Перша редакція Устав князя Володимира Святославовича (за списком/сторичного музею XV ст.)

В ім'я Отця і Сина, і Святого духу.

Це я, великий князь Василь, названий (в миру) Володимиром, син Святослава, онук Ігоря і блаженної (княгині) Ольги, прийняв святе хрещення від грецьких царів Костянтина і Василя і патріарха Фотія, і взяв першого митрополита Михайла на Київ і на всю Русь, хрестити усю землю Руську.

Потім, минулим літом, побудував церкву Святої Богородиці і наказав збирати на її користь десятину: від усієї землі Руської, (від) княжіння, від всякого суду (збирати) десяту копійку, із торгу десяту неділю (збирати), із будинків в кожне десяте літо, із кожного стада і кожного живота (людини) Чудотворної Божої Матері і Чудотвор­ного Сина.

А потім звернувся до грецького номоканону і знайшовши в ньому це, (вирішив) не слід цим (світським) судом судити князю, ні боярам, ні суддям його. І видав устав із своєю княжною Анною і зі своїми дітьми, і дав (його) Святій Богородиці (церкві), і митропо­литу, і усім єпископам.

Нехай не (будуть) втручаються ні діти мої, ні внуки мої, ні рід мій в справи церковні і в усі суди (церковні), по усіх містах, погос­тах, слободах (поселення), де живуть християни і діє цей устав.

І якщо я порушу цей устав, (чи рід мій), то суд мені (і роду моєму). А хто порушить мій устав, суд мені з них перед богом, а ми­трополиту проклинати його збором (церковним).

До компетенції церковного суду належать справи: розпусти (розводу), мильне (незаконні зв'язки чоловіка з другою жінкою), заставання чоловіком жінки під час подружньої невірності, уми­кання (заключения шлюбу шляхом крадіжки дівчини чи чужої дружини), пошибання (зґвалтування) і толоки (групове зґвалту­вання), справи про межі між чоловіком і жінкою, про живіт (супер­ечка про майно між чоловіком і жінкою), чи в племені або сватов-стві, справи про заключения шлюбу між близькими родичами чи свояками, відовство (чаклунство), урікання (ображання негідни­ми словами чи кличкою), вузли (чародійний нав'яз, який носили для зберігання від хвороб і наговорів - оберіг), зілля, еретичество, зубоядення (кусання під час сварки чи бійки), справи про бійку між батьком і матір'ю, чи сина з дочкою, бійка між братами або справи про спадок братів.

А це (категорії населення, які знаходяться під патронатством церкви): митрополичі люди церковні, ігумен, ігуменя, піп, попадя, попович, чернець, черниця, диякон, дружина диякона, проскурни­ця, пономар, вдова, каліка, сторонник (бродяга), задушна людина (звільнена за духовним заповітом), прикладник (ізгой), кульгавий, сліпий, дяк і усі члени церковного причету.

Практична робота № 3

Тема: Право Київської Русі

«Руська Правда» коротка редакція (за Академічним списком)

Руську Правду вперше відкрив В. Татіщєв в 1738 році. Є думка, що Руська Правда була введена в дію Ярославом в 1037 році. Не з'я­совано остаточно і місця створення цього джерела, хоча більшість дослідників на основі аналізу існуючого звичаєвого права та врахо­вуючи культурне та наукове середовище, яке існувало в Києві, ви­словлюються саме на користь Київської гіпотези, хоча існує думка про її новгородське походження. На князівськім з'їзді в 1072 році сини Ярослава Мудрого: київський князь Ізяслав, чернігівський -Святослав, Переяславський - Всеволод спільно з київським воєво­дою Коснячком, вишгородським - Чудином та іншими представни­ками князівської влади доповнили звід новими статтями.

Законодавство, вироблене Ярославом Мудрим та його синами носить назву «Короткої редакції Руської Правди». Існують також «Поширена» та «Скорочена» Правди.

«Руська Правда» дійшла до нас у 106 списках, які представля­ють три редакції: Коротку, Поширену, Скорочену. Характерно, що всі ці редакції відображають різний рівень розвитку давньоруського права. Найдавнішою редакцією є «Коротка Правда». Вона збере­глася в двох основних списках - Академічному і Археографічному (XV ст.). Решта 11 списків «Короткої Правди» відносяться до XVI-II - XIX ст. і пов'язані з Академічним списком.

«Коротка Правда» ділиться на 4 основних частини: Правду Ярос­лава - ст. 1 - 17 (18), Устав Ярослава (чи Правду Ярославичів) - ст. 19 - 40 (41), Покон вирний^стТіЗ (41 - 42), Урок мосників - ст. 43. «Коротка Правда»Іоула укладена Ярославом біля 1016 року (вважа­ли Б. Греков, Л. Черепній, А. Зімін), хоча існує думка, що вона вини­кла в 1035 - 1036 рр. (М. Тихомиров, С. Юшков, М. Котляр та ін.)..

«Поширена Руська Правда» заснована на двох основних джере­лах: «Короткій Правді» та «Уставі Володимира Мономаха». В ній знайшли відображення ті зміни, які відбулися в Давньоруському сус­пільстві на рубежі XI - XII ст. В ході київського повстання 1113 року В. Мономах зібрав своїх сподвижників і, з'ясувавши причини по­встання, доповнив існуючий закон низкою нових необхідних статей.

Виникнення «Скороченої Правди» датують XII - XVII ст. Однак слід зазначити, що назва «Скорочена Правда» не відповідає змісту, адже вона є самостійним оригінальним явищем в Давньоруському законодавстві. Відомий дослідник «Руської Правди» Л. Білець-кий вважав, що текст цієї редакції вийшов не із тексту «Поширеної Правди», а з якогось іншого. Він відносить час її виникнення до пер­шої половини XVII ст. Текст «Скороченої Правди» зберігся удвох списках. Ні один із двох списків не є оригіналом. Створені вони не­залежно один від одного, з якогось третього тексту, досі невідомого. Тому текст цього оригіналу «Скороченої Правди» є цілком новий кодекс Правди. Якщо вб'є муж мужа, то мстить брат за (вбивство) брата, син за батька, або батько за сина, чи двоюрідний брат, або племінник з боку сестри; якщо не буде нікого, хто б помстився, то (слід призначити) за вбитого_40_гривен, якщо (убитий) буде русин, гридень, купець, ябетник, мечник або ж ізгой чи Словении, то призначити 40 гривен за нього.

Якщо хто-небудь буде побитий до крові; чи до синців, то не тре­ба шукати (цьому чоловікові) свідок; якщо ж на ньому не буде ніяких слідів (побиття), то нехай прийдуть свідки, якщо ж не може (привес­ти свідків) то справі кінець; якщо ж не може помститися за себе, то нехай візьме собі з винуватця за образу 3 гривни та ще плату лікарю.

Якщо ж хтось когось вдарить батогом, жердиною, долонею, ча­шею (келихом), рогом або плазом меча, то (повинен заплатити) 12 гривен; якщо його (винуватця) не настигнуть, то він платить,"! на цьому справа кінчається.

Якщо (хто-небудь) вдарить мечем, не витяппи його (з піхв), чи рукояткою, то повинен заплатити 12 гривен за образу (потерпілому).

Якщо (хто-небудь) вдарйтьмечем по руці і відсіче її, або вона в~соэ*не<то (він, винуватець, платить потерпілому) 40 гривен.

Якщо нога залишиться цілою, (але почне людина) кульгати/\ тоді нехай угамують (винного мстять) домочадці (пораненого).

Якщо (хтось) відсіче (комусь) будь-який палець, то (має спла­тити) 3 гривни за образу потерпілому.

За (висмикнутий) вус (сплатити) 12 гривен, а за жмут бороди 12 гривен. "

Якщо ж хтось вийме меч, але не вдарить (ним), то платити одну гривну.

Якщо ж чоловік штовхне чоловіка від себе чи до себе, (то пла­тить) 3 гpJПшиJ якщо (потерпілий) виставить двох свідків; але якщо (потерпілий) буде варяг, чи колбяг, то йому достатньо присягнути (самому).

Якщо ж челядин сховається у варяга або колбяга, і ті його про­тягом 3-х днів не повернуть (колишньому господарю), то, розпізнав­ши його на 3-й день, він (колишній господар) повертає його до себе, а переховувач повинен заплатити 3 гривни за образу потерпілому.

Якщо хтось поїде на чужому коні, не спитавши дозволу, то платить 3 гривни.

Якщо хтось візьме чужого коня, зброю або одежу, а (госпо­дар) розпізнає (крадене) в своїй общині, то хай забере своє, (а зло­дій сплатить)3 гривни за образу потерпілому.

Якщо хтось розпізнає (свою річ у кого-небудь) і не зможе її взяти, то не повинен говорити (при цьому): «Моє», - а нехай скаже: «Піди на звід (і ми з'ясуємо), де взяв її». Якщо той не піде, то нехай представить поручника (який би явився на з .ід не пізніше), 5 днів.

Якщо хтось намагається стягнути з кого-небудь борг (решт­ки майна), а той почне відпиратися, то слід йому (з відповідачем) на звід перед 12 чоловіками; і якщо виявиться, що зловмисно не віддав предмет позову, то за шукану річ належить йому сплатити грішми, крім того, - 3 гривни винагороди потерпілому.

Якщо хтось розпізнав свого (зниклого) челядина, захоче його повернути, то відвести (його) до того, у кого його було купле­но, а той відправляється до попереднього (перекупника), і коли ді­йдуть до третього, то нехай господар скаже йому: «Ти мені віддай свого (мого) челядина, а свої гроші шукай при свідкові».

Якщо холоп вдарить вільного чоловіка і втече в хороми, а господар не захоче його видати, то він (господар) може забрати холо­па собі, заплативши за нього 12 гривен, а після того, якщо де-небудь зустріне холопа побитий ним чоловік, то може його (холопа) вбити.

А якщо хтось зломить спис, чи щит або (зіпсує) одяг і захоче їх лишити у себе, то (господар) за псування одержить компенсацію грошима; якщо ж господар відмовляється від поламаного, то йому належить заплатити грошима стільки, скільки він сам заплатив за цю річ.

Правда Руської землі впорядкована, коли зібралися Ізяслав, Всеволод, Святослав, Коснячко, Переніг, Микифор Киянин, Чу-дин, Микула.

Якщо вб'ють огнищанина навмисно, то (вбивця) платить за нього 80 гривен, а люди можуть не допомагати йому у виплаті. А за вбивство княжого під'їзного платити 80 гривен.

А якщо вб'ють огнищанина під час розбійного нападу, а вбивцю не будуть шукати, то виру платить общинаиде знайдено тіло вбитого.

Якщо вб'ють огнищанина при крадіжці (коли він краде) у домі, або (при крадіжці) коня, або (при крадіжці) корови, то нехай уб'ють його, як собаку. Так діяти і при вбивстві тіуна.

22.А за (вбитого) княжого тіуна платити 80 гривен.

А за (вбивство) старшого конюха при табуні (платити) 80 гривен. Як встановив Ізяслав за свого конюха, якого вбили до-рогобужці.

А за вбивство (княжого старости) і старости сільського і по­льового (платити) 12 гривен.

А за вбивство княжого рядовича платити 5 гривен.

А за (вбивство) смерда чи холопа (платити) 5 гривен.

Якщо вбита раба-годувальниця, чи син її, то (платити) 12 гривен.

А за княжого коня, якщо він з товаром (платити) 3 гривни, а за коня смерда - 2 гривни, за кобилу 60 резан, а за вола - гривну, а за корову - 40 резан, а за трирічну (корову) - 15 кун, а за дворічну -півгривни, а за теля - 5 резан, а за ягня - ногата, за барана - ногата. (1 гривна = 20 ногат - 25 кун = 50 резан).

А якщо хто-небудь украде чужого холопа чи рабиню, то платить він за образу 12 гривен потерпілому.

Якщо ж прийде побитий до крові чи в синцях чоловік, то не шукати йому свідків.

А якщо хто-небудь вкраде коня чи волів, або (обкраде) дім, і при цьому буде красти один, то платити йому гривну і ЗО резан; коли ж злодіїв буде 18 (навіть 10), то платити кожному по 3 гривни і по ЗО резан.

А якщо підпалять княжу борть, чи видеруть (з неї бджіл), то платити 3 гривни.

Якщо без княжого розпорядження будуть мордувати смер­да, то платити за образу 3 гривни, а за (мордування) огнищанина, тіуна і мечника - 12 гривен.

А якщо хтось переоре межу чи знищить межовий знак на дереві, то (платить) 12 гривен винагороди потерпілому.

А коли хтось украде човен, то за нього платити ЗО резан, і штрафу 60 резан.

А за голуба і за курку (платити) 9 кун, а за качку і за гуску, і за журавля, і лебедя - ЗО резан, а штрафу - 60 резан.

А якщо вкрадуть чужого собаку, чи яструба, чи сокола, то платить за образу 3 гривни потерпілому.

Якщо вб'ють злодія на своєму дворі, чи біля кліті, чи біляхліва, то так тому і бути; якщо ж дотримали його до світанку, то по­винні відвести на княжий двір, але якщо його вб'ють, а люди бачили (його) зв'язаним, то платити за нього (злодія).

39.Якщо вкрадуть сіно, то платити 9 кун, а за дрова - 9 кун.

40.Якщо вкрадуть вівцю, козу чи свиню, при чому одну вівцю украли 10 (чоловік), то платити по 60 резан штрафу кожному, а тому, хто затримає злодія, - 10 резан.

41.А від гривни мечнику припадає куна, а з десяти - 15 кун, а князеві 3 гривни, а з 12 гривен тому, хто приведе винуватця, -70 кун, а з десяти - 2 гривни, а князеві - 10 гривен.

42.А ось закон вирника: вирнику взяти 7 відер солоду на тиж­день, а також барана чи півтуші м'яса чи дві ноги, а в середу резану чи сири, так само і в п'ятницю, а хліба й пшона взяти, скільки змо­жуть з'їсти, а курей по дві щодня; поставити 4 коней і годувати уво­лю; а вирнику платити 60 гривен 10 резан і 12 вевериць, а при в'їзді гривну; якщо ж під час посту потрібна йому риба, то взяти за рибу 7 резан; і всього одержує 15 кун на тиждень, а хліба давати скільки можуть з'їсти; хай вирники зберуть виру протягом тижня. Ось таке розпорядження Ярослава.

43.А ось плата установлена для мостників: якщо збудують міст, то взяти за роботу ногату і за кожен стоян (проліт) мосту ногату; якщо ж підремонтували декілька дощок старого мосту - 3, 4 або 5, то брати стільки ж.

Руська Правда

(Поширена редакція)

(За Троїцьким списком)

Суд Ярослава Володимировича

1. Якщо вб'є чоловік чоловіка, то мстить брат за (вбивство) брата, син за батька, або батько за сина, чи двоюрідний брат, чи пле­мінник з боку брата; якщо ж не буде нікого, хто б помстився за ньо­го, то слід (призначити) за вбитого 80 гривен, якщо (вбитий) буде княжим мужем чи княжим тіуном; якщо (він) буде русин, гридин, купець, боярський тіун, мечник, ізгой чи Словении, то призначити за нього 40 гривен.

2. Після смерті Ярослава знову зібралися його сини: Ізяслав,Святослав, Всеволод і мужі їх Коснячко, Переніг, Никифор і відміни-ли смертну кару за вбивство, встановивши грошовий викуп, а стосовно решти, то, як судив Ярослав, так вирішили судити і сини його.

Про вбивство

Якщо хтось уб'є княжого мужа під час розбійного нападу, а вбивцю (люди) не будуть шукати, то община, в межах якої знайдено тіло вбитого, платить виру в 80 гривен, якщо (вбитий) простолю­дин, то40 дгжвен.

Якщо якась община почне платити дику виру, то (нехай) за­платить її, в скільки літ зможе, бо платить без участі вбивця.

Якщо вбивця знаходиться (серед членів) общини, то їм (слід) допомогти (в платежі вири), бо він сам платить за інших (в таких самих випадках). Якщо (платиться) дика вира, то разом пла­тять 40 гривен, а за вбивство сам вбивця виплачує (також) разом з іншими в 40 гривен свою частину.

Якщо хтось відкрито скоїв злочин під час сварки чи на бен­кеті, то він платить разом з общиною, (оскільки і сам він) бере участь в общинних платежах дикої вири.

Якщо хтось скоїть навмисне вбивство

Якщо хтось скоїть навмисне вбивство, не під час якоїсь сварки, то за вбивцю люди не платять (виру), а видають його самого (разом) з жінкою і дітьми на потік і на пограбування.

Якщо хтось не брав участі в платежі дикої вири, тому і люди не допомагають (в платежі вири, яку) нехай платить сам.

А ось закони для вирника, які були при Ярославі: вирнику взяти 7 відер солоду на тиждень, а також барана чи півтуші м'яса чи дві ногати, а в середу - куну чи сир, так само і в п'ятницю, а кур йому по дві на день, а хлібів 7 на тиждень, а пшона 7 уборків, гороху 7 уборків, солі 7 голівок, все це для вирника і отрока; а коней (поставити їм) 4, коней годувати вівсом; вирнику (плати­ти) 8 гривен і 10 кун перекладних, а метельнику - 12 векш; а при в'їзді - гривну.

Про виру

10. Якщо буде вира 80 гривен, то (платити) вирнику 16 гривен і 10 кун, 12 векш, а при в'їзді - гривну, а за мертве тіло - 3 гривни.

Про княжих мужів

Якщо (вб'ють) княжого отрока, чи конюха, чи повара, то платити 40 гривен.

А за (вбивство) тіуна, огнищанина чи конюшого, то (плати­ти) 80 гривен.

А за (вбивство) княжого тіуна, який відав селами і пашнями (платити) 12 гривен.

А за (вбивство) рядовича (платити) 5 гривен. Так само (пла­тити) і за боярського (рядовича).

Про ремісника і ремісницю

А за (вбивство) ремісника і за ремісницю (платити) 12 гривен.

А за смердового холопа польового (платити) 5 гривен, а за рабу - 6 гривен.

А за (вбивство) годувальника (платити) 12 гривен. Так само (платити) і за годувальницю (не розрізняючи) це буде холоп чи раба.

Про звинувачення в убивстві за підозрою

Якщо хтось буде звинувачений в убивстві за підозрою, то нехай виставить сім послух]в_(сшдків), які знімуть (це) звинувачен­ня в убивстві; якщо (звинувачений) буде варяг чи хтось інший (іно­земець), то виставити 2 ((послухів) - свідок).

19.А за кістки і за мерця, ім'я якого невідомо, община не платить.

Якщо хтось відведе від себе підозру в злочині (вбивстві)

20.А якщо хтось і відведе від себе підозру в скоєному злочині (вбивстві), то (все рівно він платить) отроку гривну кун за зняття звинувачення, а той, хто його звинувачував (позивач), повинен дати другу гривну, і за допомогу, надану при знятті звинувачення в убив- стві, - 9 кун.

21.Якщо (відповідач) скаже шукати свідків і не знайде (їх), а позивач буде звинувачувати (його) в (скоєні) злочину (вбивстві), то нехай справу вирішать випробуванням залізом.

22.Так само і в усіх тяжбах (справах), про крадіжку і (в справі про) підозру (в крадіжці); якщо немає речових доказів, а позов не менше півгривни золотом, то піддавати насильно його (відповідача) випробуванню залізом; коли ж (позов) менший, якщо до 2 гривен, то піддавати випробуванню водою, а якщо ще менший, то для отри­мання своїх грошей відповідачу (достатньо) присягнути.

Якщо хтось ударить мечем

23.Якщо хтось вдарить кого-небудь мечем, не витягши його (з піхов), чи рукояткою, то (повинен) заплатити 12 гривен штрафу за

образу.

24.Якщо ж вийме меча (із піхов), але (ним) не вдарить, то (пла­тить) гривну кун,

25.Якщо хтось вдарить кого-небудь батогом, чашею (келихом), рогом, чи плазом меча, то (платить) 12 гривен.

26.Якщо ж (він) не стерпів, (помстившись згарячу) вдарить того (образника, винуватця) мечем, то цього йому у вину не ставити.

27.Якщо ж (хтось) вдарить (мечем) по руці і відсіче її, або вона всохне, чи відсіче ногу, ніс, або око (виколе), то (платить) півви-ри - 20 гривен, а тому (тобто потерпілому) за нанесену шкоду - 10 гривен.

28.Якщо хтось відсіче кому-небудь який-небудь палець, то (платить) князю 3 гривни штрафу, а самому (тобто потерпілому) гривну кун.

Якщо прийде побитий до крові чоловік

29.Якщо прийде побитий до крові чи до синців чоловік, то не шукати йому свідків, але нехай (винуватець) заплатить йому 3 грив­ні штрафу; якщо ж на ньому не буде слідів (побиття), то привести для підтвердження (своїх) слів свідків, а хто розпочав (бійку), тому платити 60 кун; якщо він розпочав (бійку), прийде побитий до кро­ві, і підтвердять це свідки, то все рівно платити, не дивлячись на те, що був побитий.

30.Якщо хтось вдарить кого-небудь мечем, а не зарубає на смерть, то (платить) 3 гривни, а самому (потерпілому) заплатити гривну на лікування рани, (якщо) зарубає на смерть, (то платить) виру.

31.Якщо чоловік штовхне чоловіка від себе, чи до себе чивдарить по обличчю, або жердиною, то (платить) 3 гривні штрафу,якщо будуть виставлені 2 свідки, але якщо (побитий) буде варяг чиколбяг, то свідків привести багато і піти до присяги.

Про челядь

32.Якщо у (кого-небудь) втече челядин, а (про його пропажу)оголосять на торгу і на протязі 3 днів (після цього) не повернутьйого (попередньому господареві), то, розпізнавши його на 3 день,він (попередній господар) (може) взяти свого челядина, а тому(тобто той, хто переховував) платити 3 гривни штрафу.

Якщо хтось сяде на чужого коня

Якщо хтось сяде на чужого коня не спитавши (не попросив­ши), то (платить) 3 гривни.

Якщо у когось пропаде кінь, зброя, одяг і (потерпілий про це) оголосить на торгу, то потім, (якщо він) впізнає (пропажу) в сво­єму місті, він може свою річ, яку розпізнав, забрати, а штраф запла­тить він (тобто винуватець) 3 гривни.

Якщо хтось розпізнає свою річ, загублену ним чи вкрадену у нього, (а саме) коня, одяг чи худобу, то йому не слід говорити: «Це моє», але (хай скаже так): «Піди на звід (з'ясуємо), де ти взяв (її)?». Якщо на зводі з'ясується (той), хто винуватий (в присвоєнні чужої речі), то і на того впаде відповідальність за крадіжку; тоді він (тобто позивач) візьме свою річ, йому ж буде платити (злодій) і за те, що пропало разом з пропалою річчю. Якщо буде конячий злодій, то ви­дати його князю на потік; якщо ж буде звичайний злодій, то йому платити 3 гривни.

Про звід

36.Якщо звід буде тільки в одному місті, то позивачу довестийого до кінця; якщо захопить звід і землі (прилеглі до міста), то ітийому до третього відповідача, а третій платить йому гроші за зна-йдене (тобто знайдену річ), з яким ідуть до кінця зводу, а позиваччекає решти (тобто того, що не знайдено), коли ж справа доходить до останнього (відповідача), то той платить все, включаючи і штраф.

Про крадіжку

37.Якщо ж (хтось) купив на торгу що-небудь крадене, (а саме)коня, одяг чи худобу, то хай приведе двох вільних людей чи митни-ка; якщо не знає, у кого купив крадене, то ці свідки повинні при-сягнути на його користь, а позивачу забрати свою знайдену річ, а зтим, що пропало разом з нею, нехай розпрощається, відповідач женехай розпрощається зі своїми грошима (заплаченими за крадене),бо сам (винуватий, що) не знає, у кого купив; якщо розпізнає потім(того), у кого купив це (теж крадене), то нехай візьме свої гроші (знього), а той хай платить і за пропавше (разом зі знайденою річчю) і штраф князю.

Якщо розпізнає хтось (свою) челядь

38.Якщо хтось розпізнає і візьме свого вкраденого челядина,то він (повинен) вести його згідно грошей (отриманих при йогоперепродажу) до третього відповідача, (у якого він) бере челядина замість (свого) челядина, а йому (відповідачу) дати розпізнаного,нехай веде звід до кінця, бо цей (тобто челядин) не худоба, і не мож-на сказати «не знаю, у кого купив», але (слід) згідно свідченням (челядина) іти до кінця (зводу); а коли в кінці буде знайдено злодія,то повернути (розпізнаного) челядина (його господарю), третьомувідповідачу взяти свого (челядина), а злодій платить збитки (господарю) за вкраденого челядина і князю 12 гривен штрафу.

Про звід

39.А із свого міста в чужі землі зводу немає, але також (слід)йому (тобто відповідачу) виставити свідків чи митника, перед кимздійснив покупку, і взяти розпізнану річ, а з рештою, що пропалоразом з нею, (необхідно) розпрощатись, а тому (тобто перекупнику)розпрощатися зі своїми грошима (які заплатив за розпізнану річ).

Про крадіжку

40.Якщо кого-небудь уб'ють (під час крадіжки) у будинку чипід час якої-небудь крадіжки, то хай уб'ють (його) як собаку; якщож дотримають до ранку (злодія), то вести його на княжий двір; якщож уб'ють його і люди бачили (його) вже зв'язаним, то платити занього 12 гривен.

Якщо хтось краде худобу із хліва чи (обкрадає) будинок, то, якщо здійснив крадіжку один, платити йому 3 гривни ЗО кун, якщо (злодіїв) було декілька, то кожен платить по 3 гривни і ЗО кун.Якщо хтось краде худобу з поля чи (краде) овець, кіз, сви­ней, (то платить) 60 кун, якщо крали кілька злодіїв, то кожен (пла­тить) по 60 кун.

Якщо (вкрадуть) зерно, то скіль­ки б злодіїв не здійснювало крадіжку, кожен із них платить по З гривни і по ЗО кун.

Той, у кого пропала його річ, візьме її, якщо вона на лице (знайдена), і ще (зверху того) візьме за кожен рік, (який пройшов з моменту пропажі), по півгривни.

Якщо ж знайдене не представлено, то за княжого коня пла­тити 3 гривни, а за інших - 2 гривни. А ось встановлені розцінки за худобу: за коня - 60 кун, а за вола - гривну, а за корову - 40 кун, а за трьохрічну - ЗО кун, а за двохрічну - півгривни, за теля - 5 кун, за свиню - 5 кун, за порося - ногата, за вівцю - 5 кун, за барана - нога­та, за необ'їждженого жеребця - гривну кун, за жеребчика - 6 ногат, за коров'яче молоко - 6 ногат. Розцінки встановлені смердам (на ті випадки), коли вони платять князю штраф.

Якщо холопи будуть злодіями, то судить князь

46.Якщо будуть злодії холопи - князівські, боярські, чи цер- ковні, - то їх князь штрафом не наказує, оскільки вони не вільні, але хай їх господар платить вдвічі винагороду потерпілому (позивачу).

Якщо хтось стягне гроші (з когось)

47.Якщо хтось стане стягувати з другого гроші, а той почне (відмовлятися) запиратися, і якщо він (позивач) виставить свідків і ті присягнуть, то він може взяти свої гроші, (а) так як (боржник) не віддавав йому гроші на протязі кількох років, то заплатити вина­городу кредитору (розміром) в 3 гривни.

48.Якщо який-небудь купець дає купцю гроші на оптову чи роздрібну торгівлю, то оскільки гроші беруться купцем без свідків, йому (тобто позивачу) не потрібні свідки (і для стягнення їх), але (слід) йому самому присягнути, якщо (відповідач) почне запирати­ся (не повертати грошей).

Про товар, який дають на зберігання

49.Якщо хтось кладе у когось товар на збереження, то при цьо-му свідки не потрібні; якщо ж (той, що поклав на збереження) станестягувати більше (ніж сам поклав), то хай присягне той, у кого знаходиться товар (на збереженні, заявляючи, що) «ти у мене поклавлише стільки (не більше)», бо (він) вже тим йому (позивачу) здій-снив благодіяння, що зберігав його товар.

Про проценти

50.Якщо хтось дає гроші під проценти, мед з умовою поверну-ти більше, зерно з умовою повернути з надбавкою, то йому (слід)виставити свідків (і), як домовились, так нехай і одержать.

Про місячні проценти

51.А місячні проценти стягувати йому (кредитору) тільки на протязі невеликого терміну; якщо гроші не будуть виплачені в уста­новлений термін, то нехай дають проценти із розрахунку на дві тре­тіх тобто (50%), а місячний процент анулюється.

52.Якщо не буде (виставлено) свідків, а (позов) буде (в) З гривни, то достатньо йому (займодавцю) для (стягнення) своїх гро­шей присягнути; якщо (позов) буде стосуватися більшої суми, то слід йому так сказати: «сам винуватий, що не виставив свідків (при позичанні грошей)».