Підклас Суцільноголові - Holocephali

У цих тварин верхня щелепа приросла до черепа (звідси на­зва). Шкіра гола. Кінець морди заокруглений. Є шкірясті зяброві кришки. Бризкальце відсутнє. Зуби без емалі; зливаючись, утворюють зубні пластинки - 2 пари на верхніх і одну - на нижніх щелепах. Скелет частково просякнутий вапном.

Ряд Химероподібні — Chimaeriformes. Належать глибоководні придонні морські риби завдовжки від 60 см до 2 м. Відомо близь-

ко 30 видів, поширених у теплих водах Світового океану. У морях України відсутні. Спинний плавець із шипом, біля основи якого може бути отруйна залоза. Отрута небезпечна і для людини. Хво­стовий плавець витягнутий довгим шнуром, схожий на хвіст щура, тому химерових називають ще морськими щурами. Живляться голкошкірими, молюсками, ракоподібними, рибою. Запліднення внутрішнє. У самців на лобі і череві є особливі придатки для утримання самки при копуляції. Яйця (найчастіше 2) у великих (12-24 см) рогових капсулах. Представник - химера європейська (Chimaera moonstrosa), яка водиться біля берегів Європи, зокрема, у Баренцевому морі. Довжина тіла - до 1,5 м, тримається на глибині до 1000 м. Промислового значення не має. Лише окремі види утворюють промислові скупчення.

Підклас Пластинозяброві - Elasmobranchii

Ці риби мають розтруб, 5-7 зябрових щілин, бризкальце. Зябро­ві пелюстки - у вигляді пластин, розміщених на міжзябрових перегородках (звідси й назва).

Надряд Акули — Selachomorpha. Об'єднує близько 250 видів переважно морських риб, поширених у всіх океанах. Лише де­які живуть у прісних водах річок Ганг, Амазонка, озера Нікарагуа. Більшість - пелагічні види (гр. pelagos - «відкрите море»), рідше придонні, які зустрічаються до глибини 3000 м. Глибоководні мають органи свічення - фотофори. Тіло видов­жене, від 20-30 см до 20 м завдовжки. Найбільша маса - до 14 т (китова Rhincodon typus і гігантська Cetorhirus maximus аку­ли). Луска плакоїдна, з добре розвиненою емаллю. Зябрових щілин переважно по 5 з обох боків голови. Шлунковий сік міс­тить до 1,6% соляної кислоти. Перетравлення їжі - до 5 днів. У печінці накопичується велика кількість жиру, що має не лише енергетичну цінність, а й зменшує масу тіла та збільшує пла­вучість. Є ректальна залоза, що відкривається у клоаку і виділяє сіль. М'язи мають здатність скорочуватись автономно, без зв'я­зку із головним мозком. Тому обезголовлена акула може де­який час плавати, а акула без внутрішніх органів - заковтувати здобич. При температурі нижче 15°С стають малоактивними, втрачають агресивність.

Рис. 176. Види акул:

а – акула оселедцева, б – акула велетенська, в – акула пилконіс, г – морський ангел, д – китова акулаю

Акули мають здебільшого торпедоподібну форму тіла і ви­сокі гідродинамічні властивості (рис. 176). Переважна більшість їх - хижаки, які активно відшукують і переслідують здобич. Зуби розташовані у 5-7 рядів, із ріжучими краями; ростуть

протягом усього життя особини, періодично замінюючись. Жив­ляться акули іншими рибами, дельфінами, черепахами, птаха­ми, молюсками, ракоподібними. Близько 50 видів акул небез­печні для людини (тигрова – Galeocerdo cuvieri, леопардова – Triakis henlei, голуба – Isurus glaucus, тупорила – Carcharhinus leucas акули, акула-молот – Sphyrna zygaena та ін.). Китова та гігантська акули живляться планктоном і дрібною рибою. У них зябра виконують роль цідильного апарата.

Акули яйцекладні або яйцеживородні (таких більше). Яйця відкладають у капсули із рогоподібної речовини. Найбільші яйця у китової акули - 67 см завдовжки і 40 см завширшки. Яйце­живородні акули народжують від 2 до 100 і більше малят. Вагітність триває до 2 років.

У Чорному морі поширена колюча акула, або катран (Squalus acanthias). Попереду обох спинних плавців має колючі промені; підхвостовий плавець відсутній. Має розміри до 2 м. Живе зграями. Хижак, живиться рибою, молюсками, ракоподібними. На людину не нападає. Статевої зрілості досягає в 17-річному віці. Живородна; щороку народжує від 7 до ЗО мальків. М'ясо катрана їстівне. Цінується жир, який одержують з печінки. З печінки катрана виготовляють препарат катрекс, що підсилює імунні функції організму людини при ракових та інших за­хворюваннях. Зрідка в Чорне море із Середземного заходить також кошача акула (Scyliorhinus canicula).

Більшість акул не утворює скупчень, що затруднює їх промисел. Тому виловлюють акул порівняно мало (за масою хрящові риби становлять усього 1,5-2% світового вилову риб). М'ясо акул у більшості країн в їжу не вживається, оскільки у крові і тканинах міститься багато сечовини (до 1,5-2,8%, тоді як у кісткових - 0,02-0,03%). Здебільшого переробляються на кормове борошно. Із спеціально обробленої шкіри акул виготов­ляють галантерейні вироби, взуття. Шкіра із лускою ви­користовується для полірування дерева і мармуру. Із печінки одержують жир (до 2000 л від гігантської акули).

Розробляються методи захисту людей від нападу акул.

Надряд Скати — Batomorpha. Об'єднує близько 350 видів, що зустрічаються у всіх океанах від мілководдя до глибини 2700 м; деякі живуть у тропічних ріках (Амазонка та ін.). У Чорному та Азовському морях поширені 2 види.

Довжина тіла від кількох сантиметрів до шести - семи мет­рів, максимальна маса - 2,5 т. Шкіра гола або вкрита шипами. Скати - бентосні тварини. У зв'язку із придонним способом життя тіло сплюснуте у спинно-черев­ному напрямі; грудні плавці зростаються із головою; спин­ний і хвостовий плавці малі; зяброві щілини та рот відкри­ваються на черевному боці тіла. На голові позаду очей знахо­дяться бризкальця, крізь які вода втягується у зяброву порожнину. Так забезпечується циркуляція води. Часто мають захисне забарвлення, яке лег­ко змінюється залежно від ко­льору субстрату. Живляться безхребетними (ракоподібними, молюсками, червами), рибою. Розмножуються як відкла­данням яєць, так і яйцежи-вородінням. Плодючість - від одного до кількох десятків ембріонів. Бентофаги і хижаки.

Рис. 177. Електричні органи ската:

a: 1 - електричний орган; 2 - брязка­льце; 3 - отвір зябрової щілини; 4 -нерви, що підходять до електричного органа; 5 - перерізаний м'яз. б: 1 - нерви, що підходять до органа; 2 - кровоносні судини; 3 - центральна частина електричної пластинки; 4 -сполучно-тканинні капсули.

Електричні скати (рис. 177) (ряд Torpediniformes) мають електричні органи, що виробляють струм силою до 5 ампер і напругою 60-300 В. Електричні органи являють собою видозмінені ділянки поперечносмугастої мускулатури. М'язові волокна перетворилися на пластинки, відокремлені одна від одної сполучною тканиною, і мають здатність виробляти струм. У кожному електричному органі буває до 100-200 тис. електричних пластинок. Струм використовують для захисту і нападу, а та­кож для орієнтації. Обмінюючись електросигналами, які сприй­мають за допомогою електрорецепторів, скати встановлюють вза­ємозв'язки між собою.

Рис. 178. Види скатів:

а - хвостокол; б - шипуватий скат; в - електричний скат; г - пила-риба; д - манта

Пила-риба (Pristis pectinatus) - скат великих розмірів (дов­жина тіла - 5-6 м), має виріст - пилу, за допомогою якої захи­щається і нападає (рис. 178).

У прибережній зоні Чорного та Азовського морів живе морська лисиця, або шипуватий скат — Raja clavata (довжина тіла - до 100 см, маса - 3-5 кг). У нього по всьому тілу розкидані шипи, які мають захисне значення.

Зустрічається також морський кіт, або скат-хвостокол – Dasyatis pastinaca (довжина тіла - до 2 м). На хвості є довга (до ЗО см) зазубрена голка, що служить для захисту. Найбільший серед скатів - манта, або морський диявол (Manta birostris), поширений у тропічних і субтропічних морях усіх океанів. До­вжина тіла - 6,6 м, маса - до 2 т.