоприбуткових інвестиційних портфелів шляхом міжнародної диверсифікації ризику.

Але дослідження реальних портфелів інвесторів показують,що значна частка ресурсів у них всупереч моделям оптимізації інвестиційного портфеля інвестована в національні, а не у іноземні активи. Так, результати аналізу міжнародних інвестиційних

портфелів інвесторів у США, Великій Британії та Японії показали, що, наприклад у складі американських портфелів національні цінні папери складають 94 %, а японські інвестори тримають до 98 % своїх активів в японських цінних паперах. У той же час французькі, німецькі та канадські інвестори інвестували в японські льше 1 % своїх активів (табл. 4.1).

Подібний суттєвий дисбаланс у розміщенні фінансових ресурсів суперечить концепції міжнародної диверсифікації портфелів. Прое навіть у середині 90-х років, коли в США почали свою діяльність глобальні інвестиційні фонди перерозподілу ресурсів, великої користі зарубіжним активам це не принесло.

Таблиця 4.1

Частка інвестицій з Великої Британії, Японії і США у структурі портфельних інвестицій в економіки розвинутих країн світу

Країна	США	Японія	Велика Британія
США	0,938	0,0131	0,059
Японія	0,031	0,9811	0,048
Велика Британія	0,011	0,0019	0,820
Франція	0,005	0,001	0,032
Німеччина	0,005	0,001	0,035
Канада	0,010	0,011	0,006

Інший парадокс, що отримав назву парадоксу Фельдштейна-Хоріоки, стосується розподілу заощаджень та інвестицій у світовій економіці. Якщо взяти до уваги зростаючу інтеграцію фінансових ринків і відповідно все зростаючу мобільність капіталу, то розподіл інвестицій в світі має відбивати співвідношення ставок дохідності в різних країнах. При цьому прямого взаємозв'язку між внутріш­німи заощадженнями та інвестиціями в країні не повинно бути, оскільки додатковим джерелом інвестицій в даному випадку виступає міжнародний ринок капіталу. Проте практика свідчить, що країни, які мають високу норму заощаджень, мають одночасно й високу норму внутрішніх' інвестицій, тобто існує тенденція внутрішнього поглинання заощаджень у країнах світу.

Щодо міжнародних потоків капіталу, то вони є одним із най­важливіших індикаторів глобалізації фінансових ринків. У системі національних рахунків рахунок поточних операцій відповідає

різниці між валовими національними заощадженнями та інвес­тиціями. Дефіцит даного рахунку відбиває нестачу внутрішніх за­ощаджень, що фінансується припливом чистих іноземних заощад­жень. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглядати динаміку сальдо рахунка поточних операцій як міжнародну мобіль­ність капіталу. Згідно з проведеними дослідженнями, середній розмір чистих міжнародних потоків капіталу розвинених країн світу, виражений у процентному співвідношенні до номінального ВВП, на­передодні Першої світової війни становив близько 3%. У деякі періоди даний показник сягав 4-5%, в 20-30-ті та 50-60-ті роки він знижувався. З моменту введення Ямайської валютної системи і пере­ходу до плаваючих валютних курсів цей показник досяг 3% і зали­шається незмінним донині. Така динаміка пояснюється змінами ор­ганізації макроекономічної політики вказаних вище країн світу.

Як відомо, з трьох головних цілей макроекономічної політи­ки (стабільність валютного курсу, внутрішня економічна стабіль­ність чи вільний рух капіталу) країна може одночасно досягти лише двох. До 1914 року індустріальні країни були орієнтовані на стабільність валютних курсів і вільний рух капіталу в умовах золо­того стандарту. Саме тому за цей період міжнародні фінансові рин­ки показали досить високу мобільність. Під час функціонування Бреттон-Вудської системи міжнародна мобільність капіталу була дуже низькою, адже макроекономічна політика спрямовувалася насамперед на внутрішню стабільність і фіксовані курси валют. Після переходу на плаваючі валютні курси головними орієнтирами стали стабільність економіки і вільний рух капіталу, внаслідок чо­го мобільність фінансових ресурсів почала збільшуватися. Проте незмінність рівня мобільності капіталу на сучасному етапі супере­чить концепції зростаючої фінансової глобалізації.

Пояснення вказаних парадоксів є досить суб'єктивними. Так, парадокс внутрішнього зрушення частково пояснюється, напри­клад, тим, що інвестори обмежують ступінь ризику, вкладаючи ко­шти переважно в іноземні боргові зобов'язання, а не в пайові цінні папери. Парадокс Фельдштейна-Хоріоки пояснюють впливом еко­номічної політики держави, яка спрямована на ліквідацію значно­го дисбалансу рахунка поточних операцій.

В будь-якому випадку поява даних явищ свідчить, що гло­балізацію фінансових ринків стримують певні бар'єри на шляху міжнародних інвестицій. Ці бар'єри можна порівняти зі своєрідними фільтрами. Операції, що відбиваються у платіжному балансі країни,

як правило, пов'язані зі значними трансакційними витратами (їх існування обумовлене існуванням вказаних бар'єрів) та є менш при­вабливими для інвесторів, ніж позабалансові операції (операції з де-ривативами тощо), які пропонують аналогічні розміри капіталу при нижчих втратах на їхнє здійснення (дія бар'єрів на них практично не розповсюджується). Саме тому спостерігається такий стрімкий роз­виток світового ринку похідних фінансових інструментів, хоча об'єктивні тенденції взаємозближення економік різних країн та інте­грації як товарних ринків, так і ринків факторів виробництва дають серйозний поштовх до розвитку також і балансових операцій.

Факторами, що можуть пояснювати недостатній рівень міжна­родної диверсифікації інвестиційних портфелів, є різноманітні види додаткових витрат та ризиків міжнародних трансакцій. Ці витрати та ризики можуть бути класифіковані за чотирма категоріями:

1. такі, що можна порівняно легко прийняти за умов подаль­шого розвитку систем управління і мінімізації ризиків. До цієї кате­горії належать, наприклад, валютні ризики;

2. такі, що зменшуються із розвитком ринку. До цієї категорії можна віднести ризики, що виникають внаслідок нестачі інформації про ринкову кон'юнктуру. Збільшення попиту на певні види фінан­сових послуг дещо нівелює ці ризики, оскільки воно дозволяє фінан­совим агентам оперувати на більшому часовому і просторовому го­ризонті і сприяє створенню професійних інформаційних систем;

3. такі, що поступово зменшуються під виливом розвитку ринкової інфраструктури фінансових операцій. Сюди можна вклю­чити ризики, що виникають при укладенні договорів між еко­номічними суб'єктами — резидентами різних країн внаслідок розбіжностей в законодавстві;

4. такі, що зменшуються під безпосереднім впливом гло­балізації. Подібними ризиками є насамперед ті, що пов'язані з адміністративними обмеженнями міжнародного руху фінансових ресурсів, а також з іншими факторами. Саме сукупність даних ри­зиків і пов'язаних з ними витрат формує бар'єри для руху капіталу.

Додатковим фактором, що стримує міжнародну диверсифі­кацію інвестиційних портфелів, є певний консерватизм з боку окре­мих приватних фінансових організацій та фінансових менеджерів.

Слід також вказати на те, що реальні вигоди від міжнародно­го інвестування певно є не настільки великими, як традиційно вва­жається, і є неспроможними врівноважувати зростання ризику при здійсненні цих операцій.

Аналізуючи особливості розвитку світових фінансових ринків, слід також зупинитись на географічній структурі потоків капіталу та її змінах протягом останніх десятиліть.

Загальна динаміка міжнародних фінансових потоків показа­на в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Вхідні потоки капіталу по регіонах та усього,