2.2.3. Сфера державних фінансів

Інша сфера фінансової системи — сфера державних фінансів (макроекономічний рівень) — характеризує фінансову діяльність держави та поділяється на декілька ланок: державний бюджет, фонди цільового використання, фінанси державного сектора еко­номіки тощо.

Також державні фінанси складаються із:

=> власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм);

=> регіональних (обласних) фінансів;

=> місцевих (муніципальних) фінансів.

Основою цих трьох видів (чи складових) державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний і місцевий, які явля­ють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

Іще державні фінанси можна поділити на централізовані та децентралізовані, при чому фінансові відносини у сфері централізо­ваних фінансів держави мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізацію та виділення коштів державою. Не­обхідно також зазначити, що мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, зборів, платежів, відрахувань, внесків тощо, які надходять у бюджет держави та фонди її цільового використан­ня. Натомість виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів, кошторисного фінансуван­ня, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат тощо. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового використання регулюються на законодавчих підставах.

У цілому державні фінанси характеризують державну цент­ралізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність дер­жави. Оскільки вони по-суті являють собою основну сферу пере­розподілу ВВП, а всі суб'єкти розподільчих відносин є зацікавле­ними у оптимальності даного перерозподілу, то вони тим самим (свідомо чи не цілком свідомо) сприяють ефективності функціону­вання державних фінансів. Саме поняття оптимальності перероз­поділу означає, що рівень централізації, з однієї сторони, має за­безпечувати державу достатніми коштами й не підривати фінан­сову базу суб'єктів господарювання, а з іншої сторони, схиляє нас до того, що ступінь перерозподілу повинен достатньою мірою впливати на пропорції соціально-економічного розвитку й водно­час не позбавляти юридичних і фізичних осіб стимулів до нарощу­вання існуючих капіталів. Таким чином, сфера державних фінансів є надзвичайно тонкою і важливою, підлягає значному впливу сторонніх факторів, а отже і спрогнозувати майбутні тен­денції їх розвитку є надзвичайно важким завданням для на-уковців-економістів.

Повернімося до ланок такої сфери фінансової системи як дер­жані фінанси. Отже, одна із таких ланок — бюджет держаки — яв­ляє собою план утворення фінансових ресурсів держави та її скла­дових територіальних одиниць, який забезпечує можливість вико­нання відповідними органами державної влади і місцевого само­врядування покладених на них функцій: управління суспільством, економічної та соціальної оборони країни тощо.

Поряд із цим бюджет розглядається і як правовий акт, згідно з яким органи державної влади і місцевого самоврядування мобілізують фінансові, ресурси.

Щодо доходів зведеного бюджету, то вони складаються з до­ходів державного та місцевих бюджетів у вигляді прямих та непря­мих податків і платежів суб'єктів господарювання.

Позабюджетні державні фонди — це фонди фінансових ре­сурсів, що утворюються на державному і місцевому рівнях за раху­нок обов'язкових платежів підприємств та організацій незалежно від форм їх власності та господарювання, обсяги яких в основному відносяться на собівартість виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці платежі носять характер відрахувань, тобто передбачається цільове використання коштів цих фондів. Перелік державних позабюджетних фондів поряд із джерелами їх форму­вання, визначаються на законодавчій основі і підлягають включен­ню (з метою їх державного обліку) до відповідних рівнів бюджетів із збереженням відповідного цільового призначення. При ство­ренні конкретного позабюджетного фонду намагаються одразу ж класифікувати його як галузевий чи міжгалузевий, територіальний чи міжтериторіальний.-

Натомість позабюджетні недержавні фонди відрізняються від відповідних державних фондів завдяки наступним чинникам:

=> формуванню вищезазначених фондів з дотриманням прин­ципу добровільності внесків юридичних та фізичних осіб незалеж­но від форм власності і господарювання, а також незважаючи нате, резидентами якої країни вони є;

=> кошти даних фондів не враховуються у жодній із існуючих ланок бюджетної системи країни;

=> усі внески у подібні фонди сплачуються за рахунок доходів платників.

Отже, враховуючи особливості формування, притаманні позабюджетним недержавним фондам, їх слід вважати благодій­ними.

Додатково потребує уваги завершальний етап процесу роз­поділу вартості ВВП, або ж адресне спрямування (використання) фінансових ресурсів, до складу якого, зокрема, входять фінансові взаємовідносини м^іж суб'єктами господарювання незалежно від їх форм власності та видів господарської діяльності, з одного боку, та бюджетом і позабюджетними фондами, які визначаються чинним законодавством і переслідують мету реалізації державою впливу її політики на структурну перебудову економіки країни та подальшу підтримки її на встановленому рівні, — з іншого, а саме: за рахунок коштів видаткової частини бюджету та позабюджетних державних

фондів, а також частки страхових фондів (щодо страхових внесків юридичних осіб).

Адресним спрямуванням державою частини її фінансових ре­сурсів є також погашення державного боргу як загальної суми за­боргованості держави за непогашеними кредитами та несплачени-ми за ними процентами, який поділяється наг внутрішній та зовнішній борги.

Джерелами покриття державного боргу повинні бути тільки кошти бюджету, а не емісійні джерела його покриття з боку НБУ.

Повертаючись до власне державного бюджету, слід наголо­сити, що фактично через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує розвиток суспільства у зада­ному напрямі.

Щодо наступної ланки державних фінансів — фондів цільово­го призначення, — то вони характеризують централізацію фінансо­вих ресурсів для вирішення конкретних завдань та проблем, і їх ха­рактерною ознакою є чітко визначені джерела формування і на­прямки використання. Передумовою створення таких фондів є ви­никнення конкретних проблем, і саме через це їх склад є доволі різноманітним у різних країнах і в різний час. В цілому серед подібних фондів виділяють такі, що носять стабільний характер, зокрема, пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що харак­теризують відносно тимчасові потреби, як, наприклад, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської ката­строфи та соціального захисту населення (у даному випадку мова іде про Україну).

Нарешті, фінанси державного сектора економіки включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Вони регламентуються державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

Основними джерелами формування грошових доходів дер­жави (державного сектора національної фінансової системи) є: по­датки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не-рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різно­манітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані непо­даткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів віл лотереї і доходів від державної підприєм­ницької діяльності тощо).

В адміністративно-економічних системах, а також значною мірою у перехідній економічній системі України неабияку питому ва­гу в дохідній частині державних фінансів мають доходи відтак званої підприємницької державної діяльності (від власне державного секто­ра економіки не в його розумінні суспільного чи квазісуспільного сек­торів, у яких виготовляються суспільні й квазісуспільні блага і послу­ги, а в його розумінні несуспільного, але державного сектора, в яко­му виготовляються і реалізуються несуспільні блага і послуги, які нічим принципово від традиційних благ і послуг не відрізняються). У сучасних розвинутих економічних системах країн Заходу доходи від підприємницької діяльності держави незначні, зате значну питому вагу мають доходи від податків і різного роду зборів (а також позич­ки за рахунок випуску і реалізації облігацій або субсидії).

Основні напрямки використання доходів державного бюдже­ту такі: по-перше, державні закупівлі товарів і послуг; по-друге, не-соціальні трансфертні платежі (на науку, освіту, охорону здоров'я тощо); по-третє, соціальні трансфертні платежі (виплати при без­робітті, стипендії, пільги і т. ін.); по-четверте, кредити і субсидії (державний бюджет може використовуватись як джерело кредиту­вання або субсидіювання).

У розвинутих західних економічних системах найбільшу пи­тому вагу мають державні закупівлі товарів та послуг і трансфертні платежі. У США, наприклад, державні закупівлі товарів і послуг становлять приблизно 20% ВНП (валового національного продук­ту), а трансфертні платежі — 10-12%. В інших західних національ­них економічних системах їх сукупна питома вага перевищує 50% (у США — 30-33%).

Досить значну питому вагу названі статті мають і в перехід­ній економічній системі України. Крім того, в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, значну питому вагу мають витрати на утримання власне державного сектора економіки і фінансування так званої державної підприємницької діяльності, тобто на утри­мання державних виробничих і комерційних підприємств. У біль­шості західних розвинутих економічних систем ця стаття видатків державного бюджету досить незначна через низьку питому вагу державної підприємницької діяльності.

Регіональні й місцеві державні фінанси, як і власне державні фінанси, формуються здебільшого за рахунок тих же джерел, тобто податків, грошових зборів, кредитів і субсидій. Основна відмін­ність їх від власне державних фінансів полягає в тому, що під час

формування дохідної частини їхніх бюджетів (регіональних і місце­вих) значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету.

Загалом, державний кредит — це сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником, а суб'єкти господарювання чи фізичні особи — кредиторами держави внаслідок-купівлі її цінних паперів.

Позики уряду надаються НБУ з метою поточного покриття дефіциту державного бюджету, тобто збільшують його дохідну ча­стину і тому належать до групи зосереджених фондів коштів.

До останніх належить також дохід від емісії цінних паперів держави. Вона використовується для покриття бюджетного дефіциту та рефінансування внутрішнього боргу держави.

У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широ­ко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів дуже рідко буває негативним. Негативним, як пра­вило, є сальдо державного бюджету, який збалансовується пере­важно за рахунок позички грошей у приватного сектора, населен­ня або інших іноземних держав.