За рівнем альтернативності розрізняють проекти :

• незалежні – результати реалізації одного не впливають на результати реалізації інших;

• взаємовиключні (альтернативні) – реалізація одного проекту виключає можливість виконання інших через одно- направленість, використання обмежених спільних ресурсів, земельних ділянок.

• взаємовпливаючі – при спільній реалізації таких проектів виникають різноманітні допоміжні (системні, синергічні, емерджентні) позитивні або негативні ефекти, які відсутні при здійсненні проектів окремо один від одного.

• взаємодоповнюючі – проекти , які можуть реалізовуватися , або зупинятися тільки одночасно.

2. Суть і історія управління проектами

Широко відомим є крилатий вислів, який на Заході отримав назву закону технології Лермана: “Будь –яку технічну проблему можна вирішити, маючи достатньо часу і грошей”. Даний закон має важливий наслідок: “Вам завжди не буде вистачати або часу, або грошей”. Виконання кожного проекту також здійснюється в умовах обмеженого часу і обмежених ресурсів. Тому успішна реалізація проекту вимагає оптимальних управлінських рішень з використанням специфічних методів, відмінних від традиційних методів функціонального менеджменту. Розробка і вдосконалення методів і інструментів управління проектною діяльністю уже майже півстоліття здійснюється в рамках синтетичної дисципліни – управління проектами (проектного менеджменту), яка поєднує як спеціальні знання (відображають ту сферу діяльності, до якої відноситься конкретний проект), так і надпрофесійні знання ( отримані в результаті вивчення загальних закономірностей проектів у всіх областях діяльності).

Фахівці Інституту управління проектами (США) запропонували таке визначення управління проектами – це мистецтво керувати й координувати людськими та матеріальними ресурсами протягом життєвого циклу проекту, застосовувати системи сучасних методів і техніки управління та мінімізації ризиків для досягнення визначених у проекті результатів за складом і обсягами робіт, вартістю, часом, якістю та задоволенням учасників.

Сучасна концепція управління проектами має майже півстолітню історію. Хоча перші теоретичні положення дисципліни були сформульовані ще в 30-х роках минулого століття, коли радянськими вченими були опрацьовані практичні методи календарного планування з використанням діаграм Ганта і так званих циклограм. У США в той же час розроблено спеціальні методи координації інжинірингу великих авіаційних і нафтогазових проектів.

В середині 50-х років в розвинутих країнах Заходу в зв’язку з ростом масштабів проектів, посіданням економічних показників домінуючої ролі в шкалі оцінки успішності проекту, виникло усвідомлення необхідності розробки спеціальних методів управління проектами, які б допомагали досягати поставлених цілей в обумовлені терміни, в рамках виділеного бюджету і з дотриманням відповідних стандартів якості.

Одними із перших методів управління проектами були методи мережевого ( сіткового ) планування, розроблені в 50-х роках ХХ століття в США. В 1956 р. спеціалісту в області обчислювальної техніки із американської фірми “Дюпон” (Du Pont de Nemours Co) М. Уолкеру, разом із Д. Келлі, який працював в групі планування капітального будівництва фірми “Ремінгтон Ренд” ( Remington Rand), вдалося розробити простий і ефективний метод планування з модернізації заводів фірми “Дюпон”. Метод ґрунтувався на побудові мережевих графіків і отримав назву “метод критичного шляху” СРМ (від англ. Сritical Path Method) і був з успіхом апробований на заводі штучного волокна в м. Луісвіллі, штат Кентуккі. Практично в той же час (1957-1958 рр.) в ВМС США (US Navy) був розроблений метод аналізу і оцінки програм PERT (Programme Evaluation and Rewiew Technique). Це здійснили спільно корпорація “Локхід” і консалтингова фірма “Буз, Аллен енд Гамільтон” і застосували в процесі розробки проекту ракетної системи “Поларіс”. Даний проект об’єднував 3800 основних підрядників і містив понад 60 тис. операцій. Застосування методу PERT дало змогу завершити проект на два роки раніше запланованого терміну. В 1959 році був сформульований системний підхід до управління проектами за стадіями життєвого циклу.

В 60-х роках розробляються методи та прийоми оптимізації вартості для РЕRT та CPM. Фірма IBM створює пакет програм на базі PERT/COST як систему для управління проектами. В цей час створюються перші системи контролю проектів на основі методів мереженого планування. В 1966 році розробляється система матеріально-технічного забезпечення проекту та система GERT.

70-ті роки ознаменовані включенням в програми навчальних закладів США основ техніки мережевого аналізу, визначенням проблем керівника і команди проекту. В кінці цього десятиріччя розробляються методи управління конфліктами , теорія організаційних структур управління проектами.

Наступні десять років характеризуються якісним стрибком у застосуванні персональних комп’ютерів в управлінні проектами. Розробляються методи управління змінами, ризиками та якістю проектів. В цей період відбувається формування управління проектами як самостійної сфери професійної діяльності і наукової дисципліни.

В 90-роки проблеми управління проектами обговорюються як загальносвітові. В 1990 році відбувається Всесвітній конгрес з Управління проектами. Організації багатьох країн з метою координації зусиль для розвитку управління проектами об’єднуються в професійні структури, такі як , наприклад, “Світ управління проектами”, ІРМА ( International Project Management Association). Під їх егідою проводяться симпозіуми, конгреси, видаються журнали, газети, підручники. В 1993 році членом Міжнародної асоціації управління проектами стала Українська асоціація управління проектами (УкрНЕТ). Управління проектами як базова дисципліна включається в навчальні програми українських вищих навчальних закладів.