Підтип личинкохордові, або покривники, - urochordata, або tunikata

Належить близько 1500 видів морських тварин, з них в Україні - 9, поширених у Чорному, рідше - в Азовському морях. Типові ознаки хордових чітко виражені лише у личинковій стадії. Дорослі не мають ні хорди, ні нервової трубки. Ведуть прикріплений чи малорухливий спосіб життя. Тіло вкрите обо­лонкою, або тунікою, до складу якої входить речовина, близька до целюлози - туніцин. Кровоносна система не замкнена, у ви­гляді лакун. Живляться пасивно, фільтруючи воду. Підтип об'єднує три класи: Асцидії (Ascidiae), Сальпи (Salpae), Апендикулярії (Appendiculariae).

Клас асцидії - ascidiae

Мають тіло мішкуватої форми довжиною від 0,1 мм до ЗО см, нижнім кінцем прикріплене до дна. На верхньому боці тіла є два отвори, розміщені недалеко один від одного: ротовий та клоакальний сифони (рис. 161). Є як поодинокі, так і колоніальні форми. Тіло вкрите тунікою, яка виконує захисну функцію. Вона виділяється шкірним епітелієм і зверху вкрита здебільшого твердою кутикулою. В одних видів туніка тонка, напівпрозора, в інших - товста, горбкувата, просякнута мінеральними солями і містить значну (до 60%) частину туніцину, близького до рос­линної клітковини - целюлози. Під тунікою лежить мантія (або шкірно-м'язовий мішок), утворена із одношарового епітелію і пучків поздовжніх і поперечних м'язів, що зрослися з ним. Вона утворює стінки тіла; скелетних елементів не має. У ділянці си­фонів зростається із тунікою. Тут розташовані кільцеві м'язи -сфінктери, які закривають і відкривають сифони. Між сифона­ми розташований ганглій, від якого до ротового отвору йдуть нерви. Невроцеля немає. Органи чуття - щупальця, що викону­ють функцію дотику.

Через ротовий сифон вода по­трапляє в рот, оточений щупальця­ми, потім - у глотку! Вона займає більшу частину тіла і пронизана чи­сленними зябровими отворами -стигмами, що відкриваються в атріальну, або навколозяброву, порожнину. На черевному боці глотки (протилежному тому, де знаходиться клоакальний си­фон) розміщений ендостиль, що виділяє слиз. Разом з водою у глотку потрапляє їжа, яка склеюється слизом і надходить до стравоходу, потім до шлунка і кишок, де й перетравлюється за допомогою травних ферментів. Неперетравлені рештки через ана­льний отвір виходять в атріальну порожнину.

Рис. 161. Внутрішня будова поодинокої асцидії: 1 - ротовий сифон; 2 - клоакальний сифон; З - туніка; 4, - порожнина глотки; 5 - зябро­ві щілини; 6 - ендостиль; 7 - спинна бороз­на; 8 - навколозяброва порожнина; 9 - стін­ка навколозябрової порожнини; 10 - шлу­нок; 11 - анальний отвір; 12 - сім'яник; 13 - яєчник; 14 - протоки статевих залоз; 15 - навколосерцева сумка; 16 - серце; 17 - нервовий вузол.

Зяброві перегородки пронизані кровоносними судинами, де й відбувається газообмін: із води у кров надходить кисень, а з крові у воду - вуглекислий газ. Вода, збагачена на вуглекислий газ, надходить до атріальної порожнини, а звідти разом із не-перетравленими рештками - назовні через клоакальний сифон.

Отже, завдяки наявності сифонів, які можуть відкриватися і закриватися за допомогою м'язів сфінктерів, рухових вієчок миготливого епітелію, що вистилає ендостиль та краї зябрових отворів, забезпечується постійна циркуляція води через тіло асцидій і надходження кисню та їжі.

Кровоносна система асцидій своєрідна. Серце розміщене у навколосерцевій сумці (залишки целома), має вигляд короткої трубки, від одного кінця якої іде зяброва судина, що розгалужується у стінках глотки; від другого кінця відходить кишкова судина, розгалуження якої несуть кров до внутрішніх органів і мантії, де вона виливається у лакуни. Серце послідовно скорочується то в одному, то в іншому напрямку, тому кров рухається то до внутрішніх органів і мантії, то до стінок глот­ки, де вона насичується киснем. Отже, одні і ті ж судини по черзі виконують функції то артерій, то вен.

Асцидії, як і інші покривники, - гермафродити. Парні яєч­ники лежать у порожнині целома і прикріплені до стінок мантії; сім'яники також розміщені на стінках мантії. Протоки стате­вих залоз - яйце- та сім'япроводи - відкриваються в атріальну порожнину, звідки статеві продукти через клоакальний сифон потрапляють у воду. Самозапліднення не відбувається тому, що яйцеклітини і сперматозоїди дозрівають не одночасно, одна й та сама особина функціонує то як самець, то як самка. Запліднення і розвиток зародка проходять у воді. Із заплідненого яйця розвивається личинка, що має кілька міліметрів завдовжки; вона схожа на пуголовка й активно плаває за допомогою мускулисто­го, стиснутого з боків хвоста. У неї є хорда, а також нервова трубка, розміщена над хордою. У глотці кількість зябрових щілин невелика (2-6), є атріальна порожнина. З органів чуття розвинені очко і статоцист. Через декілька днів личинка прикріплюється до субстрату за допомогою особливих виростів – сосочків прикріплення, що виділяють слиз, і зазнає регресивного мета­морфозу. Хвіст, хорда, нервова трубка, органи чуття атрофуються. Розростається глотка, в ній значно збільшується кількість зябрових щілин; формується кровоносна система, ста­теві гонади; частина нервових клітин ущільнюється, й утворюється нервовий ганглій; розвивається туніка. Личинка набуває мішкоподібної форми і перетворюється на дорослу ас­цидію. У деяких спостерігається нестатеве розмноження шля­хом брунькування. Добре виражена здатність до регенерації.

Відомо близько 1000 видів асцидій, поширених у всіх морях та океанах; у морях України - 8 видів. Серед них частіше зу­стрічаються такі види, як Ctennicella appendikulata, Molgula euprocta, Ascidiella aspersa та ін. Асцидії живуть на значних глибинах (до 2 тис. м і більше). Місцями утворюють щільні поселення з вели­кою кількістю особин (до 8-10 тис. на 1 кв. м морського дна).