Тема: Вступ. Найдавніша історія України План

1. Предмет, джерела та концепції української історії.

2. Українські землі в первісну епоху.

3. Українські території у часи енеоліту та бронзи.

1. Предмет, джерела та концепції української історії.

В умовах розбудови суверенної і незалежної Української держави та гуманітаризації вищої освіти, важливе місце відводиться вивченню історії України, предмету, який має дати студентам не лише знання з минулого нашої країни, але й формувати у них національну свідомість, активну грома­дянську позицію, толерантне ставлення до інших народів.

Предмет історії України вивчає історичне минуле нашого народу, складний і багатогранний процес формування та розвитку українського народу на основних землях його поселення, відіграє неоціненну роль у відновленні історичної пам'яті, оскільки вікове перебування під владою сусідніх держав призвело до її втрати певною частиною етнічних українців і несприйняття тими силами, що запрограмовані на руйнування нашої державності.

Джерелами історії України є все те , що відображає розвиток людського суспільства і слугує основою для його наукового пізнання: матеріальні (будівлі, предмети побуту), етнографічні (дані про побут та звички людей), лінгвістичні (дані з історії мови, топоніми), фольклорні (казки, прислів’я), писемні (літописи, грамоти), археологічні (досліджує матеріальну культуру).

Знайомлячись з літературою з історії України, треба мати на увазі, що історики різних країн та різних політичних спрямувань по-різному висвітлювали і висвітлюють минуле нашого народу та його державність.

Серед розмаїття поглядів є три основні підходи, три концепції історії України:

Перша - російська великодержавна, шовіністично-імперська яку започаткували ще у ХVІІІ - ХІХ ст. імперські історики В.Татіщев, М.Карамзін, М.Погодін, С.Соловйов. Суть її полягає в тому, що не визнається український народ і його мова, а вважається, що це лише плем'я малоросів, як гілка великого російського народу, яке розмовляє не окремою мовою, а діалектом російської мови. А раз так, то нелогічними є домагання від­родження самостійної Української держави. Київська Русь розці­нюється як початок державності Росії. І як не прикро, але таку ж позицію сьогодні займає шовіністичне крило правлячих кіл Росії. Подібні заяви не раз ми чуємо від депутатів її Державної думи, відомих політичних діячів.

Друга - концепція радянської історіографії, створена в роки тоталітарного режиму, яка трактувала історію України вже з замаскованих імперських позицій. Вона визнавала український народ, але відносила його формування до ХІV-ХVІ ст., а становлення української мови - до XVIII ст. Що ж стосується Київської Русі, то вважала її колискою трьох братніх народів - російського, українського та білоруського, але російський народ виділяла серед них старшим братом, наставником-керівником, а український та білоруський народи вважала молод­шими братами, тобто тими, хто виконує волю старшого брата (старший брат - метрополія, молодші - колонії).

Третя - національна українська, започаткована теж ще в XIX ст. українськими істориками М.Костомаровим, В.Антоновичем, М.Грушевським. На основі фактів українська національна істо­ріографія доводить, що український народ має глибоке коріння і є автохтоном на етнічній території України. Його безпосередніми предками є східнослов'янські племена антів (IV-VI ст. н.е.), носії протоукраїнського етносу. У VШ-ІХ століттях саме в середньому Подніпров'ї стало формуватися ранньослов'янське об'єднання Руська земля, як ядро однієї з наймогутніших європейських держав раннього середньовіччя - Київської Русі (ІХ-ХПст.). Отже, Київська Русь - давньоукраїнська князівська держава, а не Московська (Російська) чи Білоруська. Тим більше, що Московське князівство виникло значно пізніше - лише в 1325 р. (Московське царство - в 1547 р.) і бере свій початок не з південного ранньо-слов'янського об'єднання, а з північного - в межиріччі Волги та Оки (кривичі, в'ятичі). Важливим компонентом формування московсь­кого (російського) народу є угро-фінські племена - чудь, меря, весь, а пізніше - татари.