Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ZTP.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
332.15 Кб
Скачать

10. Комунітаризм як нормативна теорія. Ідея демократії консенсусу.

І на теоретичному рівні, і в площині практичної політики західноєвропейських країн висуваються альтернативні лібералізму стратегії внутрішньої політики, серед яких важливу роль відіграє комунітаризм, що розглядається як теорія, ідеологія та стратегія політичного розвитку. Особлива увага до комунітаризму наприкінці ХХ сторіччя зумовлена розчаруванням у сучасному лібералізмові. Комунітаризм виникає як реакція на процес універсалізації ліберальних цінностей і починається з критики ліберальної концепції індивідуалізму.

В основі протистояння лібералізму та комунітаризму лежить специфіка духовних цінностей, соціальних і політичних відносин і, відповідно, традиційно встановлених культурних утворень. Задля з’ясування основних ідеологічних відмінностей між комунітаризмом та лібералізмом пропонується провести розмежування за такими позиціями:

– «суспільство», необхідно з’ясувати, як альтернативні політичні ідеології відповідають на запитання: яким має бути суспільство задля підтримання та реалізації інтересів окремого індивіда й суспільства загалом? що є справедливе суспільство? як упорядковується життя людей? чим мають керуватися індивіди у своїй діяльності: традиціями, моральними нормами або ж вчиняти за власними бажаннями, іноді протилежними до суспільно визнаних норм людського співжиття та історично закріплених традицій?

– «індивід – суспільство», необхідно з’ясувати, яке місце відводиться індивідові в суспільстві, яка ідеологія позиціонує пріоритет індивідуальних прав та інтересів над загальними й, навпаки, висвітлити погляди комунітаристів і лібералів на особистість;

– «суспільні цінності», необхідно з’ясувати, яку роль відіграють цінності в суспільно-політичних процесах із позицій лібералізму та комунітаризму, як відбувається формування базових суспільних цінностей, що орієнтує суспільство на їх визнання.

Оскільки комунітарна критика лібералізму виникла одразу після виходу в світ книги Джона Роулза «Теорія справедливості», то передусім розгляньмо окремі положення його теорії. Так, Майкл Сендел у своїй книзі «Лібералізм та межі справедливості» відзначає, що теорія справедливості Роулза передбачає певний образ особистості, яка розглядається незалежно від своїх конкретних цілей [7]. На противагу він висловлює тезу, що така концепція «людини» має визначати ті форми суспільства, на які ми здатні. Також Сендел критикує два основні принципи першопочаткового стану людей, що суперечать один одному: з одного боку, вони вимагають рівних прав для всіх, а з другого – допускають нерівність в умовах, створюючи преференції найменш привілейованим членам суспільства. Критикуючи другий принцип стосовно розподілу економічних і соціальних благ, Сендел досліджує мотивацію поведінки людини. На його думку, готовність індивіда віддавати частину своєї власності на користь іншого й брати до уваги позицію інших людей під час прийняття рішень може бути виключно в суспільстві, якому властивий особливий кодекс цінностей. Таке суспільство, за Сенделом, у жодному випадкові не може бути контекстно незалежним, яким воно видається в Роулза.

Прихильник комунітаризму М. Сендел зазначає, що індивід, який не обтяжений моральним обов’язком, може посісти важливе місце за межами суспільства, частиною котрого він є, визначати й переглядати свої цілі, не озираючись на успадковані традиції [5]. На думку комунітаристів, ліберальний індивідуалізм присутній виключно там, де порушені суспільні зв’язки, індивіди відчувають відчуженість, соціально неадаптовані. Саме тоді, коли суспільне життя й традиція є вкрай необхідними компонентами задля подолання вищезгаданих негативних проявів суспільного розвитку. З нормативної точки зору, такий індивідуалізм вкрай небажаний. Він – ознака того, що щось відбувається не так. Комунітаристи віддають перевагу людському «я», сформованому під впливом переконань і традицій, що їх індивід поділяє. І саме у своїй спільноті, будь то село, субкультура, суспільно-політичний рух або етнічна група, індивід набуває специфічних прав і обов’язків, одночасно беручи участь у реалізації загальних цілей та інтересів.

Принцип консенсусу як одна із засад сучасної теорії і практики демократії.

Ідея консенсусу знайшла відображення й у тогочасних міжнародно-правових проектах. Зокрема, Е.Крюсе, Ш.Сен-П’єр, Я.Коменський, В.Пенн пропонували створити впливові міждержавні інституції для вирішення спірних питань. Окрім того, Пенн і Коменський розглядають консенсус не лише в якості засобу вирішення вже наявного конфлікту, але й як механізм усунення можливих конфліктогенних чинників. Це є дуже принциповим моментом в еволюції консенсусних уявлень.

Демокра́тія ( «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]