1859 — 9,5, Року 1880 — 5,5, а року 1900 — 4,5 морга. Селяни приму-

шені були шукати заробітків переважно у дідичів, і потрапляли

знову в залежність від них.'"

Міста набули польського характеру, і державна та крайова до-

помога підтримувала розвиток польської культури та науки.

Придушення російським військом польського повстання 1863

року загострило відносини між поляками та українцями. Провід

у культурному та національному житті українців належав інтелі-

генції духовного походження, головним чином священикам-уніятам.

які купчилися біля «Святого Юра» у Львові, де була резиденція

митрополита. Осередком духовної інтелігенції, її проводом і про-

тектором був митрополит, і всю національну справу ця духовна

верства брала, як обрядово-церковну, вбачаючи в церковній органі-

зації єдину оборону проти польського наступу. Головна увага духо -

венства була присвячена боротьбі проти латинізації церковного

обряду, але, шукаючи зразків у Православній Церкві, воно підпа-

дало під російський вплив. Ця консервативна інтелігенція стави-

лася до української мови як до мови неписьменного селянства, ойе-

рігала церковно-слов янську мову — і знову потрапляла під росій-

ський вплив. Група консерваторів тримала в своїх руках три уста-

нови: Ставропігіяльмій Інститут, Народний Дім, заснований у Льво-

ві в 1850-их роках, і «Галицько-Руську Матицю», як називали то-

вариство для видавничої і взагалі просвітньої справи, засноване у

Львові 1848 року. За перші роки видало воно понад 80 книжок.

Довгий час консервативний табір сподівався підтримки австрій-

ського уряду, але, розчарувавшись у ньому, поділився на дві гру-

пи: москвофільську, що всі надії покладала на допомогу від Росії

та прагнула едности з російським народом, і другу групу, що нама-

галась порозумітися з поляками.

Позицію москвофілів зміцнювали факти зовнішньої історії: року

1831 російський уряд розгромив перше польське повстання, а року

1868 — друге польське повстання. Створювалося враження про вели-

ку, непереможну силу Росії, поруч із Австрією, яка схилялась до

занепаду. Року 1865-1866 Австрія у війні з Прусією зазнала тяжкої

поразки. Підкорені їй народи одержали широку автономію, а сама

Австрія стала «двоєдиною» монархією — Австро-Угорщиною, яку

об'єднувала особа монарха. Кожна країна мала окремі парляменти:

Австрія — у Відні, Угорщина — в Будапешті. Міністерства, крім

деяких (зовнішніх справ, військових справ та фінансів) були також

окремі. Серед українців ширилися чутки, що Галичина перейде під

владу Росії, і це ще більше підносило авторитет Росії та віру в її не-

переможність.

Року 1866 орган українських консерваторів «Слово» заявив, що

жадних українців не існує, е єдиний великий російський народ від

Карпат до Камчатки і єдина російська мова, а тому не варто тво-

рити українську літературу. Табір москвофілів зростав, охоплю-

ючи інтелігенцію Галичини, Буковини, Закарпаття; до нього пере-

ходили діячі, які 1848 року з захопленням працювали над творен-

ням української літератури. До цих діячів належав і член «Трійці»

Я. Головацький, який 1848 року був професором української літера-

тури та мови у Львівському університеті. Він переїхав 1367 року

до Росії, де дістав посаду голови Археографічної Комісії у Вільні.

Коли російський уряд в боротьбі проти поляків закликав священи-

ків і вчителів-галичан переходити до Холмщини, на цей заклик від-

гукнулися сотні галичан. Це зміцнило москвофільські настрої в Га-

личині й ослабило місцеві культурні сили.'"

Проти консервативно-москвофільського табору старої інтеліген-

ції виступила молодша віком група діячів, які називали себе «наро-

довцями». Ця група складалася з учителів, письменників, правни-

ків, студентів. Вони продовжували діяльність Маркіяна Шашке-

вича, засновували часописи («Мета», «Всчерниці>, «Нива^, Русал-

ка»), які мали успіх серед молоді, але за браком коштів існували

недовгий час. Представниками народовецького руху були В. Шаш-

кевпч, К. Климович, Ф. Заревич та інші. Народовці за зразком Ки-

ївської Старої Громади організували у Львівському університеті та

в середніх школах свої громади, які збирали бібліотечки, передпла-

чували журнали, влаштовували концерти тощо. Ці громади були

таємними організаціями.

Коли в Наддніпрянській Україні заборонено друкувати книжки

українською мовою, деякі письменники та вчені, як В. Антонович,

Марко Вовчок, 1. Нечуй-Левицький, П. Куліш, О. Кониський, стали

надсилати свої твори, здебільшого під псевдонімами, до Гали-

чини і допомагали народовцям матеріяльно. З допомогою наддніп-

рянців засновано у Львові місячник «Правду», що протягом довгого

часу була органом всеукраїнського єднання. «Кобзар» Шевченка

став для галицьких українців священною книгою, а Україна —

священною землею. «Кохаються в пам'ятках козацької слави»,

— характеризував народовецький рух М. Грушевський."'

У 1860-их роках народовці почали засновувати нові товариства:

року 1861 «Руську Бесіду» у Львові, року 1868 — «Просвіту», року