69. Дискурс концепту “група тиску”: теорія зацікавлених груп, теорія д. Трумена, концепція р.Даля.

Теорія “зацікавлених груп” А.Бентлі. Артур Фішер Бентлі (1870 – 1957) започаткував теорію зацікавлених груп у праці “Процес керівництва. Вивчення громадських рухів” (1908 р.). Відомий американський теоретик намагався обґрунтувати реальну роль політичних партій, політичного лідерства у політичному процесі, їхній вплив на діяльність державних інститутів.

Теорія А.Бентлі виходить з того, що діяльність людей, визначувана їхніми інтересами, структурується за напрямками через різні “зацікавлені групи”. Це постійно-мінливий процес при якому відбувається тиск громадських сил (інтересів) на уряд (владу) з метою змусити його підкоритися їхній волі. У цьому процесі сильні групи домінують й примушують підкорятися собі слабші; а державне керування, таким чином, включає до своїх функцій адаптацію, врегулювання конфліктів та досягнення рівноваги між протидіючими групами.

Таким чином, аналізуючи політичний процес крізь призму спільних інтересів різних груп, А.Бентлі накреслює контур процесуальної інтерпретації теорії демократії.

Прихильником плюралістичної теорії демократії є політолог Р. Даль. Сутність його аргументів зводиться до таких положень:

— демократія плюралістична допускає існування великої кількості організованих інтересів;

— організовані інтереси конкурують між собою у володінні політичною владою і впливом;

— конкуруючі інтереси взаємно контролюють один одного і обмежують владу;

— плюралістична конкуренція інтересів веде до суспільної рівноваги, щонайкраще враховує суспільні і групові інтереси під час прийняття політичних рішень.

Концепція Р. Даля підтримує систему політичного управління, яка забезпечує відкрите суперництво політичних груп за владу.

Р.Даль стверджує, що демократія – лише ідеальний стан, до якого потрібно прагнути2. В будь-якій людській спільноті наявні сильні тенденції до розвитку нерівності і появи лідерів, наділених міццю влади. Але в такому випадку термін “демократія” можна застосовувати лише для характеристики ідеального стану. Дійсні ж системи, що найбільш наближені до цього ідеалу, Р.Даль пропонує називати поліархіями. В поліархії Р.Даля громадяни об’єднуються в групи для досягнення певних цілей, реалізації інтересів. Кожна з цих груп має свою еліту, яка й представляє в політиці інтереси своїх членів1. Багатоманітні організації забезпечують представництво в політиці якнайбільшого числа інтересів, наявних в складному соціальному організмі. Поліархія забезпечує можливість для опозиції критикувати урядову поведінку, доводити свою правоту, боротися за владу. Змагання за владу при цьому мають відкритий характер. Замість однієї правлячої еліти Р.Даль надає можливість впливу на політику множині еліт, які представляють сектори інтересів суспільства. Саме для відображення цих секторних інтересів створюються професійні спілки, асоціації підприємців, релігійні, спортивні, культурні об’єднання. Кожна з цих груп тиску діє в своїх власних інтересах, а не керується спільною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, які вони представляють, групи тиску беруть участь в політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об’єднання в політичні партії і громадсько-політичні організації, намагаються отримати доступ до засобів масової інформації з метою формування відповідної громадської думки.

Прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результатом взаємодії різних політичних сил, різних еліт, їх конкуренції. У зв’язку з цим політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними об’єднаннями.

Слідуючи за А. Бентлі, Д. Трумен визначає політичний процес насамперед як "процес групової конкуренції за владу над розподілом ресурсів", а саме суспільство - як множинність груп, що взаємодіють один з одним, причому різні соціальні інститути лише відображають цю групову конкуренцію і взаємодію , є "залежними змінними". Оскільки держава - це той інститут в сучасному суспільстві, через який здійснюється більша частина авторитетного розподілу його ресурсів, групи, що конкурують один з одним, шукають доступ до цього ключового центру прийняття політичних рішень, намагаються домогтися від нього сприятливого для себе розподілу ресурсів 3.

Д. Трумен, як і А. Бентлі, підкреслює, що така групова конкуренція, незважаючи на всю її гостроту, в кінцевому рахунку не порушує рівноваги і навіть сприяє підтримці стабільності існуючої політичної системи. Застава такої стабільності у політичній системі США Д. Трумен вбачає у плюралізмі груп, в тому, що, як правило, американці складаються одночасно членами кількох, в певних областях конкуруючих між собою груп. У результаті, каже Д. Трумен, жодна з груп не в змозі підкорити повністю своїм інтересам державну політику і поведінку своїх членів. Все це, на думку Д. Трумена, і створює ту стабільність, яку потребує будь-яка політична система 4.