Міжнародна ліквідність.

Це можливість країни чи групи країн забезпечувати свої короткострокові зовнішні зобов'язан­ня прийнятними платіжними засобами. Міжнародна ліквід­ність характеризує зовнішню платоспроможність країн чи ре­гіонів та пов'язана з забезпеченням міжнародної валютної си­стеми міжнародними резервами, необхідними для її нормаль­ного функціонування, з порядком їхнього створення і регулю­вання.

Міжнародна ліквідність виконує три функції:

— засіб формування ліквідних резервів;

— засіб міжнародних платежів;

— засіб валютної інтервенції.

Основну частину міжнародної ліквідності становлять офі­ційні золотовалютні резерви. До золотовалютних резервів на­лежать запаси золота в стандартних зливках, а також висо-коліквідні іноземні активи у вільно конвертованій валюті (ва­лютні резерви). Крім того, до золотовалютних резервів держа­ви можуть належати дорогоцінні метали (платина і срібло), якщо вони використовуються в міжнародних своп-операціях чи під них отримана валюта.

Власні резерви формують так звану абсолютну ліквідність. Кредити іно­земних банків та кредити Міжнародного валютного фонду – формують "умовну ліквідність".

Валютний курс.

Валюта є товаром, і як усякий товар, має свою ціну. Ціна валюти — валютний курс. Валютний курс ви­значають як вартість грошової одиниці однієї країни, вираже­ну в грошових одиницях іншої країни. Основна роль валютно­го курсу пов'язана:

— з необхідністю конвертації одних грошових одиниць в інші під час здійснення міжнародних операцій (торгівля това­рами і послугами, міжнародне кредитування та інвестування);

— порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн;

— періодична переоцінка рахунків у іноземній валюті фірм, банків, урядів і фізичних осіб.

Залежно від міри втручання органів грошово-кредитного регулювання у ринкове курсоутворення, валютні курси поді­ляються на плаваючі та фіксовані.

Фіксований курс означає закритість грошової системи, пов­ну незалежність офіційного валютного курсу від ринкових ко­ливань. (Найефектнішим варіантом цього типу є курс, що фік­сується центральним банком.) Така закритість, як правило, вводиться під час слабкої, нестійкої грошової системи.

Вільно плаваючий курс, коли централь­ний банк усувається від регулюючих дій (якщо не відбудеться яких-небудь непередбачуваних подій). Плаваючий валютний курс залежить від ринкового попиту та пропозиції на валюту на валютному ринку і може суттєво коливатися. Вільно плава­ючий курс характерний для сильної, стійкої економіки.

Валютні ринки.

Валютний ринок — це система стійких економічних і організаційних відносин з операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземних ва­лютах. Іншими словами — це особливий ринок, на якому здій­снюються угоди купівлі-продажу валюти, тобто обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним номіналь­ним валютним курсом.

FОRЕХ — найбільший валютний ринок у світі, він стано­вить за обсягом до 90 % усього світового ринку капіталів. Учас­ники цього ринку протягом 24 годин на добу купують і прода­ють валюту, укладаючи угоди за декілька секунд у будь-якій точці земної кулі. Об'єднані в єдину глобальну мережу супутниковими каналами зв'язку за допомогою сучасних комп'ю­терних систем, вони створюють обіг валютних коштів, що у сумі за рік перевищує більш ніж у 10 разів загальний річний валовий національний продукт усіх держав світу.

Міжнародні валютно-фінансові організації.

Міжнародна фінансова організація — це об'єднання держав, установ, фі­зичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на ос­нові певних правил та процедур, і діяльність яких виходить за національні кордони; важлива складова сучасної інституційної структури світових валютно-фінансових відносин. Сьогод­ні в світі майже немає держав, які б не були членами певної міжнародної фінансової організації (МФО).

Серед основних передумов виникнення МФО можна ви­окремити такі:

— поглиблення інтернаціоналізації господарського життя; міжнародний розподіл праці;

— вихід відтворювального процесу за національні кордони; швидкий розвиток та посилення ролі транснаціональних кор­порацій і банків у світовій економіці;

— активізація міждержавного та наднаціонального регу­лювання всіх форм сучасних міжнародних економічних від­носин;

— необхідність створення організаційних основ міждер­жавного механізму спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світового господарського розвитку¹.

Основним наднаціональним валютно-фінансовим інститу­том, що забезпечує стабільність міжнародної валютної систе­ми, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). У його завдання входить протидія валютним обмеженням, створення багатона­ціональної системи платежів за валютними операціями тощо. Крім того, до міжнародних валютно-фінансових організацій належить низка міжнародних інституцій, інвестиційно-кре­дитна діяльність яких має одночасно і валютний характер. Се­ред них можна назвати Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Банк міжнародних розрахунків. Окрім за­значених вище МФО, в міжнародній валютній системі наявні численні регіональні банки розвитку, які були створені на­багато пізніше. Це такі організації, як, наприклад, Європей­ський банк реконструкції та розвитку, Азійський банк розвит­ку (АБР), Міжамериканський банк розвитку (МБР) та ін.

Якщо узагальнити цілі діяльності МФО, то можна виокре­мити такі основні:

— стабілізація і розвиток міжнародної валютно-фінансової системи;

— міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулю­вання;

— розробка та координація стратегії та тактики розвитку світової фінансової та валютної системи;

— акумуляція фінансових ресурсів та їх використання для забезпечення стабільності національного, регіонального та сві­тового економічного розвитку;

— збирання та обробка інформації, наукові дослідження з проблематики міжнародних фінансових відносин.

Функції міжнародних фінансових організацій

— регулювання міжнародних валютно-фінансових відно­син; нагляд за станом міжнародної валютної системи;

— сприяння макроекономічній стабілізації та структурній перебудові реального сектору економіки, поширенню досвіду трансформаційних перетворень в країнах із перехідною еконо­мікою;

— моніторинг розвитку економіки країн-членів і виконан­ня ними зобов'язань перед МФО.