I танцювати буде.

Жiнки_. Тьфу! Пек, осина!

ЯВА ШОСТА

Тi самi, музики, потiм вiйт._

_

Гомiн серед молодежi_. Музики йдуть! Музики! Ладьте мiсце для музик!

(Кiлька парубкiв виносять пiдвищену лаву з коршомних сiней i ставлять

знадвору пiд стiною.)_ Ось так! Тут буде добре!

Музики, - три селяни, один зi скрипкою, другий басом, третiй з решетом,

- входять, кланяються на всi боки, вiдтак вилазять на лаву, де їм тим

часом поставленi стiльцi. Вони сiдають i потягають смиками по стру ментах,

трiбуючи їх. Гомiн довкола, смiхи, жарти. Сцена наповнюється._

_

Вiйт (виходить iз коршми, грiзно)._ А тут що?(П_обачивши музику.)_ А ви

що тут робите? Хто вам позволив?

Музики (встають, знiмають шапки, скрипник говорить)._ Пане начальнику,

нас закликали. Ми люди зарiбни. Не наше дiло питати дозволу. Нас

закликали, казали що можна.

Вiйт_. Хто вас закликав?

Скрипник_. Та парубки, а хто ж би. Он Андрух, та Олекса,та Степан.

Товпа втихає. Три парубки виходять наперед i кланяються вiйтовi._

Вiйт_. А вам чого треба?

Перший парубок (кланяється)._ Та ми би просили, пане начальнику, щоби

те позволили троха потанцювати. Нинi пущiння, то вже остатнiй раз.

Вiйт (строго)._ А чий ти?

Парубок_. Та Василя Пiвперечного, Олекса.

Вiйт_. А був ти нинi в церквi?

Парубок_. Та був, пане начальнику.

Вiйт_. А чув ти, що єгомость наказували?

Парубок_. Та чув, пане начальнику.

Вiйт_. А наказували вони вам на музику та на танцi до коршми ходити?

Парубок_. Та не казали.

Вiйт_. Ну, а ви так слухаєте наказу?

Парубок (чухається в потилицю i всмiхається). _Та хто би там його

слухав, пане начальнику! Нашi єгомость старенькi, хiба вони знають, чого

молодим потрiбно? То вже як ви позволите... То вiд вас залежить, а не вiд

єгомостя.

Iншi парубки_. Так, такi Ми вже пана начальника просимо дозволити нам.

Вiйт_. Не дозволяю! Не можна.

ЯВА СЬОМА

Тi самi i Шльома_.

Шльома (вибiгає з коршми з фляшкою i чаркою). _Як то не можна? Чому не

можна? (До парубкiв.)_ Нi, нi, не бiйтеся, пан начальник жартують. Чому би

не було можна? (Наливає чарку.)_ Ну, пане начальнику, дай вам боже

здоровля!

Вiйт_. Нi, Шльомо, раз тобi сказано, що не можна, то не можна. А випити

вип'ю, бо щось мене в трунку млоїть (п'є), i заплачу тобi, але танцiв анi

музики менi не смiє бути.

Шльома_. Але ж, пане начальнику, ви не маєте права менi заказувати. Се

мiй заробок. У мене є патент.

Вiйт_. Патент? Який патент?

Шльома_. Як то який? Цiсарський патент. з печаткою! Ось дивiть!

(Витягає з-за пазухи папiр, зложений удесятеро, i подає його вiйтовi.)_

Вiйт (незручно розвиваючи папiр, обзирає його на рiзнi боки, очевидно,

не вмiючи читати, а вiдтак вiддає жидовi)._ Та коли так, коли маєш патент,

то iнша рiч. То вже не моя власть.

Шльома_. А видите? Чи я не казав, що музика буде? Ну, хлопцi, чого

стоїте? Берiться до дiвчат! Адiть, як вони нiвроку настроїлися танцювати.

А ви, музики, вип'єте?

Музики_. Ба, та нам так i належиться.

Басист_. Сам бог приказав.

Шльома(частує їх)._ Ну, пийте ж, пийте, а грайте добре!

Музики_. То вже наша рiч.

Вiйт_. А пам'ятайте менi, аби все порядно, без образи божої.

Шльома_. Чуєте, що пан начальник каже? Без образiв божих!

Вiйт_. А скоро сонце зайде, зараз менi перестати i додому розходитися.

Я тут присяжного пришлю, аби нiхто не смiв...

Шльома_. Пощо, пане начальнику? Пощо присяжного трудити! Хiба я сам не

знаю, що належиться? Як прийде той час, то вже я сам їм скажу, що треба

перестати. Ну, ну, бавтеся! А ви, пане начальнику, ходiть зо мною, я вам

маю щось дуже ладне сказати. (Тягне його до коршми.)_

ЯВА ВОСЬМА

Тi самi без вiйта i Шльоми._

Юрба розступається, прочищуючи мiсце посерединi. Старшi чоловiки i

жiнки засiдають то коло музик, то попiд стiною на ослонах, то на колодах.

Дiти вилазять на плiт. Парубки i дiвчата у двi лави стоять довкола. Музика

зачинає грати._

Один парубок. _Гей, погуляймо нинi! Нехай лихо смiється! Ану, музики,

коломийки! Та такої врiжте дрiбної, аби аж жижки трусилися!

Музики грають коломийки, кiлька пар танцює. По якiмсь часi музики

уривають, танцюючi стають._

Парубок_. А то що? Чого ви стали? Скрипник показує смиком на вулицю.

Гомiн_. Шандар! Шандар! Той, що Миколу до кримiналу завдав!

Усi стихають, па лицях видко неспокiй а навiть острах._

ЯВА ДЕВ'ЯТА

Тi самi, Жандарм i Анна._

_

Жандарм (тягне Анну за руку)._ Але ходи ж бо, ходи! Чого тобi

ониматися!

Анна_. Бiйся бога, Михаиле! Пусти мене! Ади, люди ззираються.

Жандарм _. Ну, то що, що ззираються? Кому цiкаво, нехай дивиться. А

мене то що обходить? Я з людського диву не буду нi ситий, нi голоден.

Анна_. Але стидно. Лице лупається. Шепчуть, пальцями показують.

Жандарм (грiзно дивиться на неї)._ Анно, я думав, що ти розумна жiнка,

а ти все ще дурницi плетеш. Пiсля того, що сталося, ти ще можеш уважати на

людськi позирки i пошепти! Тьфу, чисто бабська натура!

Анна_. Михаиле!..

Жандарм _. Нi, не кажи менi так! Не хочу тебе знати, анi бачити, коли

ти така.

Анна_. Михаиле!..

Жандарм _. Ну, так iдеш?

Анна_. Господи, що ж я маю робити!..

Жандарм _. I танцювати будеш зо мною?

Анна _(з жахом)._ Тут? При всiх?

Жандарм _. Ти знов своє? Анi слова бiльше! Будеш чи не будеш?

Анна (шепче)._ Господи, додай менi сили! (Подає йому руку. Обоє

наближаються до юрби перед коршмою.)_

Жандарм _. Слава Iсусу!

Селяни i селянки (кланяються)._ Слава навiки!

Жандарм _. Я чув тут перед хвилею музику, бачив танець.

Парубок_. Ну, а хiба що? Не вiльно нам?

Другий парубок_. Нинi пушiння.

Третiй парубок_. Нам пан начальник позволив.

Жандарм _. Ну, ну, та я нiчого не кажу. Потанцюйте собi. Ну, музики,

грайте! Най почую, як ви тут у Незваничах умiєте. Може, й мене охота

вiзьме з вами покрутитися. Позволите, хлопцi?

Парубки_. О, просимо, просимо!

Музика грає. Жандарм , послухавши трохи, бере Анну за руку i вiдходить

з нею до коршми._

ЯВА ДЕСЯТА

Тi самi без Жандарм а i Анни._

_

Перша жiнка_. Та й справдi пiшла з ним.

Друга жiнка_. Видно, що їй зразу нiяково було. Троха противилась.

Настя_. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Вiн її привчить.

Друга жiнка_. Та й страшний же! А найстрашнiший, як усмiхається. Так тi

зубищi бiлi та великi виставить, що, здається чоловiковi, ось-ось укусить.

Музика, танцi. По хвилi Жандарм i Анна виходять iз шинку, беруться за

руки i пускаються також у танець._

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Тi самi, Жандарм i Анна танцюють. Помалу танцюючi пари розступаються.

На всiх лицях обурення. Жандарм i Анна лишаються самi._

_

Жандарм (побачивши се, зупиняється, грiзно). _А се що? (Обертається

кругом.)_ Чому не танцюєте?

Парубки (кланяються, лукаво)._ Нам досить.

Жандарм _. Як то? Не хочете бiльше?

Один парубок_. Нi. Помучились.

Жандарм _. Хлопцi, се ви задля мене?

Парубок_. Може, й так.

Жандарм _. Що? Ви смiєте менi такий стид робити?

Парубок (смiлiше)._ А пан смiють нам такий стид робити?

Жандарм _. Який?

Парубок_. Танцювати з такою жiнкою. -

Жандарм _. З якою?

Парубок_. Самi то лiпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо.

Жандарм _. Але я з нею танцюю. Ви менi не смiєте стиду робити. Я

цiсарський слуга.

Парубок_. Ми всi цiсарськi. А до танцю ви нас не присилуєте.

Жандарм (м'якше)._ А може, й присилую. (Кричить.)_ Жиде! Гей, Шльомо!

ЯВА ДВАНАДЦЯТА

_

Тi самi i Шльома, за ним вiйт._

_

Шльома _(з лiваром у руцi)._ Чого вам треба, пане постенфiрер?

Жандарм _. Вiдро горiвки i пiвбочiвки пива для всеї громади, на мiй

рахунок, розумiєш? А зараз!

Парубок_. Ви, пане шандаре, дармо не експенсуйтеся! Ми вашої горiвки

анi вашого пива пити не будемо i в танець з отсею кобiтою не пiдемо. Ми

анi вам, анi їй честi не уймаємо. Що собi маєте, то собi майте, але

танцювати з вами не можемо. Вiльно пану начальниковi заборонити нам дальше

бавитися, то ми розiйдемося. Гей, хлопцi, дiвчата, ходiмо домiв!

Вiйт (стає на серединi)._ Гов, гов! А тут що таке сталося?

Парубок (кланяється)._ Нiчого, пане начальнику. Потанцювали та й додому

йдемо.

Вiйт_. Ба, та так живо?

Парубок_. Адже єгомость остро заказували.

Вiйт_. Ти, блазню один! Менi тото будеш пригадувати? Кади тому, що носа

не має, а не менi. Ти думаєш, ,що я такий дурень i не бачу, що тут

дiється?

Парубок_. Ну, то чого ж пан начальник питаються?

Вiйт_. Мовчи, дурню! Хлопцi, стид вам таке робити! Пан шандар нинi ваш

гiсть, самi ви його запросили - не бiйтеся, я бачив через вiкно! Ну, а

тепер такий бешкет йому робите? Фе, так негарно.

Парубок_. А нам випадає з такою разом танцювати?

Вiйт_. Анна порядна господиня! Чого ви вiд неї хочете?

Парубок_. Чоловiка вiшати мають, а вона тут буде танцювати. То так

порядна господиня робить?

Вiйт_. Не слухайте, дiти! Се брехня, її чоловiка ще не судили, ще не

знати, чи вiн що винен, а без суду нiкого не вiшають. А коли пан шандар не

цурається вести її в танець, то ви не маєте права нею цуратися. Ну, ну, не

фиркайтеся, а будьте радi, що вам дозволено бавитися. А ви, пане шандаре,

не противтеся дiтвакам. Самi бачите, вони то не з злого серця. Ну, музики,

ну, грайте!

Музики грають; звiльна, мляво починаються танцi. По якiмсь часi Жандарм

з Анною знов пускаються в танець. Нараз на пiвтактi музика уриває, пари,

крiм Жандарм а i Анни, стають мов вкопанi._

ЯВА ТРИНАДЦЯТА

Тi самi, по хвилi Микола._

_

Музики i часть танцюючих бачать Миколу, ще заким вiн появився на сценi.

Жандарм i Анна оберненi до нього плечима._

Жандарм (тупає ногою)._ До стосот кадукiв! А се що знов? Чого ви

урвали? Гей, музики! Ви хочете...

Музика мовчки показує смиком_.

Жандарм (обертається, побачив Миколу)._ Га, а се що?

Микола (в кожусi, оброслий бородою, з вузликом на плечах входить i

кланяється народовi)._ Слава Iсусу Христу!

Всi_. Слава навiки!

Анна (побачивши його, скрикує)._ Господи! Пропала я! Микола!

Микола (всмiхається сумовито)._ А що бачу, i моя жiнка тут. Ото добре.