Клас зяброногі раки - branchiopoda

До класу належать найпримітивніші ракоподібні з непостійною кількістю сегментів тіла. Голова здебільшого не зростається з грудьми. Мають прості й фасеткові очі. Ніжки служать для пла­вання, дихання і спрямовування їжі до рота. На кінці черевця -вилочка. Серце видовжене, має до 18 пар остій. Розвиток з ме­таморфозом; личинка - наупліус.

Ряд Безчерепашкові (Anostraca). Мають видовжене тіло завдовжки від 5 мм до 3 (іноді 10) см. Карапакс відсутній. Сегментація майже гомономна. Серце довге, з числен­ними остіями. На ніжках зяброві вирости - епіподити. Черевце закінчується вилочкою (фуркою); ніжки на ньому відсутні. Плава­ють на спині. Ніжки рухаються ритмічно, зі швидкістю до 300 коливань за хвилину. Фільтратори: живляться мікроскопічними рослинами і тваринами, детритом, проціджуючи воду крізь «фільтр» із щетинок, розміщених на ротових придатках і ніжках.

Яйця надходять до яйцевого мішка, а звідти - у воду, де й відбувається їх розвиток. Дуже стійкі до несприятливих умов довкілля: витримують висихання протягом тривалого періоду, різкі коливання температури. Можуть розноситися вітром. Насе­ляють прісні водойми, у тому числі й тимчасові (калюжі). Лише артемія (Artemia salina) живе в дуже солоних озерах і лиманах, витримуючи солоність води до 300 %о. їх спеціально розводять як цінний корм для осетрових та інших риб. Із яєць виводять артемій для підгодівлі риб в акваріумах. Для цього необхідно у двох літрах води розчинити 3-4 столових ложки солі і помістити в розчин 1 чайну ложку яєць рачка. За температури 28°С і хоро­шої аерації личинки вилуплюються вже через добу (рис. 64).

Ряд Щитні (Notostraca). Довжина тіла - до 4-5 см. Є карапакс, який прикриває тіло зверху у вигляді щита. Грудні ніжки листоподібні, їх буває близько 70 пар, причому на де­яких грудних сегментах - по 4-6 пар (явище поліподїї, яке біль­ше у тваринному світі не спостерігається). Живляться детри­том, дрібними тваринами. Розмножуються статевим способом і паріеногенетично (частіше). Самців серед них дуже мало, при­близно 8 на 1000 самок. Весною в калюжах зустрічається у ве­ликій кількості щитень весняний (Lepidurus apus), розвиваю­чись із яєць, що перезимували, та літній (Triops cancriformis) - вид, який існує не менше 200 млн. років. Яйця, як і в безчере-пашкових, дуже стійкі (витримують висихання, промерзання), залишаючись неушкодженими до 15 років (рис. 65).

Рис. 64. Безчерепашкові (Artemida salina), що живуть у воді різної солоності:

1 - антена; 2 - наупліальне око; З - фасеткове око; 4 - грудні ніжки; 5 – фурка

Ряд Гіллястову­сі (Cladocera). Пере­важно дрібні планктонні форми, завдовжки від 3 до 10 мм, іноді - до 2 см. Тіло міститься в прозорій чере­пашці (карапаксі), не розді­леній на стулки; голова ви­дається вперед. Є просте і фасеткове око. Антенули малі, антени видовжені, двогіллясті і служать для плавання. Листоподібні ніжки мають зяброві відростки, що слу­жать для дихання і фільтрування води. На спинному боці є сер­це; справжніх кровоносних судин немає. У самок між тілом і карапаксом розміщена виводкова камера, де дозрівають яйця. У невеликих водоймах, багатих на органічні речовини, поширені дафнія звичайна (Daphnia pulex) та дафнія велика (Daphnia magna), які, змахуючи розгалуженими антенами, пересувають­ся у воді стрибкоподібно (рис. 66).

Рис. 65. Щитень Triops cancriformis (а - вигляд зі спинного боку; б - з черевного): 1 - око; 2 - ниткоподібні придатки першої пари грудних ніг; З - чере­вце; 4 - фурка; 5 - грудні ніжки

Живляться переважно бактеріями, а також одноклітинними водоростями, детритом, фільтруючи воду. У природних водо­ймах дафнії інтенсивно розмножуються, якщо концентрація бактерій не нижча 1 млн. в 1 куб. см води. З іншого боку, над­мірна кількість бактерій (більше 3-5 млн. на 1 куб. см) згубно впливає на дафній. Отруйними для них є продукти обміну речо­вин, що виділяються бактеріями. За добу одна дафнія поїдає від 4,8 до 40,8 млн. бактерій (залежно від їх концентрації).

Рис. 66. Дафнія (самка): 1 - антени; 2 - складне око; 3 - просте око; 4 - мозок; 5 - антенули; 6-12, 15 - грудні ніжки; 13 - кишки; 14 - яєчник; 16 - вивід­на камера; 17 - серце; 18 - орган виділен­ня; 19 - верхні щелепи; 20 - печінковий відросток.

Улітку дафнії розмножуються партеногенетично: із незаплід-нених яєць у виводковій камері розвиваються лише самки, які у свою чергу відкладають незапліднені диплоїдні (аміктичні) яйця (у кількості від 2 до 100). За сприятливих умов влітку розвиток яєць триває 1-2 дні; статевої зрілості дафнії досягають через 2-6 днів; завдяки цьому чисельність гіллястовусих дуже швидко збільшується. За несприятливих умов (похолодання, нестача їжі та ін.) з яєць розвиваються самці, а в статевих орга­нах самок формуються гаплоїдні (міктичні) яйця, що й заплідню­ються самцями. Вони стійкі до охо­лодження й висихання; весною з них виходять самки, що розмножу­ються партеногенетично. Отже, для цих тваринок властива гетерогонія - чергування партеногенетичного й статевого розмноження. У дафній спостерігаються сезонні зміни в зо­внішньому вигляді форми голови, розмірів дзьобоподібного виросту голови, тіла, тобто явище цикломорфозу.

З інших гіллястовусих до складу планктону прісних водойм входять босміни (Bosmina), моїни (Moina) та інші. Морські гіл­лястовусі представлені у фауні Чорного та Азовського морів 10 видами, серед яких роди Evadne і Cercopagis.

Гіллястовусих розводять на рибозаводах для підгодівлі риб.