14. Модерн – суспільство ризику. Точки зору Гідденса та Бека.

Сьогодні розвинені країни, а за ними і людство загалом, переходять в якісно новий стан, який німецький соціолог Ульріх Бек назвав «суспільством ризику». Його основи були створені західними науковцями, в працях яких відображуються їх уявлення про сутність ризику як явища, яке впливає на різноманітні сфери людського життя. Серед них, У. Бек, Н. Луман, Е. Гідденс, К. Лау, а також праці О. Яницького, В. Зубкова, С. Яковлевої, В. Ібрагімова, та інших. Саме ці дослідники внесли вагомий вклад у вивчення сучасного глобального суспільства та заклали той базис, на якому почалося формування міждисциплінарної галузі науки – ризикології, яка має відіграти ключову роль у вивченні суспільства ризику.

Стосовно самого терміну «ризик», то воно не має всеохоплюючого, ґрунтовного визначення. У. Бек вважає, що ризик – це всеохоплююча характеристика суспільства на певному рівні його розвитку, яке після індустріального і постіндустріального (інформаційного) суспільства перетворюється на «суспільство ризику». Суть даного поняття полягає в тому, що логіка виробництва індустріального суспільства поступово трансформується в логіку виробництва масового поширення ризиків, які породжуються різноманітними науково-технічними системами. Центральна ідея рефлексивної модернізації індустріального суспільства розвивається автором в двох напрямках. Ним розглядається логіка розподілу багатств та розподілення ризиків, проте це лише одна сторона суспільства ризику. Інша сторона потрапляє в поле зору тоді, коли У. Бек розглядає характерні для індустріального суспільства протиріччя між його основами і тим, що ми маємо зараз.

Е. Гідденс вважає ризик однією з атрибут них рис «високої сучасності», яка характеризується принциповою некерованістю цілого ряду ситуацій і процесів, які становлять реальну загрозу не окремим індивідам та невеликим співтовариствам, а людству загалом.

Ульріх Бек говорить про те, що «місце спільноти потреби займає спільнота страху». В його концепції ризик є систематична взаємодія суспільства з «загрозами та небезпеками, ініційованими і виробленими процесом модернізації як таким. На відміну від небезпек минулих епох ризики сутність наслідку, пов’язані з загрозливою потужністю модернізації…» .

Виникають протиріччя між тим, що ми спостерігаємо зараз, і концепцією індустріального суспільства, фундаментом якого були такі традиційні зв’язки та соціальні форми як класи і сім’я. Таким чином, сучасне суспільство знищує само себе. В суспільстві ризику люди досягають солідарності в спробі вберегти себе від ядовитих речовин, позбавитися від небезпеки. Ця мета багато в чому негативна, тобто це не прагнення до кращого, а спроба уникнути найгіршого.

Рушійну сила суспільства ризику можна виразити фразою: «Я боюсь!». О. Яницький, спираючись на теоретичні засади У. Бека, Н. Лумана та Е. Гідденса, розробив власну концепцію, яка отримала назву «суспільства всезагального ризику». Її зміст зводився до того, що відбувається поєднання техногенних ризиків, які виникають під впливом форсованої модернізації та соціогенних ризиків, які мають суспільну природу свого виникнення.

Проте, головною умовою становлення суспільства ризику (суспільства всезагального ризику), відповідно до ідей У. Бека та О. Яницького, є зміна позитивної логіки суспільного розвитку на негативну. Позитивна логіка власним нормативним ідеалом має досягнення тотожності. Він, тобто цей ідеал, який заснований на таких позитивних цінностях, як ріст багатства, визнається і

У. Беком, і О. Яницьким, недосяжним через власну утопічність. Такому позитивізму протиставляється суспільство ризику, нормативним ідеалом якого є безпека, як наслідок соціальний проект має виключно захисний характер, тобто негативний. Дана модель суспільства орієнтована не на досягнення кращого, прогресивнішого, а на збереження, захист того, що є і відвернення гіршого. Як наслідок, в такому суспільстві видозмінюється і система цінностей: орієнтація на задоволення потреб трансформується в орієнтацію на їхсамообмеження.

Традиційна сфера політики, уряд втрачає владу, оскільки найбільші ризики виникають завдяки появі так званих субполітік, наприклад, політики великих компаній, дослідницьких центрів і т.д. Саме в субполітіческіх системах втілюються структури нового суспільства заради вищої мети - прогресу знання, які просто ігнорують і парламентські системи, і опозицію. Бек називає цей процес «розпадом політики», коли політику вже більше не здійснює централізоване уряд, а вона стає сферою контролю різноманітних субгрупп, так само як і окремих індивідів. Ці субгрупп і індивіди можуть бути більш рефлексивно і самокритичні, ніж централізоване уряд і вони, як правило, краще справляються з проблемами, породжуваними сучасністю. Таким чином, діалектика полягає в тому, що розвинений Модерн одночасно генерує як безпрецедентні ризики, так і рефлексивні здібності справлятися з ними.