1873 — Товариство імени Швченка, з 1893 року це Товариство.

створене для сприяння розвиткові письменства, перетворилося в на-

укову установу. Значну суму — 9.000 Гульденів — дала Є. Милора-

дович, нар. Скоропадська, на придбання друкарні для Товариства

ім. Шевченка. Були й інші жертводавці з Наддніпрянської України:

О. Кониський у своєму заповіті відписав Товариству Шевченка своє

майно; допомагали — Є. Чикаленко, В. Семиренко. Взагалі вплив

наддніпрянських українців був дуже значний; зокрема великий

вплив мав М. Драгоманов. Наддніпрянці допомагали галичанам вий-

ги з вузького провінціялізму і привчали почувати себе частиною

великого українського народу. Це було конче потрібно, бо поволі

народовецький напрям утрачав свій колишній характер. Переваж-

но представники духовенства та дрібної буржуазії, були настроєні

занадто льояльно супроти австрійського уряду, провідники народо-

вецького руху не вияснювали народові основ конституційного жит-

тя ані засад економічної та соціяльної науки, — писав 1. Франко, —

і український народ, живучи в конституційній державі, був переко-

наний, що «цісар. . . може все зробити, і що від його волі все зале-

жить». Серед народу байдужість до парляментської політики дій-

шла до того, що 1879 року галицькі українці провели до сойму

тільки двох кандидатів!

На початку 1880-их років у Галичині почалося пожвавлення.

У 1880 році народовці заснували часопис «Діло», присвячений га-

лицьким справам. Редактором його був В. Барвінський, видатний гро-

мадський діяч. Саме тоді в Галичині зростав вплив М. Дратоманова,

який закликав народ до активної праці, до освіти. Під його впливом

були видатні діячі — 1. Франко та М. Павлик. На народніх вічах

обговорювано проблеми політичного та суспільно-економічного жит-

тя. Року 1885 народовці створили політичне товариство «Народня

Рада», яке ставило завданням продовжувати справу Головної Русь-

кої Ради 1848 року й добиватися поділу Галичини на польську та

українську частину.'"

Наприкінці 1880-их років під впливом Драгоманова постала

Українська Радикальна Партія, в якій провідне місце зайняли 1.

Франко та М. Павлик. За свою мету партія ставила оборону інтере-

сів селян. На гроші, зібрані на Наддніпрянщині, вона видавала дві

газети: «Народ» і «Хлібороб». Партія провела своїх кандидатів до

сойму і до парляменту. В загальнополітичних справах вона стояла

за незалежність України.

Під впливом наддніпрянців — В. Антоновича, О. Кониського —

провідники народовців О. Барвінський та інші, підтримані митро-

политом Сильвестром Сембратовичем, спробували дійти до згоди

з польськими політичними колами, які очолював намісник Гали-

чини, граф К. Бадені. Головною метою цієї групи було відмежува-

тися від москвофілів і спертися на австрійські урядові кола, спільно

з поляками. Українці сподівалися добитися від уряду дозволу на

заснування української гімназії (третьої, бо дві вже мали), україн-

ських катедр в учительській семінарії та університеті, допомоги для

культурних установ тощо. Народовці сподівалися «нової ери» для

українців, але спроба ця викликала загострення між українськими

угрупуваннями: москвофіли і радикали виступили з рішучою опо-

зицією, і широкі українські кола не підтримали народовців. Навпа-

ки, їх спроба внести заспокоєння викликала ворожнечу. Підтриму-

вали цю політику тільки О. Барвінський, А. Вахнянин та небагато

інших діячів. Незабаром і гр. Бадені перейшов до ворогів українців.

Єдиним реальним досягненням «нової ери» був дозвіл мати катедру

української історії у Львівському університеті. Катедру цю зайняв