• Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом та практичним психологом з профілактичною метою:

• Методи соціальної роботи:

• - методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);

• - методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія, група підтримки);

• - методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).

• Психологічні методи:

• - психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);

• - психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);

• - методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);

• - методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія, сімейна психотерапія).

• Соціально-педагогічні методи:

• - методи як елемент соціального виховання (метод мотивації, репродукування);

• - методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);

• - методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).

• Педагогічні методи:

• - організаційні (педагогічний експеримент);

• - педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний експеримент);

• - навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація, демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна ситуація);

• - виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).

4. Родинне спілкування.

Всі учасники виховного процесу повинні мати відповідну підготовку, і батьки – також. Батьків треба просвіщати, навчати способів правильного спілкування з дітьми. У психологічній літературі виділяються різні типи «неправильного» виховання:

1. Неприйняття. Це родини, у яких народження дитини було небажаним; або планувався хлопчик, а народилася дівчинка, тобто коли дитина не справдила початкових очікувань батьків; або родини, де про дитину піклуються але без щиросердного контакту.

2. Гіперсоціальне виховання. Такі батьки – занадто «правильні» люди, що намагаються педантично виконувати всі рекомендації з «ідеального» виховання. Гіперсоціальна дитина змушена постійно придушувати емоції, стримувати свої бажання. Звідси може виникнути агресія або замкнутість.

3. Тривожно-недовірливе виховання – спостерігається в тих родинах, які мають єдину дитину (або батьки відчувають дуже хворобливу тривогу за неї). У такому разі дитина несамостійна, уразлива, боязка.

4. Егоцентричний тип сприймання. Дитині (часто єдиній і довгоочікуваній) нав’язують уявлення про себе як про ідеальну дитину. У результаті дитина не зважає на інтереси оточуючих.

Унаслідок неправильного виховання формуються складні спрямованості особистості дитини. Так, домінуючими мотивами у підлітків є задоволення та розваги, характерна тяга до неробства. Вони живуть тільки сьогоденням, їх зовсім не турбує майбутнє. У таких підлітків різко виражене прагнення звільнитися від опіки батьків. Ці підлітки байдужі до рідних і до турбот родини, батьки для них лише «джерело засобів для задоволень».

Особливу групу «важких» дітей становлять педагогічно занедбані діти. Причини пед. занедбаності зумовлені недоліками виховної та освітньої роботи родини, дитячого садка й школи, тому успішному розв’язанню завдань профілактичної роботи сприяють створення сприятливого емоційно-психологічного мікроклімату в родині й школі, усунення емоційно-психологічних перевантажень для дитини, а також організація ситуації успіху в діяльності, керівництво поведінкою з опертям на позитивні якості, формування взаємин з однолітками шляхом прищеплювання навичок життя та діяльності в колективі, подолання недоліків, дисгармонійності інтелектуального, морального й емоційно-вольового розвитку.

Найчастіше пріоритетними напрямами профілактичної діяльності стають:

• Допомога родині в розв’язанні проблем, пов’язаних з вихованням дітей;

• Допомога підлітку в усуненні причин, що впливають на скоєння проступку чи злочину;

• Залучення дітей, батьків до організації й проведення соціально значущих заходів;

• Вивчення, діагностування, розв’язання проблем, складних життєвих ситуацій з метою запобігання серйозним наслідкам;

• Індивідуальне і групове консультування дітей, батьків, педагогів;

• Пропаганда й роз’яснення прав і обов’язків дітей, членів їхніх родин;

Родина є одним з найважливіших факторів, що впливають на

емоційну сферу будь-якої дитини. Діти потребують доброзичливого й «розумного» спілкування (ігри, малювання, рухливі вправи, музика), а найголовніше – уваги до себе.