Підклас бродячі (errantia)

До цього підкласу належать переважно вільноживучі хижі поліхети або рідше детритофаги. Вони мають головну лопать з добре розвиненими органами чуття, переважно гомономну метамерію тулуба, параподії вподовж усього тіла; часто на них є добре розвинені зябра. Більшість бродячих поліхет живе на поверхні дна, проте деякі види утворюють слизові трубки або зариваються в ґрунт; є й плаваючі форми.

До цього підкласу належать ряди Phyllodocemorpha, Nere- imorpha та Eunicemorpha. Вони представлені різними жит­тєвими формами (рис. 14, а, б). Пелагічні види, що мешка­ють у товщі води, мають добре розвинеш органи чуття, зокрема великі очі, в букальному відділі є міцні щелепи. Параподії видозмінені у своєрідні плавці. Це переважно хи­жаки, наприклад Tomopteris pacifica, що живе в північно- західній частині Тихого океану. Тіло в нього прозоре, пара­події не мають щетинок, одна пара вусиків дуже довга. У другого виду, Vanadis minuta, на передній частині букального відцілу є пара пальцеподібних утворів, якими черв захоплює здобич.

Бентосні форми, що населяють дно, мають типові дво- гіллясті гараподії з довгими щетинками, що в основному призначені для повзання. Серед них перш за все слід згадати представників родини Nereidae з ряду Nereimorpha, які меш-

Рис. 14. Бродячі поліхети:

а - океанічна поліхета Tomopteris; 6 - хижа поліхета Vanadis minuta. що захоплює здобич; в ~ I>pidonotus

кають в усіх морях світу. Серед заростей морської капусти в північних морях знаходить собі притулок Nereis pelagica, що досягає 20,хм завдовжки (див. рис. 2), та більший (до 40 см) N. virens. Його тіло забарвлене в зелені тони й переливається всіма кольорами райдуги. Кілька видів цього роду живуть у Чорному та Азовському морях (N. cultifera, N. succinea, N. di- versicolor).

Нереїди мешкають у норах, виритих у мулі та піску, вони поліфаги й живляться як рослинною, так і тваринною їжею. Під час розмноження вони підіймаються на поверхню води завдяки рухам змінених параподій і там вільно плавають, випускаючи статеві продукти. Через деякий час у планктоні з'являється величезна кількість личинок, які розносяться те­чіями і згодом осідають на дно.

Дуже поширеними є поліхети з родини Aphroditidae ряду Phyliodocemorpha. їхнє тіло плескате й відносно коротке. Спина вкрита двома рядами великих лусок (елітри), які за­хищають і маскують тварину. Під луски самиці відкладають яйця й носять їх там деякий час. З яєць виходять трохофори, які згодом переходять до життя в товщі води. Афродити — хижі тварини, вони можуть вивертати назовні свою довгу глотку, на кінці якої є чотири щелепи; ними вони захоплю­ють здобич (поліхет, молюсків тощо). У північних морях часто трапляються Harmothoe та Lepidonotus (рис. 14, в), а також досить великий (близько 10 см) хижий черв морська миша (Aphrodita aculeata), вкрита довгими блискучими ще­тинками.

До бентосних форм належать також численні види ряду Eunicemorpha. Серед них особливо відомий палоло, про яко­го вже згадувалось вище (див. рис. 10, б). Сюди ж належать представники родин Protodrillidae та Polygordiidae, що мають простішу будову, ніж інші поліхети. Це порівняно дрібні черви (від 1 мм до 8 см), тіло яких складається з кількох десятків сегментів. Вони живуть у прибережній смузі моря або на невеликих глибинах (до 20 м) у піщаному ґрунті, пересуваючись у щілинах між піщинками. Ці черви не мають справжніх параподій; замість них є або пучечки щетинок (Saccocirrus), або кільця війок (Protodrilus). У Polygordius (див. рис. 11) відсутні і війки й щетинки, він рухається лише за рахунок скорочення поздовжніх м'язів. Деякі вчені ви­діляють ці родини разом з динофілідами в окремий клас Archiannelida, підкреслюючи первинну примітивність їх бу­дови. Проте останнім часом, після детального вивчення, вва­жається більш імовірним, що організація цих червів дещо спростилася в процесі пристосування до життя в піщаному ґрунті. Про це свідчить складна будова їхнього мозку, на­явність почленованого целома, розвинена кровоносна си­стема, особливості розвитку.

ПІДКЛАССИДЯЧЦвЕВЕІЧТАША)

Представники цього підкласу живуть у морському ґрунті та на різних підводних предметах. Вони утворюють, як пра­вило, за рахунок виділення шкірних залоз, тимчасові або постійні захисні трубки з органічної речовини, часто просяк­нуті вуглекислим кальцієм.

Головна лопать звичайно слабко розвинена або зовсім редукована; її придатки перетворюються на головні щупаль­ця або зябра, які виставляються з трубки, але можуть швидко в неї втягуватись. Тіло здебільшого гетерономне: складається з двох-трьох відділів, сегменти яких істотно різняться між собою; нефридії є лише в частині сегментів. Відомі риючі та сидячі форми.

До підкласу Sedentaria належать чотири ряди: Drilomorp- ha, Spiomorpha, Terebellomorpha та Serpulimorpha. Серед них виділяють дві екологічні групи: риючі форми, які живляться переважно органічними речовинами ґрунту, й форми, що живуть у трубках і живляться дрібними частинками, що улов­люються з води їхнім щупальцевим апаратом.

До першої групи належать представники ряду Drilomorp- ha, наприклад піскожили; другу групу становлять переважно представники інших трьох рядів. Серед риючих форм най­більш відомі піскожили —великі (завдовжки до ЗО см) черви. Так, Arenicola marina (рис. 15, я) живе на піщаній літоралі (прибережній частині дна, яка звільняється під час відпливу) у Білому та Баренцовому морях, A. branchialis — на піщаних мілинах у Чорному морі. Тіло піскожила поділене на три частини, що різко відрізняються одна від одної: передню (шість сегментів) із невеликими параподіями, але без зябер, середню (13 сегментів) із параподіями, що несуть зябра, й задню, до складу якої входить різна (у різних особин) кіль­кість сегментів, без будь-яких придатків. Це яскравий при­клад гетерономної сегментації. Целом у піскожилів має попе­речні перетинки (септи) лише в передній частині, в інших целом суцільний. Це зумовлює перистальтичні рухи тіла чер­ва: целомічна рідина за допомогою м'язів весь час перека­чується ззаду наперед, що супроводжується послідовним роз­ширенням та звуженням сегментів. Таким чином черв убу- равлюється в ґрунт і розширює стінки нірки. Черв заковтує пісок із детритом і дрібними організмами, якими живиться, вивертаючи та втягуючи букальний відділ. Пісок з непере- травленими рештками викидається на протилежному кінці нірки. Піскожил утворює в піску U-подібну трубку, стінки якої скріплені виділеннями шкірних залоз. Біля заднього кінця сформованої нірки завжди накидана купка піску, що його викидає піскожил, на передньому утворюється воронка, куди втягується пісок із різними органічними включеннями. Перистальтичні рухи черва спричиняють безперервну течію води через нірку, що сприяє вентиляції зябер. Як правило, піскожили живуть колоніями, що займають значні території.

Більшість видів Sedentaria утворює трубки, які прикріп­люються до кам'яного дна, скель, черепашок молюсків, пан­цирів крабів, трубок інших поліхет, водоростей. У багатьох видів до органічної рогоподібної речовини, яку виділяють шкірні залози, приклеюються сторонні частинки: піщинки, уламки черепашок молюсків тощо, що підвищує міцність

Рис. 15. Сидячі поліхети:

а - загальний вигляд иіскожила АІепісоїа marina; б - сегмент із середньої частини його тіла; в - Теїерш в органічній трубці, Інкрустованій дрібними камінцями; г, д відповідно Serpula та Sptrorbis у вапнякових трубках; 1 -хвостовий відділ; 2-зябра;.?-нотоподія; -/-передні сегменти без парзподіи; 5 - перистомій; б-ггростомій; 7-Сукальний відділ; 8-глотка; 9- невроподії; /0-анус; //-щупальця;

12 - кришечка

трубки; у деяких форм органічна основа трубки просякнута вуглекислим кальцієм.

Для поліхет, що живуть у трубках, характерна наявність на передньому кінці тіла, який висовується з трубки, числен­них придатків: ловильних, дихальних, захисних. Це найчас­тіше видозмінені пальпи, іноді вусики першого сегмента. Частина тіла, що розташована в трубці, поділяється на два відділи: передній — більш мускулястий, укритий залози­стими щитами, які беруть участь у побудові трубки, має більш-менш розвинеш параподії; та задній — із реду­кованими гараподіями, який виконує в основному статеву функцію.

У різних рядах і родинах спеціалізація головних придатків і поділ сегментів тіла на відділи різні. У представників ряду Terebellomorpha на простоміумі містяться численні (іноді по­над 100) довгі ниткоподібні щупальця, що призначені для збирання їжі (рис. 15, в). Висовуючися з трубки, вони сте­ляться в усі боки по поверхні ґрунту. Черевна сторона щу­пальця має поздовжній миготливий рівчачок, по якому хар­чові частинки підганяються до рота. Друга група придатків — це ниткоподібні, але коротші, ніж щупальця, зябра, що ле­жать на параподіях передніх сегментів. Serpulimorpha теж мають добре розвинені головні придатки — «зябра», але іншої будови. Це пара лопатей, від переднього краю яких відходять численні пірчасті щупальця, вкриті миготливим епітелієм (рис. 15, г, д). Головні зябра, рухаючись, женуть воду разом із дрібними організмами до ротового отвору чер­ва.

Трубки сидячих поліхет часто вкривають усе дно на неве­ликих глибинах. Нерідко вони зростаються між собою, утво­рюючи масивні глиби. Наприклад, трубки Sabellaria alveolata суцільною ковдрою вкривають прибережні скелі біля берегів Південної Англії, утворюючи поселення, схожі на коралові рифи. Інші види, наприклад із родини Serpulidae, утворюють міцні зростання вапнякових трубок кількох сотень особин. Трапляються ці черви серед коралових рифів або прикріп­люються до черепашок молюсків. Багато видів серпулід об­ліплюють днища суден і підводні споруди, приростаючи до них. Це одні з найкрасивіших поліхет, їхні щупальця забарв­лені в різні дуже яскраві кольори.

У морях на бурих та червоних водоростях часто знаходять спіральні вапнякові трубки, в яких живуть невеликі (до 10 мм) види роду Spirorbis (рис. 15, д). Пальпи в них транс­формувалися у розгалужені головні зябра, призначені як для дихання, так і для фільтрації води та захоплення поживних частинок; із пальп утворюється також спеціальна кришечка.

Уразі небезпеки черв утягує зябра в трубку й закриває її отвір кришечкою.

Представники родини Sabellidae живуть у трубках на дні, їхні головні зябра дуже розгалужені й теж забарвлені в різні яскраві кольори. Вони живляться не тільки живими орга­нізмами, а й трупами дрібних планктонних тварин, які весь час осідають на дно. Види одного з родів Manayunkia населя­ють гирла річок, що впадають в Азовське та Каспійське моря. Поліхети Hypania invalida та Hyponicola kowalewskii утворю­ють масові поселення в бентосі Дніпра, Дунаю та Південного Бугу. Щільність поселення Н.kowalewskii в гирлі Дніпра до­сягає 2,5 тис. особин на 1 м².

Викопні трубки сидячих поліхет, а також їхні щелепи і щетинки добре зберігаються у викопному стані; відомі також добре збережені відбитки тіла цих тварин. Достовірні зна­хідки трубочок Sedentaria відомі з кембрійських відкладів. У крейдяний період сформувалися серпуліти — вапнякові по­роди, які цілком складаються з трубочок сидячих поліхет і утворюють шари завтовшки до 50 см.