3. Поняття та методи організації фінансової діяльності підприємств.

Фінансова діяльність суб`єкта господарювання – це особливий вид діяльності персоналу підприємства по формуванню і використанню фінансових ресурсів. Фінансова діяльність суб`єкта господарювання повинна бути організована так, щоб рішення, що приймається по управлінню фінансами були найбільш ефективні за наявних обмежень, якими є брак коштів у підприємства та особливості середовища бізнесу.

Управління фінансовою діяльністю - це організація практики вироблення рішень по регулюванню грошових потоків, яка здійснюється відповідно до структури фінансової служби підприємства.

Мета управління фінансовою діяльністю – домогтися оптимальності прийнятих у рамках фінансової діяльності рішень для максимізації грошового потоку підприємства.

Зміст управління фінансовою діяльністю полягає у плануванні і контролі самої фінансової діяльності. Кожне підприємство створює власну регламентовану посадовими інструкціями схему фінансового планування, виконання планів та контролю за їх виконанням. Сучасні підходи до управлінської діяльності показали найбільшу ефективність менеджменту підприємства на основі системи контролінгу.

Фінансова діяльність підприємства передбачає роботу фінансових менеджментів за двома напрямками і саме обсяги роботи за кожним з них впливають на організаційну структуру фінансової служби.

1. Конкретні дії зі щоденного управління коштами в рамках короткострокового планування фінансів (бюджетне планування). Необхідно регулярно забезпечувати підприємство коштами для раціонального оснащення (капітальні вкладення) і нормальної поточної господарської діяльності в необхідний час, із мінімальними витратами та без загрози втрати незалежності підприємства стосовно третіх осіб (кредиторів).

2. Дослідницькі дії з аналізу і підготовки перспективних фінансових рішень для стратегічного планування фінансів.

Організація фінансової діяльності окремого підприємства визначається залежно від таких чинників:

• Визначеного власником ступеня керованості фінансовою діяльністю, тобто до якої міри власники підприємства беруть участь у виробленні фінансових рішень;

• Чисельності керованих напрямів фінансової діяльності ( складу робіт) на підприємстві;

• Виду підприємства (просте або складене) та його організаційної структури, що визначає чисельність фінансових підрозділів та їх функції;

• Масштабу підприємницької діяльності, від якої залежить чисельність працівників, які формують та використовують фінансову інформацію.

Фінансові відносини поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх фінансових відносин належать взаємовідносини:

• між суб’єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками МРТ та покупцями товару;

• з бюджетом - платежі та асигнування;

• з фондами спеціального призначення - внески і надходження;

• із страховими компаніями - страхові платежі і відшкодування;

• з банками - відкриття рахунків, зберігання коштів, отримання і погашення кредитів;

• з інститутами фінансового ринку - розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

• з галузевими і корпоративними органами - внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини включають:

• виплату зарплати;

• розподіл доходу підприємства і формування прибутку;

• розподіл чистого прибутку та його використання;

• формування та використання амортизаційних відрахувань;

• утворення та використання фондів підприємств.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами : 1.Комерційний розрахунок. 2.Неприбуткова діяльність. 3. Кошторисне фінансування.

Основним методом фінансової діяльності виступає комерційний розрахунок. При ньому фінансова діяльність будується за такою схемою:

Фінансові ресурси

→

витрати

↕ ↓

Фінансові результати

←

доходи

Визначну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Комерційний розрахунок засновуються на таких принципах:

1. Господарська і юридична самостійність. Проявляється у можливості прийняття самостійних рішень з питань виробничої та господарської діяльності; наявність юридичної адреси, поточного рахунку в банку, самостійність балансу. 2. Самоокупність — покриття витрат з простого відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів.. 3. Прибутковість — покриття витрат з простого відтворення + формування прибутку. 4. Самофінансування — покриття за рахунок отриманого прибутку витрат на просте відтворення, дебіторської заборгованості, кредитів і відсотків на них. 5. Фінансова відповідальність за результати діяльності, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків. Неприбуткова діяльність вцілому організовані на такій же основі, як і комерційний розрахунок за такою схемою:

Фінансові ресурси

→

витрати

→

доходи

Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ – забезпечення певних потреб суспільства (освіта, охорона здоров'я, культура, наука), а не отримання прибутку. Неприбуткова діяльність заснована на таких принципах:

1. Господарська і юридична самостійність, що має певні обмеження: — з боку замовників, які визначають характер і напрями діяльності; — з боку держави, що регламентує рівень витрат; 2. Самоокупність; 3. Фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

фінансування

→

витрати

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об`єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають обособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

1. Плановість (фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом виступає кошторис (звідси і назва методу). Кошторис – це документ, в якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період чи відповідні заходи)

2. Цільовий характер (виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом)

3.Виділенні коштів залежно від фактичних показників діяльності установи (фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб)

4. Підзвітність (встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування)