71. Функції “груп тиску”. Типи і засоби впливу груп тиску.

Можна перерахувати такі основні функції груп тиску:

1) передають настрої і вимоги народу урядові;

2) впливають на законодавчий процес (вони не тільки надихають і підтримують законодавство, але часто розробляють законопроекти і подають їх на розгляд урядів, правлячої партії або комісій законодавчої влади);

3) виконують важливу роль під час добору експертів і спеціалістів на міністерські та адміністративні посади, відкриваючи доступ на державні пости особам з відповідним досвідом і оточенням;

4) надають підтримку і мобілізують людей для реалізації урядових програм; 5) здійснюють контакт з урядом і сприяють виробленню сучасних та ефективних законів. У демократичних системах вплив численних груп тиску може досягти сили, яка нейтралізуватиме ефект роботи уряду.

Підсумувавши ми бачимо, що з одного боку, групи тиску, як опосередковані політичні суб'єкти, виступають своєрідним доповненням до багатопартійності. Окремі дослідники вважають, що «суспільство саме по собі є нічим іншим як комплексом груп що його складають». З іншого боку, на рівні розвитку нашого суспільства відбувається зрощування найпотужніших груп тиску з партійним апаратом, а це веде до зростання впливу олігархічних і корпоративних угруповань. Отже, при детальному розгляді суспільного зрізу на наявність у ньому груп тиску, ми можемо побачити найрізноманітніші їхні класифікаційні види та дієві прояви, і це є природно для всіх видів його устрою. Головний критерій якості функціонування груп тиску: досягнення бажаних результатів (їхня мета). А взагалі показники якісності діяльності груп тиску - це позитивні наслідки для всього суспільства, чи принаймні не утиск в правах та інтересах інших груп котрі претендують на такі ж, чи схожі пільги, права, або можливості реалізації своїх потуг.

Представництво групових інтересів у будь-яких політичній системі суспільства має важливе значення для стабільності її функціонування, тому що саме групи інтересів постають рушійними силами суспільно-політичних процесів. На думку В. Биковця, на сучасному етапі розвитку українського суспільства групи тиску відіграють роль однієї з провідних форм самоорганізації соціуму й водночас виступають провідними політичними факторами (Ринат Ахметов котрий просував деяких політиків до влади, в українських реаліях сам став депутатом провладної партії). Українські реалії досить відмінні від класичного розуміння описуваного в цьому розділі явища так як, багато груп тиску можуть не тільки взаємодіяти з урядом із приводу прийняття рішень у певній сфері управління, а й брати участь у виборчих кампаніях[38].

Існує два основні вектори впливу груп тиску на легітимну владу в державі: зовнішній і внутрішній, котрі теж поділяються на два підвиди: конвенційний та не конвенційний типи діяльності направлені на владу, котрі також можуть бути різними: явними або прихованими.

Тиск ззовні конвенційного (загальноприйнятого в світі) виду, проходить на міжнародному, дипломатичному рівні; може проявлятись у виді допуску чи навпаки неприйняття країни до різного роду альянсів, (заохочення до вступу України в митний союз, чи навпаки неприйняття до ЄС [75], НАТО [53], і пов'язані з цими організаціями вимоги). Накладення різних санкцій, яскравий приклад повітряна блокада та ряд ембарго щодо уряду М. Каддафі у Лівії [55]. Не конвенційний вид тиску на владу країни (іншими суб'єктами міжнародних відносин) - це проведення спецслужбами чужої держави різного роду спеціальних завдань, як варіант: зміна в цій країні влади. Наприклад дії США (спецоперації США по зміні влади в країнах Латинської Америки) чи Російські намагання контролю за кавказьким чи пострадянським регіоном[61].

До зовнішнього впливу на владу країни (не суб'єктів міжнародного права) котрі по різному тиснуть на владу слід віднести діяльність ТНК, не легальну торгівлю зброєю, міжнародний тероризм, наркотрафіки які проходять через територію держав, та інше (додаток №1).

До внутрішнього впливу на владу країни, слід віднести діяльність громадських об'єднань, рухів, фінансово-промислових груп, спілок (художників, журналістів), спортивних асоціацій, заборонених партій чирелігійних об'єднань [64]; вплив наркокартелів на владу в Колумбії або в Афганістані[75]. Слід також зазначити особистий вплив деяких громадсько-політичних діячів національного або світового масштабу (МагатмаҐанді[7], чи діяльність Аятоли Хомейні проти влади шаха, що призвело до ісламської революції в Ірані, та нової політичної розстановки сил в даному регіоні[35]. Інколи впливають на діяльність влади делінквентні структури наприклад: політичні терористи - народовольці - в Російській імперії котрі підірвали царя Олександра II [26-А], застрелили Столипіна [56]), кримінальний світ Росії середини дев'яностих років XX століття, італійська «коза ностра» яка у вісімдесяті роки XX століття поставила під загрозу легітимність владних структур в Італії [75], шамансько-сатанинське вчення вуду, яке змінило історію карибської колонії Гаїті, де в 1791 спалахнуло повстання на чолі з вудуїстами, а в 1953 році вуду стала однією з офіційних релігій цієї країни; обрядовість вуду[63] має величезний вплив на свідомість багатьох жителівДеякі політики цих країн звертаються за допомогою до жерців вуду вірячи в їхню допомогу [65].карибського регіону, включаючи Новий Орлеан як центр цього вірування у США.

Вплив груп тиску на державну політику здійснюється на п'ятьох рівнях. По-перше, групи впливають на громадську думку, використовуючи різні засоби масової комунікації для популяризації своїх ідей чи програм в аудиторії читачів, слухачів та глядачів. По-друге, вони прагнуть вплинути на результати виборів шляхом фінансування політичних груп або активізації інших форм передвиборної боротьби. По-третє, групи тиску впливають на зміст платформ політичних партій, виступаючи на відповідних форумах чи спілкуючись із кандидатами. По-четверте, вони можуть сконцентрувати свої зусилля на законодавчих органах, входячи в контакти з депутатами, беручи участь у слуханнях законопроектів у комісіях. І, нарешті, вони прагнуть контролювати вже прийняті закони, співпрацюючи з адміністративними діячами або заперечуючи правильність тлумачення адміністрацією цих законів, передаючи справу в разі потреби на розгляд суду.