1894 Року учень проф. В. Антоновича, м. Грушевський, який дійсно

поклав початок «нової ери».

У 1890-их роках зайшли в Галичині значні зміни. На поверхню

життя почали виходити нові інтелектуальні та наукові сили. 1899

року праве крило Радикальної партії об'єдналося з народовцями, і

вони створили нову — Національно-Демократичну Партію, яка пе-

ребрала провід у політичному житті народу. В своїй програмі ця

партія поставила домагання, щоб «цілий український народ з'єднав-

ся в одноцільний національний організм». На чолі її став Ю. Роман-

чук, а пізніше — К. Левицький, обидва посли до австрійського пар-

ляменту. З того часу провід у боротьбі за здобування політичних

прав знаходився переважно в руках цієї партії. Року 1899 ліве кри-

ло Національно-Демократичної Партії створило нову — Українську

Соціял-Демократичну Партію, на чолі якої став М. Ганкевич. На

з'їзді Соціял-Демократичної Партії в Брні як мету цієї партії прого-

лошено створення «вільної Української Держави, Української Рес-

публіки».

Це прагнення — створити незалежну державу свідомість потре-

би її — головне досягнення українського народу в XIX ст. Ще 1895

року заяву про самостійність українського народу, як мету полі-

тичних домагань, склала на своєму з'їзді у Львові Українська Ра-

дикальна Партія. На межі двох століть, у 1900 році, на двох проти-

лежних кінцях України, українська молодь маніфестувала своє

прагнення до незалежности України: в Харкові і в Полтаві М. Міх-

новський на таємних сходинах молоді виголосив на цю тему рефе-

рат, і молодь з ентузіязмом вітала гасло незалежної України. Того ж

року у Львові, на публічному вічі, після доповіді Д. Донцова, укра-

їнське студентство прийняло резолюцію, в якій стверджено, що

його ідеалом є створення самостійної Української Держави. Цю ре-

золюцію підтримали газета «Діло» і 1, Франко на сторінках «Літе-

іатурно-Наукового Вістника».'"

б) Буковина. Року 1774 Австрія, щоб заокруглити свої во-

лодіння на сході й забезпечити сполучення Галичини з Семигоро-

дом, прилучила до себе північну частину Молдавського Господар-

ства, з містами: Чернівцями, Серетом і Сучавою. Австрія мотиву-

вала це тим, що ця територія належала колись до Галицького кня-

зівства і тільки в XIV ст. опинилась під владою молдавських гос-

подарів, Молдавський господар протестував проти австрійської оку-

пації, але його зверхник, турецький султан, дав згоду. Ця країна

стала знову називатися «Буковиною», як було в XIV ст. Деякий час

Буковина управлялася військовою владою, але 1786 року її приєд-

нано до Галичини, і так перебувала вона до 1849 року, коли її ві-

докремлено як осібну провінцію.'"

На Буковині, під час переходу її під владу Австрії, було 69"/о

українців, 26°/п румунів і 5"/о інших національностей: жидів, вірме-

нів, греків, угорців, німців, поляків.

З перших же часів австрійської влади почалася інтенсивна імі-

грація до Буковини румунів із Молдавії та Семигороду. Ця імігра-

ція, а також фальшиві інформації румунів австрійському урядові

сприяли тому, що в австрійців склалось уявлення, ніби Буковина

взагалі е румунською країною, і в школах цього краю почали впро-

ваджувати румунську мову.

Австрійський уряд перевів низку важливих реформ, щоб виве-

сти Буковину з того занедбаного стану, в якому вона перебувала.