9.Програмно-цільове бюджетування та перспективи його розвитку в Україні

Програмно-цільове бюджетування (далі - ПЦБ) має на меті підвищення якості благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, шляхом посилення відповідальності виконавців програм (надавачів благ і послуг) та співставлення затрат і результатів від надання таких благ і послуг для суспільства. Тому автором пропонується таке визначення програмно-цільового бюджетування (ПЦБ) - це технологія планування та управління бюджетними коштами у коротко- та середньостроковій перспективі, яка передбачає розробку і реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат (згідно зі стратегічними цілями), із застосуванням критеріїв оцінки результативності програм та ефективності використання бюджетних коштів

Метод програмного бюджетування Programe Budgeting, англ.) полягає у формуванні бюджетих витрат у розрізі програм, які, окрім фінансових показників, мають різні критерії для оцінки (показники виконання). За такого методу оцінка акцентується на виконанні самих програм, без аналізу впливу одних програм на інші й без комплексної оцінки результатів діяльності виконавця, у якого може бути багато програм.

За технічної допомоги міжнародних проектів в українівід 2002 р при плануванні держ бюджету було частково запроваджено інструменти ПЦБ. Основними проблемами є відсутність наукового й практичного обґрунтування, зволікання з реформами.У програмних документах уряду, зокрема в бюджетній резолюції 2004*2007р міститься положення щодо вдосконалення ПЦБ., але це робиться надто повільно

Перший етап (2001—2002 роки):

— удосконалено форми бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів;

— розроблено програмну класифікацію видатків державного бюджету, в якій чітко визначено бюджетні програми та відповідальні виконавці бюджетних програм в розрізі відповідних головних розпорядників бюджетних коштів та яку закріплено за кодами функціональної класифікації видатків бюджету;

— здійснено перехід до функціональної класифікації видатків бюджету, що відповідає міжнародним стандартам;

— запроваджуються окремі елементи середньострокового планування бюджету

Другий етап (2003—2004 роки):

— запровадження паспортів бюджетних програм головних розпорядників бюджетних коштів;

процедури прогнозування видатків на конкретні бюджетні програми у майбутніх періодах;

— застосування програмно-цільового методу до формування і виконання місцевих бюджетів.

22.Методи бюджетного планування та їх характеристика.

Бюджетне планування — це комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їх складання, розгляду і затвердження. Бюджетне планування здійснюється, виходячи з таких принципів: організаційного взаємозв’язку його з економічним та соціальним плануванням; центрального місця бюджетного планування в системі фінансового планування; цільового характеру призначення; збалансування доходів та видатків; науковості. При бюджетному плануванні використовують наступні методи: прямого рахунку, аналітичний, нормативний.

Процес формування бюджету складається з двох самостійних етапів. На першому з них здійснюється зведене бюджетне планування, під час якого визначаються основні напрями і способи мобілізації грошових коштів, вишукуються можливості для фінансової ув’язки прогнозованих доходів і видатків держави на наступний рік. Головне завдання другого етапу — адресне бюджетне планування, в процесі якого встановлюються конкретні зв’язки з бюджетом платників податків і обов’язкових платежів і отримувачів державних коштів. Вони набувають форми фінансових зобов’язань і призначень.

Зведене бюджетне планування — важлива частина всієї роботи зі складання бюджету, що має на меті підготовку основних напрямів наступного адресного розроблення проекту бюджету.

Зведене бюджетне планування тісно пов’язане зі складанням зведеного фінансового балансу (ЗФБ) держави. З

Метод прямого рахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків з кожного елемента доходів чи видатків бюджету. Планування ведеться за алгоритмом, який відбиває формування цього показника. Наприклад, планування акцизного збору — шляхом здійснення розрахунків з кожного виду підакцизних товарів. До методу прямого рахунку належить також кошторисне планування, яке здійснюється за статтями витрат. Метод прямого рахунку є досить трудомістким, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найнадійнішим та найдостовірнішим. Тому там, де це можливо, намагаються використовувати саме його.

Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів. За рівнем охоплення нормативи поділяються на узагальнені й деталізовані. Прикладом узагальненого нормативу є сума видатків на охорону здоров’я в розрахунку на одного жителя. Деталізовані нормативи встановлюються, наприклад, щодо кожної статті кошторису. Нормативний метод може використовуватись як самостійний (при узагальнених нормативах), так і в сукупності з методом прямого рахунку (кошторисне планування). Особливою формою нормативного методу є планування видатків за нормативом до обсягу ВВП, наприклад, в освіті.

Сутність аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом. При цьому методі дуже важливим є прогнозування динаміки показників, що визначають дію окремих факторів. Такий метод має відносно точний характер і не потребує значних витрат часу. Він цілком припустимий у здійсненні прогнозних розрахунків і дає змогу ув’язати між собою окремі показники.

Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого в попередньому періоді рівня розвитку і його коригування на відносно стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розрахунків, оскільки цей метод має значні недоліки. По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних доходів, залежних від різних обставин у плановому році, різке зростання чи скорочення виробничих показників, змін у податковому законодавстві, роботі податкових та інших контролюючих органів тощо, оскільки вважається, що умови попереднього періоду зберігаються незмінними в плановому році. По-друге, він негативно впливає на економне використання бюджетних коштів, оскільки їх планування здійснюється, виходячи з досягнутого в попередньому році рівня.