
- •1. Статус політичної теорії як комплексу знань про політику
- •2. Місце теорії політики у системі політичного знання та її функції.
- •3. Предмет та специфіка політичної теорії.
- •4. Проблеми методології політичної теорії.
- •5. Витоки сучасної політичної теорії. М. Вебер.
- •6. Проблема основ політичної теорії: логічний позитивізм та політична наука.
- •7. Інституціоналізм та поняття інституту у політичній науці.
- •8. Поведінковий підхід до вивчення політики. Біхевіоралізм та занепад позитивізму.
- •9. Сучасна версія політичної теорії лібертаристського прагматизму. Лібертаризм як крайняя форма лібералізму.
- •10. Комунітаризм як нормативна теорія. Ідея демократії консенсусу.
- •11. Теорія соціальної еволюції ю. Хабермаса.
- •12. Поняття структуралізму та його становлення. Структуралізм у політиці.
- •13. Постструктуралізм та його основні характеристики.
- •14. Модерн – суспільство ризику. Точки зору Гідденса та Бека.
- •15. Радикальна версія постмодернізму (ж. Бодрійяр).
- •16. Функціональні інтерпретації політики.
- •17. Політика як соціальне явище.
- •18. Поведінкові та психологічні інтерпретації політики.
- •19. Технократичні інтерпретації політики.
- •23. Джерела та ресурси влади.
- •24. Політика у контексті системного аналізу т. Парсонса.
- •25. Інституціональна модель політичної системи д. Істона.
- •26. Структурно-функціональна модель політичної системи г.Алмонда.
- •27. Комунікативна модель політичної системи к. Дойча.
- •28. Політична система як спосіб “виробництва політик” (ч.Ендрейн).
- •29. Структура і функції політичної системи.
- •30. Типологія політичних систем.
- •31. Тоталітаризм: проблемні комплекси вивчення.
- •32. Проблемні комплекси авторитаризму. Різновиди авторитаризму.
- •33. Основні класичні теорії демократії (ліберальна, пряма, плюралістична, елітарна, соціалістична).
- •34. Сучасні теорії демократії (поліархія, суспільна демократія, делегативна демократія).
- •35. Глобальна демократизація: способи інтерпретації.
- •36. Теорія хвиль с. Хантінгтона. Циклічна модель глобальної демократизації.
- •37. Концепція хвиль ф.Шміттера.
- •38. Зміст третьої хвилі демократизації та демократичні виміри рівня розвитку демократії.
- •39. Громадянське суспільство як соціальна реальність. Взаємозв’язок держави і громадянського суспільства.
- •40. Класичні теорії громадянського суспільства (ліберальна, марксистська).
- •41. Сучасні інтерпретації громадянського суспільства (концепція соцієтального суспільства, теорія соціалістичного громадянського суспільства).
- •42. Інтерпретація політичної культури в теорії політики.
- •43. Дискурс концепту політичної соціалізації.
- •44. Моделі політичної соціалізації.
- •45. Дискурс концепту ідеології. Функції ідеології.
- •46. Соціально-політичні парадигми та класичні типи ідеологій
- •47. Новітні види ідеологій.
- •48. Інтерпретація політичного процесу. Культурний код та концепція л. Пая
- •49. Теорія “ідеальних типів” політичного процесу.
- •50. Політичний процес як технологія прийняття рішень: компаративний аналіз. Типологія політичних стилів. Матриця Дж. Річардсона
- •51. Типологія політичних стилів к.Дайсона
- •52. Консенсусний політичний стиль
- •53.Реагуючий політичний стиль
- •54.Фактори детермінації політичної поведінки: підходи у науці
- •55. Соціологічна та психологічна моделі поведінки
- •56.Теорія раціонального вибору. Раціоналізм у політиці
- •57. Доктрина “політичного класу” г.Моски
- •58.Психологічна теорія еліти в.Парето
- •59.Концепція олігархії р. Міхельса
- •60. Сучасні теорії еліти (елітистський, інституціональний, репутаційний та плюралістичний підходи)
- •61. Системи відбору та фактори соціальної результативності еліт.
- •62. Дискурс концепту лідерства: класичні підходи в науці.
- •63. Сучасні концепції лідерства.
- •64. Основні типології лідерства.
- •65. Політичні партії: походження та ознаки.
- •66. Інтерпретації партії у теорії політики.
- •67. Типологія та функції партії.
- •68. Доктрина м. Дюверже про взаємозв’язок виборчої та партійної систем.
- •69. Дискурс концепту “група тиску”: теорія зацікавлених груп, теорія д. Трумена, концепція р.Даля.
- •70. Ознаки та типологія “груп тиску”.
- •71. Функції “груп тиску”. Типи і засоби впливу груп тиску.
- •72. Феномен бюрократії: його суть і природа. Причини бюрократизму.
- •73. Політичні зміни як об’єкт теорії політики: основні теми та напрями.
- •74. Теорія модернізації: складання концепту.
- •75. Основні напрями сучасної модерністської парадигми.
- •76. Моделі модернізації: політична практика.
- •77. Етапи розвитку та основні проблемні комплекси транзитології.
- •78. Консолідалогія: формування концепту та проблемні комплекси.
- •79. Моделі і фази політичної трансформації: пошук теоретичної моделі.
- •80. Теоретичні моделі транзиту. Концепція д. Ростоу.
- •81. Концепція транзиту а. Пшеворського.
- •82. Моделі демократизації с. Хантінгтона.
- •83. Авторитарний транзит ф. Шміттера та шестиетапна концепція р. Кортарело.
- •84. Концепція розпаду демократичних режимів х. Лінца.
- •85. Проблемні комплекси теорії світової політики.
- •86. Основні парадигми теорії міжнародних відносин.
- •87. Типологія міжнародних відносин.
- •88. Тенденції і специфіка сучасних міжнародних відносин
- •89. Фактори детермінації сучасного світового порядку.
- •90. Моделі сучасного світового порядку: сценарний аналіз.
10. Комунітаризм як нормативна теорія. Ідея демократії консенсусу.
І на теоретичному рівні, і в площині практичної політики західноєвропейських країн висуваються альтернативні лібералізму стратегії внутрішньої політики, серед яких важливу роль відіграє комунітаризм, що розглядається як теорія, ідеологія та стратегія політичного розвитку. Особлива увага до комунітаризму наприкінці ХХ сторіччя зумовлена розчаруванням у сучасному лібералізмові. Комунітаризм виникає як реакція на процес універсалізації ліберальних цінностей і починається з критики ліберальної концепції індивідуалізму.
В основі протистояння лібералізму та комунітаризму лежить специфіка духовних цінностей, соціальних і політичних відносин і, відповідно, традиційно встановлених культурних утворень. Задля з’ясування основних ідеологічних відмінностей між комунітаризмом та лібералізмом пропонується провести розмежування за такими позиціями:
– «суспільство», необхідно з’ясувати, як альтернативні політичні ідеології відповідають на запитання: яким має бути суспільство задля підтримання та реалізації інтересів окремого індивіда й суспільства загалом? що є справедливе суспільство? як упорядковується життя людей? чим мають керуватися індивіди у своїй діяльності: традиціями, моральними нормами або ж вчиняти за власними бажаннями, іноді протилежними до суспільно визнаних норм людського співжиття та історично закріплених традицій?
– «індивід – суспільство», необхідно з’ясувати, яке місце відводиться індивідові в суспільстві, яка ідеологія позиціонує пріоритет індивідуальних прав та інтересів над загальними й, навпаки, висвітлити погляди комунітаристів і лібералів на особистість;
– «суспільні цінності», необхідно з’ясувати, яку роль відіграють цінності в суспільно-політичних процесах із позицій лібералізму та комунітаризму, як відбувається формування базових суспільних цінностей, що орієнтує суспільство на їх визнання.
Оскільки комунітарна критика лібералізму виникла одразу після виходу в світ книги Джона Роулза «Теорія справедливості», то передусім розгляньмо окремі положення його теорії. Так, Майкл Сендел у своїй книзі «Лібералізм та межі справедливості» відзначає, що теорія справедливості Роулза передбачає певний образ особистості, яка розглядається незалежно від своїх конкретних цілей [7]. На противагу він висловлює тезу, що така концепція «людини» має визначати ті форми суспільства, на які ми здатні. Також Сендел критикує два основні принципи першопочаткового стану людей, що суперечать один одному: з одного боку, вони вимагають рівних прав для всіх, а з другого – допускають нерівність в умовах, створюючи преференції найменш привілейованим членам суспільства. Критикуючи другий принцип стосовно розподілу економічних і соціальних благ, Сендел досліджує мотивацію поведінки людини. На його думку, готовність індивіда віддавати частину своєї власності на користь іншого й брати до уваги позицію інших людей під час прийняття рішень може бути виключно в суспільстві, якому властивий особливий кодекс цінностей. Таке суспільство, за Сенделом, у жодному випадкові не може бути контекстно незалежним, яким воно видається в Роулза.
Прихильник комунітаризму М. Сендел зазначає, що індивід, який не обтяжений моральним обов’язком, може посісти важливе місце за межами суспільства, частиною котрого він є, визначати й переглядати свої цілі, не озираючись на успадковані традиції [5]. На думку комунітаристів, ліберальний індивідуалізм присутній виключно там, де порушені суспільні зв’язки, індивіди відчувають відчуженість, соціально неадаптовані. Саме тоді, коли суспільне життя й традиція є вкрай необхідними компонентами задля подолання вищезгаданих негативних проявів суспільного розвитку. З нормативної точки зору, такий індивідуалізм вкрай небажаний. Він – ознака того, що щось відбувається не так. Комунітаристи віддають перевагу людському «я», сформованому під впливом переконань і традицій, що їх індивід поділяє. І саме у своїй спільноті, будь то село, субкультура, суспільно-політичний рух або етнічна група, індивід набуває специфічних прав і обов’язків, одночасно беручи участь у реалізації загальних цілей та інтересів.
Принцип консенсусу як одна із засад сучасної теорії і практики демократії.
Ідея консенсусу знайшла відображення й у тогочасних міжнародно-правових проектах. Зокрема, Е.Крюсе, Ш.Сен-П’єр, Я.Коменський, В.Пенн пропонували створити впливові міждержавні інституції для вирішення спірних питань. Окрім того, Пенн і Коменський розглядають консенсус не лише в якості засобу вирішення вже наявного конфлікту, але й як механізм усунення можливих конфліктогенних чинників. Це є дуже принциповим моментом в еволюції консенсусних уявлень.
Демокра́тія ( «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).
Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».