2.2.4. Сфера фінансів суб'єктів господарювання

Сфера фінансів суб'єктів господарювання (мікроекономіч-ний рівень) відображає рух грошових потоків окремих підпри­ємств. Загалом, фінанси суб'єктів господарювання (або ж фінанси підприємств) — це особливі економічні відносини, які виникають між державою і підприємствами, а також між підприємствами та працівниками у процесі утворення і використання доходів та на­громаджень шляхом утворення та використання децентралізова­них грошових фондів. Специфіка фінансів суб'єктів господарюван­ня виявляється в тому, що вони обслуговують процес первісного розподілу вартості ВВП. Фінанси на цьому рівні — це застосуван­ня різноманітних економічних прийомів для досягнення макси­мального достатку суб'єкта господарювання або загальної вар­тості капіталу, вкладеного у справу, тобто одержання максималь­них прибутків за мінімального ризику.

Оскільки підприємства мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не підлягає

поділу на окремі ланки. Існують деякі особливості, пов'язані з фор­мою власності та галузевою специфікою суб'єктів господарювання, однак вони є не настільки суттєвими, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки фінансової системи. Ці особливості впливають на ор­ганізацію фінансових відносин, але фактично не можуть змінити їх сутності. Отже, фінансів суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств і виступають базовою осно­вою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, що є об'єктом фінансових відносин. Сферу розподілу і обміну, яка характеризує фінанси суб'єктів господарювання, поділяють на внутрішні та зовнішні підприємницькі відносини. Так, за допомо­гою внутрішніх відносин можливо охарактеризувати грошові по­токи на підприємстві, а також детально відобразити процеси фор­мування, розподілу й перерозподілу доходів досліджуваного суб'єкта господарювання. Натомість виділені -зовнішні відносини характеризують зв'язки із іншими сферами та ланками фінансової системи і їх поділяють на вхідні та вихідні грошові потоки.

В цілому діяльність суб'єктів господарювання значною мірою залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами, що, в свою чергу, визначається обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через систему зовнішніх фінансових відносин. У даному ракурсі необхідно чітко розрізняти господарсь­ку та фінансову діяльності, метою кожної з яких, відповідно, є: 1) виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг та 2) отри­мання прибутку.

Зокрема, говорячи про власне фінансову діяльність суб'єктів господарювання необхідно вказати, що регулювання її здійсню­ється:

=> законодавчо в частині взаємовідносин з державою.

=> на підставі угод з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси конкретного підприємства,

=> статутними документами суб'єкта господарювання.

Повертаючись до внутрішніх фінансових відносин, зазначи­мо, що вони можуть носити фондовий або ж канальний характер. При цьому фондовий характер означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а пізніше здійснюється їх використання згідно з призначенням фон­ду. При цьому фондовиділення може мати частковий характер, ко­ли окремо ведеться облік усіх фондів, а також повний характер за умови концентрації їх (фондів) на окремих рахунках в банках.

А при канальному характері фінансових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з єдиного рахунку відповідно до потреб підприємства.

Загалом, основою фінансів підприємств (індивідуальних і партнерських підприємств, корпорацій) є їх баланс або бухгал­терський звіт (рахунок). Баланс корпорацій також складається із двох частин: дохідної і витратної.

У дохідній частині вказуються основні напрямки формування валових грошових доходів корпорацій. Це прибуток від реалізації продукції, грошові надходження від надання послуг, грошові над­ходження у формі амортизаційних відрахувань, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, інші грошові надходження.

У витратній частині балансу корпорацій вказуються основні напрямки використання грошових надходжень. Це, по-перше, фон­ди відновлення обігового капіталу, по-друге, амортизаційного фонду для відновлення основного капіталу, по-третє, фонд валово­го прибутку.

Використання чистого прибутку корпорацій здійснюється за такими основними напрямками: платежі в державний бюджет (по­даток із прибутку корпорацій), проценти за кредитами і погашен­ня кредиту банку й іншим установам банківської системи, дивіден­ди власникам акцій. Після здійснення вказаних вище платежів, послідовність яких визначається рішеннями уряду, Національного банку чи інших органів влади, формується так званий нерозподіле­ний прибуток корпорацій, який використовується для внутрішніх потреб корпорацій — формуються інвестиційні й інноваційні фон­ди, фонд соціального розвитку тощо.

В цілому фінанси підприємств мають ознаки, притаманні фінансам як таким, проте усе ж таки вони характеризуються спе­цифічними ознаками:

=> особливість розподільних відносин, об'єктом яких є вируч­ка від реалізації товарів і послуг, що підлягає розподілу, у резуль­таті чого формується фонд заміщення спожитих засобів вироб­ництва та валовий фонд підприємства;

^> об'єктом розподільних відносин також є прибуток, у ре­зультаті чого відбувається формування фонду оплати праці, амор­тизаційного фонду, матеріальних заощаджень тощо;

=> фінансові відносини на підприємстві є багатогранними, зо­крема, виникають відносини поміж цехами в процесі формування собівартості продукції;

=> фінанси підприємств засновані на принципі комерційного розрахунку, який відрізняється від господарського тим, що має на меті не виконання плану, а одержання прибутку. Комерційний роз­рахунок впливає на організацію фінансів підприємств і надає їм певної специфіки;

=> суб'єкти господарювання характеризуються певною фі­нансовою незалежністю, коли самостійно розподіляють виручку, розпоряджаються своїм прибутком тощо;

=> фінансові відносини на підприємстві є вільними від дріб'яз­кової опіки держави.

Підприємства, що функціонують на ринку, несуть повну фінансову відповідальність за результати своєї діяльності перед за­сновниками, споживачами, банками, державою.

Загалом, всі види суспільного виробництва, які застосову­ються суб'єктами господарювання, можливо поділити на дві сфери:

1. сфер.у матеріального виробництва, у якій власне і відбу­вається процес виробництва товарів. І саме через це фінанси сфери матеріального виробництва становлять основу фінансів підприємств:

2. сферу нематеріального виробництва, яка займається на­данням послуг (мова іде про організації, заклади та установи неви­робничої сфери).

Також розрізняють фінанси підприємств, які здійснюють ко­мерційну та некомерційну діяльність.

В цілому всі фінансові відносини, що виникають на тому чи іншому підприємстві (суб'єкті господарювання), пов'язані із форму­ванням, рухом та використанням фінансових ресурсів підприємств. У даному випадку мова іде про децентралізовані фінансові ресурси (грошові фонди цільового призначення, які утворюються і викори­стовуються задля виконання цілей конкретного підприємства).

Серед існуючих елементів фінансових ресурсів підприємств можна назвати статутний, резервний, амортизаційний, а також спеціальні фонди, нерозподілений прибуток, кредиторська забор­гованість, кредити банків, кошти на фінансування капітальних вкладень, кошти від продажу цінних паперів тощо.

Також на організацію фінансів підприємств впливають і фор­ми власності, і організаційно-правові форми господарювання. В хо­ді роздержавлення та приватизації створились приватні, коопера­тивні, орендні, акціонерні, спільні, а також інші види підприємств. Усі вони є рівні у здійсненні підприємницької діяльності та зобов'я­зані дотримуватись законодавства про підприємницьку діяльність.

Існують особливості у організації їх фінансів, зокрема в порядку та джерелах формування статутних фондів, також існують особли­вості процесу розподілу прибутку. Якщо це приватне підпри­ємство, то їх власник є єдиним господарем даного підприємства. І він один створює статутний капітал, бере На себе ризик і своїм май­ном, як правило, відповідає за зобов'язаннями підприємства. Найбільш поширеною організаційною формою приватних підпри­ємств є товариство, коли декілька юридичних осіб укладають до­говір про спільну господарську діяльність. Розрізняють повні това­риства, де податки знімаються не з отриманого прибутку, а з до­ходів кожного учасника цього товариства; змішані товариства, вкладники яких мають обмежену відповідальність в межах своїх вкладів. Вкладники не мають права голосу, а лише одержують про­центи від прибутку, натомість дійсні члени ділять залишки прибут­ку. Існують також товариства із обмеженою відповідальністю, створені у вигляді кооперативів, а також колективних та орендних підприємств. Орендні підприємства використовують взяте в оренду майно, укладають договір оренди з орендодавцем і сплачують за це орендну плату, яка включає амортизаційні відрахування, а також частину доходу від взятого в оренду майна. Акціонерне товарист­во утворюється добровільно юридичними та фізичними особами. Акціонери формують статутний фонд в різних формах — у гро­шовій та натуральній. Весь статутний капітал переводиться в акції, які є інструментом мобілізації фінансових ресурсів. Акціонерні то­вариства мають обмежену відповідальність за зобов'язаннями і не відповідають своїм майном по зобов'язаннях акціонерів, які в свою чергу несуть відповідальність по зобов'язаннях акціонерного това- ( риства в межах пакету акцій, яким акціонери володіють. На загаль­них зборах акціонерів визначають порядок розподілу прибутку і частку прибутку на виплату дивідендів.

Окрім, суб'єктів сфери матеріального виробництва, не­обхідно враховувати існування і відповідних суб'єктів нематеріаль­ного виробництва, які утримуються за рахунок видатків із бюдже­ту, коштів позабюджетних недержавних фондів, а також страхових фондів у частині виплат із них у формі страхових сум і страхового відшкодування. Існують деякі особливості у організації фінансових установ і організацій невиробничої сфери, які являють собою не-ринковий сектор економіки. Це різного роду управлінські та обо­ронні заклади. До останнього часу вони знаходилися на бюджетно­му фінансуванні, але були переведені на нові умови господарювання,

почали надавати платні послуги і тому розширився склад їх фінансових ресурсів. Є установи державного управління, які нада­ють послуги суспільству в цілому, тому вони мають єдине джерело фінансування — бюджетні кошти. Також існують установи соціально-культурної сфери, що мають різні джерела фінансуван­ня, основним з яких є бюджетні кошти, які виділяються вищезазна­ченим установам епізодично у вигляді цільових дотацій. Іншими джерелами фінансування є кошти, одержані в ході їх діяльності, ви­ручка від здачі в оренду приміщень, різні добровільні внески тощо. Всі ці грошові кошти становлять фонд фінансових ресурсів устано­ви і використовуються на виплату заробітної плати, заміщення ма­теріальних і прирівняних до них затрат на розрахунки, навіть на створення фондів економічного стимулювання. Залишки не вико­ристаних за рік поступлень до бюджету не вилучаються, а залиша­ються в розпорядженні установ. Всі ці установи мають право кори­стуватися банківським кредитом. Потім він погашається за раху­нок коштів фонду виробничого і соціального розвитку.

Додатково слід наголосити на основних відмінностях фінансів суб'єктів господарювання (корпорацій) від державних фінансів, які полягає у наступному:

1. різні джерела доходів (доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а дохо­ди держави — за рахунок податків);

2. різні напрямки здійснення видатків або ж використання доходів: корпоративні доходи використовуються переважно на за­купки товарів і послуг, а державні — ще й для цілей здійснення так званих трансфертних платежів (виплата допомог при безробітті, стипендій, пільг і т. ін.);

3. доходи і видатки корпорацій формуються на добровільній основі, а держави — в примусовому порядку на обов'язковій чи за­конодавчій основі;

4. різний характер руху доходів і видатків (рух доходів і ви­датків у державному секторі фінансової системи здійснюється на субсидійній основі, а в корпоративному секторі — на еквівалентній основі).