Клас сальпи - salpae

Відомо 25 видів сальп, поширених по всіх океанах, за винятком Північного Льодовитого. У фауні України відсутні.

Тіло видовжене, циліндричне, довжиною від кількох мм до 33 см. Ротовий і клоакальний сифони розміщені на протилежних кінцях. За будовою подібні до асцидій. Тіло вкрите тонкою, студе-нистою, напівпрозорою тунікою. Крізь неї просвічуються мускульні тяжі, які, ніби обручі на діжці, оперезують тіло тварини. М'язи поперечносмугасті (у асцидій - гладенькі). Унаслідок їх послідовного скорочення вода надходить із глотки до атріальної порожнини і з силою виштовхується через клоа­кальний сифон. Тварина рухається вперед (рис. 162).

Рис. 162. Зовнішній вигляд (А) і будова (Б) сальпи: А: 1 - туніка; 2 - мускульні стрічки; З -ротовий сифон; 4 - глотка; 5 - ендостиль; 6 - зябровий отвір; 7 - кишка; 8 - кло­ака; 9 - клоакальний сифон. Б: 1 - туні­ка; 2 - мантія; З - ротовий сифон; 4 -глотка; 5 - ендостиль; 6 - зябра; 7 - стра­вохід; 8 — шлунок; 9 - травна залоза; 10 - кишка; 11 - клоака; 12 - клоакаль­ний сифон; 13 - серце; 14 - столон; 15 -нервовий ганглій; 16 - око.

Сальпам властиве чергування безстатевого і статевого по­колінь (метагенез), пов'язане з утворенням складних поліморфних колоній. Із заплідненого яйця розвивається не­статева особина, що шляхом брунькування утворює ланцю­жок дочірніх особин, яких може налічуватися сотні і навіть тисячі. Відокремившись від материнського організму, вони перетворюються на статеві (гермафродитні) особини. Із за­плідненого яйця розвивається зародок, з якого формується нестатева особина.

Клас апендикулярії - appendiculariae

Клас об'єднує близько 60 видів дрібних плаваючих планктон­них організмів, які за зовнішнім виглядом подібні до личинок асцидій. Тіло завдовжки 0,8-2,5 см складається із тулуба і хво­ста (рис. 163). Ротовий отвір переходить в об'ємну глотку з добре розвиненим ендостилем. Зябрових отворів лише одна пара. Атріальної порожнини немає. Хорда зберігається протягом усього життя. Над глоткою є мозковий ганглій, з яким пов'язані статоцист, світлочутливе очко та нюхова ямка. Від нього майже до кінця хвоста тягнеться над хордою нервовий стовбур; біля основи хвоста розміщений хвостовий ганглій. Кровоносна сис­тема подібна до такої в асцидій. Серце робить до 250 скорочень за хвилину. Справжньої туніки в апендикулярій немає. Екто-дермальні клітини виділяють слиз, із якого утворюється фут­ляр. У ньому тваринка вільно рухається. Отвір у передній час­тині затягується решіткою із тонких слизистих ниток. У задній частині футляра є вихідний отвір. Постійно рухаючи широким хвостом, апендикулярій створює потік води, яка всмоктується через решітку і з силою виштовхується через вихідний отвір. Унаслідок цього тваринка просувається вперед (гідрореактивний рух). На слизистій решітці затримуються одноклітинні водорості та тварини, а також час­точки органічних речовин; ними апендикулярія живиться. Через певний час (4-20 годин) решітка забруднюється, і потік води припиняється; апендикулярія залишає футляр. Ектодермальні клітини починають продукувати слиз, з якого протягом 1-1,5 годин (іноді за 25 хвилин) утворюється новий «будиночок».

Рис. 163. Зовнішній вигляд (А) і будова (Б) апендикулярії.

А: 1 - футляр; 2 - апендикулярій; 3- сито, крізь яке надходить у будино­чок вода; 4 - ловча сітка; 5 - вихідний отвір будиночка; 6 - стінка футляра; 7 - отвір, через який тварина може по­ кинути футляр.

Б: 1 - рот; 2 - глотка; 3 - ендостиль; 4 - зябровий отвір; 5 - стравохід; 6 -шлунок; 7 - кишка; 8 - анальний отвір; 9 - серце; 10 - нервовий ганглій і спин­ний нерв; 11 — статоцист; 12 - мигот­лива ямка; 13 - сім'яник; 14 - яєчник з яйцями; 15 - м'язи хвоста; 16 - хор­да; 17 - нервові ганглії хвоста.

За способом розмноження - гермафродити. Личинкова стадія відсутня. Вважають, що апендикулярії - нащадки асцидій, які набули здатності розмножуватися у личинковій стадії (неотенія).

У фауні України апендикулярії представлені одним видом – Oikopleura dionica.

Личинковохордові відіграють певну роль у водних біоценозах. Вони є біофільтраторами, живлячись фіто- та зоопланктоном, а також органічними рештками. Личинок тунікат поїдають риби-планктофаги. У перспективі можливе промислове використання асцидій. Підрахунки показали, що у місцях масового скупчен­ня асцидій можна одержати з 1 га морського дна до 30 кг ва­надію і 300 кг клітковини при їх переробці.