Підтип пояскові - clitellata

Представники цього підтипу мають на тілі пояскову зону - клітелум. Вони - гермафродити. Розвиток прямий, без метамор­фозу. Належать два класи: Малощетинкові і П' я в к и.

Клас малощетинкові черви, або олігохети, - oligochaeta

Об'єднує близько 5000 видів, відомих в усіх частинах світу, крім Антарктиди. В Україні мешкає близько 200 видів олігохет, з них 35 видів дощових червів.

Більшість олігохет живе в ґрунті суходолу, інші - в ґрунті дна прісних водойм та морів. Розміри цих тварин - від кількох долей міліметра до 30-40 см; деякі тропічні земляні черви ма­ють довжину 2,5-3 м (Megascolides australis).

У зв'язку з життям у ґрунті в малощетинкових червів зник­ли параподії, а збереглися лише щетинки, кількість яких на кожному сегменті невелика. На відміну від поліхет головний відділ цих тварин розвинений слабо і позбавлений додаткових виростів. Метамерія тіла гомономна.

Дихання відбувається через шкіру. Усі вони - гермафро­дити, запліднення перехресне, внутрішнє, розвиток яєць пря­мий. У дощових червів чоловічі статеві органи представлені сім'яниками, що містяться в 10 та 11 сегментах, у яких розви­ваються сперматозоїди; сім'яними мішками, де вони дозрівають і зберігаються, та сім'япроводом (відкривається назовні на чере­вному боці 15-го сегмента). Жіночі статеві органи складаються з яєчників та яйцепроводів, які відкриваються на черевному боці 14-го сегмента. Крім того, є дві пари сім'яприймачів на 9 і 10 сегментах, у яких зберігається сперма, що потрапляє туди під час копуляції від іншої особини. Обмінявшись спермою, черв'я­ки розходяться. Коли дозрівають яйцеклітини, епітеліальні за­лози пояска (роміщений на 32-37-му сегментах) виділяють слиз, з якого утворюється муфта. Вона зсувається до переднього кін-; ця внаслідок скоротливих рухів стінок тіла. До муфти й надхо­дять яйцеклітини та сперматозоїди при проходженні її повз від­повідні сегменти (14-й та 9-10-й). У муфті відбувається заплід­нення яєць сперматозоїдами від іншого черв'яка. Після цього вона зсувається з тіла, змикається на кінцях і перетворюється на кокон, де й розвиваються запліднені яйця. Відомі види, зда­тні до самозапліднення, партеногенезу, архітомії та ін.

Типовим представником класу є звичайний дощовий черв'як (Lumbricus terrestris) (рис. 58), який належить до родини люмбрицид. Він поширений по всій Європі від Атлантично­го узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв'яка від 15 до 30 см. На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в ґрунті сприяє видовжене, сегментоване, загостре­не з обох кінців тіло. Спрямовані назад щетинки (по 8 на кожно­му сегменті) дають можливість чіплятися за найменші нерівності ґрунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тер­тя тіла черв'яка об ґрунт, перешкоджає його висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає черв'як через шкіру), має антибіотич­ні властивості. До роду Lumbricus належить також малий червоний черв'як, або малий виповзок (Lumbricus rubellus). Він удвічі коротший від попереднього, але забарвлений яскравіше. Тримається в поверхневих шарах ґрунту, у лісовій підстилці. Інший представник - алолобофора сіра, або ріллевий черв'як (Allobophora coliginosa) - має довжину до 15 см, поширений на полях, городах, у лісах. За сприятливих умов на 1 кв. м площі налічується до 400-500 осо­бин. Під час літніх засух опускається на глибину 40-60 см, звертається клу­бком і виділяє слиз, що утворює захисну капсулу. У такому стані може перебу­вати до 2 місяців. Краще від інших видів переносить засуху.

Рис. 58. Дощовий черв'як:

a - загальний вигляд на поверх­ні ґрунту; б - під час затягуван­ня листка в нірку; в - головний иідділ черв'яка знизу і зверху; г - окремі членики.

У фауні України поши­рений також представник роду Ейзенія – Eiseenia rosae. Інший вид цього роду - ейзенія Гоpдєєва (Е. gordejeffi) - пе­ребуває під загрозою зник­нення. На території Укра­їни знайдена лише в доли­ні Сіверського Дінця та на півдні Запорізької області.

Довжина тіла - 70-125 мм, забарвлення світло-сіре. Мешкає під пологом байрачних та заплавних лісів, лісонасаджень, під посі­вами багаторічних трав. Занесена до Червоної книги.

У зв'язку з життям у ґрунті в дощових червів спростився рецепторний апарат. У зовнішніх покривах тіла розташовані різноманітні чутливі клітини, які сприймають світлові, хімічні, механічні подразнення. Найчутливіший передній кінець тіла. Будь-який шкідливий або неприємний вплив фактора навколи-. шнього середовища викликає в дощового черв'яка захисну реа­кцію: заривання в землю, скорочення тіла, виділення на поверхні шкіри слизу. Наприклад, від яскравого світла дощовий черв'як ховається в нірку; на слабке світло він реагує позитивно (руха­ється до джерела світла). Із незвичного для нього субстрату (па­перу, скла) намагається переповзти на ґрунт. їжу дощові черви знаходять за допомогою хеморецепторів. Вони можуть сприйматиобриси і розташування оточуючих їх предметів (під час повзан­ня по землі).

В умовах експерименту дощові черви здатні до зміни приро­дженої поведінки на основі вироблених у них умовних рефлексів.

У ґрунті дощові черви риють глибокі ходи до 2 м від поверхні землі. У теплу і вологу погоду вони вночі виповзають зі своїх нірок, відшукують сире опале листя, напівзгнилі травинки, усе це затягують у нірки. Отже, дощові черви - типові сапро­фаги. Заковтують вони і землю, яку можна завжди побачити в їхніх кишках. Органічні речовини ґрунту, перегній викорис­товуються як їжа, піщинки сприяють подрібненню і перети­ранню рослинних часточок. Перероблений ґрунт черви вики­дають на поверхню у вигляді характерних купок - капролітів. Поява таких купок навесні свідчить про початок діяльності червів. Підраховано, що за добу кожен черв'як пропускає крізь свої кишки таку кількість землі, яка дорівнює масі його тіла. Зимують черви в нижній частині своїх ходів, нижче глибини промерзання ґрунту. Відомі випадки, коли знаходили живих червів у кристалах льоду; це вказує на їх високу життєстій­кість і здатність переносити несприятливі умови. При переси­ханні ґрунту під час літньої посухи черви також опускаються в глибокі його горизонти.

Дощові черви відіграють величезну роль у процесах ґрунто­утворення, на що вперше вказав Ч. Дарвін (1881). Вони склада­ють від 50% до 96% усієї біомаси ґрунтових безхребетних. На одному гектарі землі буває від 500 тис. до 2 млн. дощових чер­вів, які переробляють і переміщують щодоби близько чверті тонни ґрунту. За рік один дощовий черв'як масою 0,52 г пропускає крізь свої органи травлення в середньому 400-500 г суміші з рослинних решток і мінеральних часток землі. Роблячи ходи, дощові черви розпушують ґрунт, сприяють його аерації і проник­ненню води. Затягуючи в нірки листя і рослинні рештки, вони удобрюють ґрунт. Капроліти цих тварин сприяють поліпшенню структури ґрунту. Вони містять велику кількість гумусу. До того ж ґрунт, який пройшов крізь кишки дощових червів, змінює свій хімічний склад: у ньому збільшується вміст магнію, каль­цію, аміаку, нітратів, фосфорної кислоти. При цьому нейтралі­зуються шкідливі ґрунтові кислоти.

Оскільки дощові черви відіграють першочергову роль у ґрун­тоутворенні, підвищенні родючості ґрунту, їх треба охороняти. На цих тварин негативно впливають добрива, пестициди, багато їх гине при дискуванні та інших сільськогосподарських роботах. У цілому ж на орних землях дощових червів у кілька разів менше, ніж на цілинних. З метою створення для них необхід­них умов ґрунти слід збагачувати органічними добривами, об­межувати застосування хімічних препаратів.

При проведенні зоологічної меліорації їх вносять у бідні на чорнозем ґрунти, а також під ліси в тих зонах, де ці тварини в природі не зустрічаються (сухих степах, напівпустелях). Деякі види дощових червів застосовують у вермікультурі (від лат. vermis - «черв'як»): розводять у промислових умовах для одер­жання біогумусу і кормового борошна для свійських тварин. Таким є поширений в Україні гнійний черв'як Eisenia foetidaа (комерційна його назва - «каліфорнійський червоний»). Має тіло 6-10 см завдовжки темночервоного чи червоно-коричневого ко­льору (забарвлення не суцільне, а кільчасте). У природних умо­вах оселяється поряд із житлом людини у скупченнях гною, гнилої соломи, інших рослинних решток. Виведено його поро­ди, здатні при промисловому розведенні розкладати різні види гною, рослинні рештки.

Дощові черви можуть мати і негативне значення для люди­ни. Вони є проміжними хазяями окремих видів гельмінтів, що спричиняють захворювання свійських тварин. Зокрема, вони поширюють метастронгільоз - легеневе захворювання свиней, що спричиняється глистами, а також гельмінтози курей та ін­ших птахів.

Багато видів олігохет живуть у солоних, солонуватих та пе­реважно прісних водоймах. До них належать представники р о-дини Трубочники (Tubificidae), які є бентосними тваринами. Тіло завдовжки від 0,3 до 20 см, червоне чи рожеве (від наявності в крові гемоглобіну), ниткоподібне. Більшу час­тину-тіла (2/3) трубочник занурює в ґрунт, а задній кінець ви­ставляє над поверхнею дна, здійснюючи ним коливальні рухи. Навколо нього утворюється коротка трубка із склеєних слизом часточок мулу. Саме здатність виконувати коливальні рухи, що зумовлює притік свіжої води, а також наявність гемоглобіну забезпечують виживання трубочників при дуже малій кількості кисню, а певний час - і за його повної відсутності. У крові тру­бочників наявний гемокруорин, що акумулює кисень. Задній кі­нець тіла трубочника густо пронизаний кровоносними судина­ми і виконує роль органів дихання. Розмноження статеве, від­кладають кокони з яйцями. Трубочник звичайний (Tubifex tubifex) - широко розповсюджений вид. Довжина тіла - 4-6 см. Має вздовж тіла 4 ряди щетинок: по 2 на спинному і черевному боці. Може жити в дуже забруднених водоймах (стічних кана­вах, ріках міської зони). Особливо багато їх буває на замулено­му дні (до 100 тис. екземплярів на 1 кв. м площі). Пропускаючи через кишечник мул із піском, трубочники живляться органіч­ними рештками, мінералізують їх. При цьому вони сприяють біологічному очищенню водойм. Ними живляться риби, у тому числі й акваріумні.