2.2.7. Регіональний аспект побудови внутрішньої структури фінансової системи

При розгляді внутрішньої структури фінансової системи не­обхідно також враховувати регіональний аспект її побудови. З ог­ляду на це необхідно виділити національні та світову фінансові си­стеми.

Так, національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:

=> фінанси суб'єктів господарювання;

=> внутрішній фінансовий ринок;

=> страхування;

=> державні фінанси;

=> міжнародні фінансові відносини.

Внутрішня структура національної фінансової системи відоб­ражається на рис. 2.4.

Світова фінансова система містить міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих фінансових ресурсах. Міжна­родні фінанси складаються з:

=> фінансів міжнародних організацій;

=> міжнародних фінансових інституцій;

=> міжнародних розрахунків.

2.3. Суть та основні положення організаційної будови фінансової системи

2.3.1. Теоретичні засади організаційної будови фінансової системи

Оскільки, виходячи із вищенаведеної інформації, стає оче­видним, що фінансова система являє собою доволі складний ме­ханізм, то закономірно повстає проблема забезпечення ефектив­ності її функціонування, а відповідно і дослідження причин неефек­тивності та мінімізація негативних впливів навколишнього середо­вища набувають неабиякого значення.

Національна фінансова система

Рис. 2.4. Внутрішня структура національної фінансової системи

Отже, ефективність функціонування фінансової системи на­самперед залежить від декількох визначальних чинників-:

1. Налагодженості фінансових відносин у суспільстві, в ос­нові чого перш за все знаходиться вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулювала би наявних ви­робників й споживачів.

2. Дієвості фінансово-кредитного механізму та чіткості фінансового законодавства, за браком чого стає практично немож­ливим здійснення цілеспрямованого фінансового управління.

3. Організації управління функціонування фінансової систе­ми, про що мова піде нижче.

Таким чином, фінансове управління, як втім і управління будь-якою іншою системою, складається із двох основних складо­вих: органів управління, а також форм і методів управлінсько; діяльності. Необхідно також зазначити, що в даному ракурсі в світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками До речі, у наш час дані прогресивні тенденції відслідковуються й на теренах нашої держави. Загалом, зміст фінансового менеджмент) визначається функціями управління, а саме розробкою стратегії, плануванням тактики реалізації даної стратегії, організацією вико­нання розроблених планів, а також обліком та контролем.

Отже, повертаючись до організаційної будови фінансової сис­теми, бачимо, що за цією ознакою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які займаються управлінням гро­шовими потоками.

Наявність необхідності розподілу і перерозподілу ВВП с об'єктивним явищем, разом з тим рух грошових потоків здійсню­ється не самостійно, а під керівництвом певних управлінських структур, юридичних і фізичних осіб. Це суб'єктивна сторона поб>-дови фінансової системи, яка при наявності певних закономірнос­тей відображає середовище тієї чи іншої країни. В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить внутрішня струк­тура даної системи. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

Щодо України, то до організаційного складу її фінансова стеми включаються:

1. Органи управління (Міністерство фінансів, Державна по­даткова адміністрація. Контрольно-ревізійна служба; Казначейст­во, Рахункова палата, Аудиторська палата, Комітет з нагляд за

страховою діяльністю, Державна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний інноваційний фонд).

2. Фінансові інституції (Національний банк, комерційні бан­ки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (зокрема, ломбард), міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, фінансові посередники на ринку цінних паперів).

В цілому фінансові органи та інституції можна згрупувати в чотири блоки (рис. 2.5).

Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері державного бюджету. Насамперед це Міністерство фінансів Украї­ни та його уособлені підрозділи — державне казначейство і кон­трольно-ревізійна служба. Також, до цієї групи можна віднести державну податкову адміністрацію, яка в 1996 р. виділилась зі скла­ду Міністерства фінансів.

Другий блок складають контрольно-регулюючі органи — Ра­хункова палата Верховної Ради України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Комітет з нагляду за страхо­вою діяльністю, Аудиторська палата та аудиторські фірми, Анти-монопольний комітет.

Третій блок утворюють фінансові інституції, що працюють на фінансовому ринку, зокрема, Національний банк України і ко­мерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії тощо.

Нарешті, до четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування). '

Існує досить складна схема взаємозв'язків органів управління фінансовою системою, представлена у таблиці 2.1.

З огляду на вищенаведене, розподіл повноважень фінансових органів та інституцій зосереджений на державному бюджеті. Це цілком природно, оскільки саме у бюджеті концентруються фінан­сові потоки та зв'язки.

Деякі сфери та ланки не мають відповідних фінансових ор­ганів чи інститутів управління. Фінанси суб'єктів господарювання керуються фінансовими службами в складі управлінських структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдинго­вих компаній, міністерств і відомств. Але усе ж таки в цілому будь-яка сфера чи ланка фінансової системи має власне призначення та специфічні притаманні лише їй ознаки, про що вже йшлося вище.