45. Дискурс концепту ідеології. Функції ідеології.

Особливе місце в структурі політичної свідомості посідає політична ідеологія. Вперше поняття "ідеологія" ввів в науковий обіг французький філософ Дестюд де Трасі (1754—1836). В праці "Елементи ідеології" він розглядав ідеологію як науку про закони походження людських ідей із почуттєвого досвіду. Тож поняття "ідеологія" походить від поняття "ідея". Власне Д. де Трасі розглядав ідеологію як науку про ідеї, їх виникнення та функціонування.

Політична ідеологія — складне і суперечливе духовне утворення. Вона покликана розкрити специфіку двох видів розвитку — політичного та ідеологічного — і водночас показати їх взаємодію, вплив політики на ідеологію та ідеології на політичний процес. Наукове осмислення сутності ідеології почалося тоді, коли вже набули розвитку ідеології лібералізму, консерватизму, а згодом і марксизму. Ніколи політика без ідеології не існувала (і не буде існувати), бо ідеологія є необхідним структурним елементом політики. В традиційному (аграрному) суспільстві ідеологія, як правило, збігалася з релігією і розвивалась у релігійній оболонці. Завдяки секуляризації, тобто відокремлення церкви від держави, влади духовенства від світської влади, ідеологія дедалі набувала світського характеру. З'являлись її різновиди, що і спричинило посилення впливу ідеології на політичну поведінку громадян, посилило політичне розмежування в суспільстві, сприяло інституційним змінам.

Зрозуміло, що за цих умов виникла потреба осягнення сутності ідеології, і згодом з'явилось чимало неоднозначних тлумачень цього суспільного феномену. Назвемо деякі з підходів.

1) Виникнення політичної ідеології пов'язується з потребою легітимації влади (Г. Моска, Р. Міхельс, В. Парето). Тобто з допомогою ідеології можновладці обґрунтовують законність і справедливість існуючих соціальних інститутів, суспільного ладу та своєї влади в суспільстві. Завдяки ідеології вже на рівні ідей виникає взаємовизнання еліти і мас.

2) К. Маркс і Ф. Енгельс у своїй спільній праці "Німецька ідеологія" наголошували, що ідеологія — це: а) ідеалістична концепція, згідно з якою світ постає як втілення думок, принципів; б) тип мислення, коли не усвідомлюється залежність особистих ідей від матеріальних ідей (інтересів) класів; в) хибне, ілюзорне відображення дійсності в політичних, філософських, релігійних, моральних та інших формах. Висновок К. Маркса категоричний: конкретні інтереси (матеріальні) породжують ту чи ту суспільну теорію. Така теорія — це тільки ідеологічне (словесне) прикриття матеріальних інтересів. Тому ідеологія — це феномен мислення, зумовлений соціальними, життєвими інтересами. Хоча цей груповий, частковий інтерес часом ретельно маскується гаслами загальної справедливості. Отже, згідно з тезою К. Маркса, ідеологія — це сукупність ідей, поглядів, теорій, які відображають й оцінюють соціальну дійсність з позицій інтересів конкретних класів, приховуючи відносини панування і підкорення.

3) К. Мангейм (1893—1947) у своїй праці "Ідеологія та утопія" не поділяв марксистську ортодоксію і наголошував, що суспільне буття не зводиться до економічних відносин у сфері матеріального виробництва. На соціальну поведінку впливають не тільки матеріальні інтереси, а й інші чинники, зокрема релігія визначала "соціальне буття" в добу Середньовіччя. Тому ідеологія — це не обов'язково свідоме обдурювання. Ідеологія — це обґрунтування, апологія (захист) існуючого устрою. Вона здатна з'єднувати людей, акумулювати їх політичну енергію, та, за певних умов, можливі ідеологічні диверсії.

4) Д. Белл, Р. Арон, С. Ліпсет у другій половині XX ст. вимагали відмови від "ідеології", оскільки ідеологія не може містити об'єктивних реальних знань. Такі знання дає тільки наука, а ідеологія виражає суб'єктивні соціально-класові інтереси. Згадані мислителі виступали за деідеологізацію (відмова від ідеології), вважаючи, що сучасне індустріальне суспільство здатне вирішувати свої проблеми "за межами ідеологічних догм" (С. Ліпсет).

5) Р. Арон наголошував, що ідеологія виражає історичну перспективу, прагнення майбутнього. Тому ідеологія не може бути істинною чи хибною. Це проект майбутнього, в який постійно вносяться корективи. Тож ідеологія радше безперервний діалог, аніж щось остаточно доведене, стверджене.

6) Ідеологія — система уявлень, в якій практичне спрямування переважає над теоретичним, тобто вона спрямована більше на вдосконалення суспільного життя, аніж на теоретичне обгрунтування існуючого (Л. Альтюссер).

7) О. Лемберг у праці "Ідеологія і суспільство" висуває ідеологію як систему певних ідей, цінностей та норм. Вона призначена об'єднувати людей, щоб вони були здатні спільно жити та діяти. Політичні партії, рухи, суспільство не можуть існувати без ідеології, позаяк ідеологічний вакуум нестерпний для людини. Ідеологія сприяє розумінню світу. Жити без ідеології — це жити в незрозумілому для себе світі, без цінностей та норм, які є основою поведінки та способу життя людини.

8) Ідеології — такі системи цінностей, які стають актуальними у час глибоких суспільних криз (німецький політолог У. Матц). Тоді вони перетворюються в суспільний світогляд з великим потенціалом віри, орієнтації та сенсів. Хоч політичні переконання і різняться від релігійних за змістом, але й вони ґрунтуються"на вірі. Віра й сенси спрямовують людину у майбутнє. Якщо релігія пропонує "рай на небі", то ідеологія — "рай на землі", але обидві орієнтують на майбутнє. Ідеологи сьогодні відіграють чималу роль в суспільстві, та майбутнє відкрите суспільство повинно остаточно звільнитись від "цих сурогатів істинної громадянської віри".

9) Ідеологія — результат масової свідомості (неоанархісти).

Отже, спектр поглядів на ідеологію досить широкий — від негативного до позитивного полюсів. Негативи ідеологи пов'язують з її груповою суб'єктивністю, груповим егоїзмом. За такого погляду ідеологія протиставляється раціональному, науковому осягненню соціальної дійсності. Тоді ідеологія не стільки відображає і несе істину, скільки є "спотвореною свідомістю" (К. Маркс), "кристалізацією хибної свідомості" (В. Па-рето), "добровільною містифікацією" (К. Мангейм), "секуляризованою релігією" (Д. Белл), "невпізнаною брехнею" (Б.-А. Леві). Позитивний бік ідеології вбачають в її здатності об'єднувати людей на рівні ідей, пропонувати гуманістичні цінності, ідеали, норми, прищеплювати людям віру в можливість розбудови суспільства на найбільших всезагальних і оптимальних засадах та принципах

Розшире тлумачення (Т. Парсонс). Ідеологія вважається сис-темою конкретних цінностей певного суспільства, яка орієнтує соціальну діяльність суб'єкта політики в певному напрямку.

Директивне тлумачення, тобто марксистське, пов'язане зі спробою виокремити ідеологію з-поміж інших форм політичної свідомості в контексті інтересів і сподівань певного класу.

Культурологічне тлумачення (М. Вебер, К. Мангейм, Е. Дюрк-гейм). Ідеологія в цьому разі розглядається як сфера суб'єк-тивних цінностей.

Основними е такі функції ідеології:

• оволодіння масовою політичною свідомістю людей, впро-вадження в таку свідомість програми, відповідно до якої люди повинні орієнтуватися в політичному просторі. Фак-тично ідеологія в цьому плані повинна створювати пози-тивний образ здійснюваного політичного курсу, його уз-годження з інтересами суспільства;

• стимулювання цілеспрямованих дій усіх суб'єктів політи-ки;

• інтегрування суспільства на основі певних інтересів, цілей, поглядів;

• згуртування людей і акумулювання їхньої енергії.

• вираз і захист інтересів певної соціальної спільності (групи, класу, нації);

• упровадження в суспільну свідомість своїх критеріїв оцінки політичних подій, політичної історії;

• інтеграція (об'єднання) людей на базі загальних оцінок, ціннісних орієнтацій, політичних уявлень;

• організація і регулювання поведінки людей на основі загально ідеологічних норм і цінностей;

• обгрунтовування мотивів політичної поведінки і мобілізація соціальних спільностей на реалізацію поставлених задач;

• легітимізація влади; раціональне обгрунтовування (виправдання) діяльності правлячої еліти.

Перелічені функції тісно взаємодіють, безпосередньо взаємовпливають, а головне, по-різному детермінують поведінку ок-ремих громадян у суспільстві. Скажімо, не всі суб'єкти політи-ки, політичного процесу однаковою мірою стимулюються до дії у власних інтересах і суспільства саме під впливом конкурент-ного політичного впливу, у результаті дії ідеології. Таке саме стосується також проблеми акумулювання енергії людей, їх згуртування, без чого спільна перетворювальна діяльність ви-дається неможливою.

Існують три основні рівні функціонування політичної ідеології (Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. – М.,1995. – С. 224-225):

1. Теоретико-концептуальний, на якому формуються основні положення і обгрунтовуються ідеали і цінності певного класу, нації, соціальної спільності.

2. Програмно-політичний, на якому соціально-філософські принципи і ідеали перекладаються на мову програм і гасел, формується нормативна основа для ухвалення управлінських рішень і політичної поведінки громадян.

3. Актуалізований, який характеризує рівень освоєння громадянами ідей, мети, принципів конкретної ідеології. На цьому рівні визначається ступінь впливу ідеології на практичну діяльність людей.