35. Глобальна демократизація: способи інтерпретації.

Серед політологів немає єдності у визначенні процесу «демократизація». Її розглядають як перехід від недемократичних форм правління до демократії. Але так, як процес демократизації не завжди призводить до утвердження даного поняття, використовується ін. поняття «демократичний транзит» - вказує на факт, що демократизація являє собою процес з невизначеним результатом.

У сучасній п. науці існують різні підходи до вивчення і пояснення змісту факторів демократизації.

Мельвік пропонує розглядати теорію демократизації у 2-х факторах:

1) структурному (ліпсет, алмонд, верба, пай)

2) процедурного (одоннел, шміттер)

3 типи структурних передумов

1) економічна єдність

2) громадянськість

Якщо структурний підхід орієнтується на наявність «об’єктивних» факторів, що впливають на його благополучний/неблагополучний результат д. перетворень, то процедурний підхід, як необхідність демократизації, виділяє дії п. акторів, які здійснюють цей процес

36. Теорія хвиль с. Хантінгтона. Циклічна модель глобальної демократизації.

На початку 90-х рр. в науку ввійшло поняття «хвилі демократизації» - перехід країни від недемократичних режимів до демократичних, що протікає в певний період часу, за чисельністю перевищує ці країни в яких за той же період часу розвиток протікає в антидемократичному напрямку. – Хантінгтон називає їх хвилею відкату від демократизації.

Хвилі демократизації

1) тривала хвиля (1828-1926); американська та французька революції: поширення виборчого права, скасування майнового цензу, розвиток представницьких інститутів.

відкату (1922-1942); становлення фашистської диктатури.

2) коротка хвиля(1943-1962);розгром фашистської німеччини, мілітаристської японії та звільнення зах. Європи від окупації.демократичні вибори в лат.америці

відкату(1958-1962) 1967-в греції диктатура «чорних полковників», кризові процеси в зах. Європі.

3) 1974-до сьогодні – військовий переворот 1974 у португалії.

Причини глобалізації за Хантінгтоном

1) Криза легітимності авторит і тотал режимів

2) Зростання економіки та освіти

3) Зміни релігійні, п. курсів

4) Демократичний ефект ЗМІ

Моделі переходу від авторит. До демократії

1) Класична лінійна (британія, швеція) обмеження монархічної влади

2) Циклічна( азія, африка, лат америка)чергування дем і автоирит режимів

3) Діалектична(іспанія, греція, португалія) нестабільність п режимів під впливом внутрішніх передумов.

37. Концепція хвиль ф.Шміттера.

4 хвилі

1) З 1848р, до 1852 повернення до автократичних форм правління

2) Після 1 св війни, розпад росії та австроугорщини, виник нові держави

3) Після 2 св війни

4) Військовий переворот 1974 в португалії

Відмінна риса періодизації є виділення періоду після 1 св війни як окремого періоду. При виділенні перших хвиль автор звужує просторові рамки, обмежуючись Європою.

38. Зміст третьої хвилі демократизації та демократичні виміри рівня розвитку демократії.

Визначаючи "перехід" як інтервал між двома політичними режимами, який обмежений, з одного боку, початком процесу розпаду авторитарного режиму, а з іншого – установленням певної форми демократії, більшість дослідників визнають не тільки неодномоментність, тривалість і протяжність цього процесу в часі, але й високий ступінь "невизначеності" його результату.

Для перехідного періоду характерні: значна політична нестабільність; існування та поява непередбачуваних обставин і результатів; інституціональна мінливість; слабкість або недієвість політико-правових та соціальних обмежувачів; швидкоплинність союзів та асоціацій; суперечливість політичних рішень. Першочерговими політичними завданнями перехідного етапу є укладення конституційної угоди, установлення процедурних правил для розгортання політичної конкуренції, демонтаж старих авторитарних структур та скасування законодавства, що суперечить демократичній політиці. Головними причинами, що ініціюють перехід, є розкол усередині правлячої авторитарної верхівки та втрата або значне зниження рівня легітимності режиму.

Аналіз класифікації Шміттера дозволяє зробити ряд висновків:

1) практично весь досвід перехідних процесів у Південній Європі міститься в моделях "пакт" і "насадження", що є свідченням ключової ролі еліт в цих країнах. Жоден із східноєвропейських переходів не відбувався однозначно на основі "пакту";

2) силове усунення авторитарного режиму дуже рідко закінчується утворенням стабільної політичної демократії. Найбільш поширеною є демократизація шляхом "насадження", яка призвела до встановлення стабільних післявоєнних демократій;

3) перехід на основі пакту між конкуруючими елітами приводить до стабільної демократії. Пакт обов’язково повинен бути всеосяжним та об’єднувати практично всіх значущих політичних суб’єктів;

4) спосіб та шлях переходу відіграють важливу роль у процесі демократизації. Переходи на основі "пакту" і "насадження" з найбільшою вірогідністю ведуть до політичної демократії. У випадках, коли нові структури формуються "знизу" (шляхом реформ або в результаті революцій), можливість успішного завершення процесу демократизації значно зменшується. Найбільш проблематичними є "змішані" ситуації, в яких не сформувалися ні домінуюча стратегія, ні домінуюча коаліція.

Консолідація режиму – це процес встановлення та адаптації демократичних структур, інститутів та норм, що частково або повністю визнаються громадянським суспільством як легітимні. Консолідація передбачає: встановлення і відтворення демократичної політичної практики, моделей демократичної політичної культури; подальше зміцнення демократичних структур; прогресуючу адаптацію до змін, які відбуваються в процесі практичного втілення демократичної моделі у життя; досягнення інститутами чіткої ідентичності і певного ступеня автономії відносно громадянського суспільства; розширення підтримки демократичних інститутів. На відміну від етапу переходу, консолідація не є новаторським процесом, оскільки закріплює істотні риси демократії та адаптує другорядні з метою забезпечення їх стабільності у часі.

Умови початку етапу консолідації :

1. існування сильної держави, без якої в сучасному політичному суспільстві неможливо провести вільні і справедливі вибори та забезпечити верховенство права;

2. успішне завершення етапу переходу та фази становлення;

3. управління країною на демократичних засадах, оскільки тільки демократії можуть стати консолідованими демократіями;

4. розвиток вільного та життєздатного громадянського суспільства;

5. існування відносно автономного політичного суспільства;

6. верховенство права, яке б визнавали усі головні політичні суб’єкти на всій території країни;

7. придатна для нового демократичного уряду бюрократія;

8. наявність інституціоналізованого економічного суспільства.

Процес консолідації демократії вважається успішно завершеним, якщо правила та ресурси базових демократичних інститутів достатньо укорінені, щоб витримати передбачувані зміни навколишнього середовища (ротація політичних партій при владі; зміни в партійних коаліціях; коливання економіки; загрози національній безпеці; періодичні природні катаклізми). Відправним пунктом початку фази стабілізації може стати початок процесу мирної ротації партій або політичних сил при владі.

Дослідження рівня демократичного розвитку посідає одне з провідних місць у практичній політиці.

У 90-х рр. з’являється ідея демократичного аудиту, що проводиться для дослідження розвитку демократії у конкретних країнах.

1) індекс п. розвитку Катрайта

2) і демократичної дії – 2 змінні: електоральна рівність, конкуркнція

3) і. демократії Ванханена – пояснюється через 2 змінні:конкуренція, участь

4) і свободи «дому свободи»