77. Етапи розвитку та основні проблемні комплекси транзитології.

Транзитологія (лат. transitus перехід, прохождення та грец. logos - вчення) - розділ політології, який вивчає перехід від авторитаризму до демократії. Це розділ політології, що вивчає перехід від авторитаризму до демократії. У 70-90-і рр.. XX ст. різко зріс інтерес до проблем переходу від різних форм диктатури (авторитаризму і тоталітаризму) до демократії. Це пов'язано з процесами, що відбувалися і відбуваються в Португалії, Іспанії, Греції, Східній Європі, Росії та ін У роботах по Т. увага концентрується на умовах і передумовах, що сприяють переходу, на його рушійних силах, шляхи і стадіях, на різних моделях переходу (див. Демократичний транзит). Великий внесок у розробку проблем Т. внесли А. Переворський, Ф. Шміттер, Х. Лінц, С. Хантінгтон та ін.

78. Консолідалогія: формування концепту та проблемні комплекси.

В цій роботі ми присвятимо увагу аналізу явища консолідації демократії і розумінню того, як воно підтримується і яким чином досягається. Почнемо з того, що єдиної концептуальної точки зору на консолідацію демократії не існує.

Наприклад, Гіллєрмо О’Доннелл нарахував у профільній літературі не менше дванадцяти різних ознак, які виділяються в аналізі цього явища [8]. Основні ознаки, або сутнісні риси консолідації демократії, що виділяються різними авторами, переважно зводяться (у різних співвідношеннях і комбінаціях) до наступних:

- легітимність або підтримка демократичного режиму більшістю населення [3; 7; 6; 9];

- визнання основними політичними гравцями демократичних норм/правил "гри", а також

відповідна до цих правил поведінка [5; 7];

- відсутність значущих недемократичних акторів або антидемократичної поведінки [7];

- відсутність спотворень у запровадженні демократичних процедур, а також областей або сфер

політичного життя, на які їх вплив не розповсюджується [4].

Природно, точки зору з приводу того, що є консолідація демократії, варіюються залежно від підходу, якого дотримується той або інший автор. Більшість з них доповнює один одного, однак деякі є взаємовиключними логіками.1. Одне з питань, яке виникає: чи всі ці ознаки можна вважати необхідними та достатніми? Існує як мінімум дві основні точки зору на цю проблему: максималістська і мінімалістська [докладніше див.: 11]. Прихильники першої вважають необхідною не тільки більшість перелічених вище ознак, але і цілий ряд додаткових [див.: 12], наприклад, розвинене громадянське суспільство, верховенство права і т.д. Мінімалістська ж точка зору полягає в тому, що далеко не всі з цих ознак є дійсно необхідними. Оскільки остання точка зору нам здається переконливішою [розгорнуту аргументацію див. в: 4], коротко розглянемо основні ознаки під цим кутом зору.

1Демократична поведінка основних політичних гравців.

2 Висока легітимність демократичного режиму.

3 Відсутність значущих антидемократичних альтернатив.

Динамічні моделі. Консолідація демократії як процес.

Виникнення консолідації демократії тільки аналітично можна уявляти як "стрибок" із стану А в

стан Б. Яким би стійким постфактум не опинився стан консолідації демократії, він не виникає з нізвідки. Цей стан досягається. При цьому неможливо сказати, що існує тільки один процес досягнення консолідації демократія і лише з єдиним фіналом і однією траєкторією. Таке розуміння було б телеологічною помилкою. По суті, накопичений під час дослідження "третьої хвилі демократизації" досвід не дає якихось єдиних схем процесу консолідації демократії [7, 6], правда і загальне теоретичне уявлення про нього набагато бідніше, ніж, наприклад, про процес демократичного транзиту.

Простіше описати деякі відомі варіанти того, як наступає консолідація демократії, можна, використовуючи три категорії: "негативна" та "позитивна консолідація демократії" та "консолідація "часткових режимів"" (див. [18]; останній термін запропонований Філіпом Шміттером).

На основі аналізу запропонованої вище статичної моделі можна помітити, що можливими "напрямами" консолідації демократії є:

1. розширення кола основних політичних гравців, що дотримуються демократичних правил гри;

2. посилення підтримки демократичного режиму з боку населення;

3. ослаблення та маргіналізація антидемократичних альтернатив.